Природничі наукирозгорнули колосальну діяльність і нагромадили безперервно зростаючий матеріал. Але філософія залишилася для них такою ж чужою, як і вони залишалися чужими філософії. Короткочасне об’єднання їх з філософією було лише фантастичною ілюзією.Існувала воля до об'єднання, а здатності не було. Навіть історіографія бере до уваги природознавство лише між іншим, як фактор освіти, корисності, окремих великих відкриттів. Але зате тим більше практичноприродознавство за допомогою промисловості ввірвалося у людське життя, перетворило його і підготувало людську емансипацію, хоч безпосередньо воно змушене було довершити перетворення людських відносин на нелюдські. Промисловістьє дійснимісторичним відношенням природи, а значить і природознавства, до людини. Тому коли її розглядати як екзотеричнерозкриття людських сутніснихсил, то зрозумілою стане і людськасутність природи, або природнасутність людини; в результаті цього природознавство втратить свій абстрактно матеріальний або, правильніше, ідеалістичний напрям і стане основою людськоїнауки, так само як воно вже тепер – хоч і в відчуженій формі – стало основою дійсно людського життя, а брати однуоснову для життя, іншу для науки– це значить з самого початку припускатися неправди. Становлена в людській історії – цьому акті виникнення людського суспільства — природа є дійсноюприродою людини; тому природа, якою вона становиться – хоч і в відчуженійформі – завдяки промисловості, є істинна антропологічнаприрода.

Чуттєвість(див. Фейєрбаха) повинна бути основою всієї науки. Наука є дійсноюнаукою лише тоді, коли вона виходить з чуттєвості в її двоякому вигляді: з чуттєвоїсвідомості і з чуттєвоїпотреби; отже, лише тоді, коли наука виходить з природи. Уся історія є підготовкою до того, щоб “людина”стала предметом чуттєвоїсвідомості і щоб потреба “людини як людини” стала [природною, чуттєвою] потребою. Сама історія є дійсноючастиною історії природи,становлення природи людиною. Згодом природознавство включить у себе науку про людину в такій же мірі, в якій наука про людину включить у себе природознавство: це буде однанаука.

Людинає безпосередній предмет природознавства; бо безпосередньою чуттєвою природоюдля людини безпосередньо є людська чуттєвість (це – тотожний вираз), безпосередньо як іншачуттєво сприймана нею людина; бо її власна чуттєвість існує для неї самої, як людська чуттєвість, тільки через іншулюдину. А природає безпосередній предмет науки про людину.Перший предмет людини – людина – є природа, чуттєвість; а особливі людські чуттєві сутнісні сили, що предметно втілюються тільки в предметах природи,можуть знайти своє самопізнання тільки в науці про природу взагалі. Навіть елемент самого мислення, елемент, у якому виявляється життя думки – мова,– має чуттєву природу. Суспільнадійсність природи і людськеприродознавство, або природознавча наука про людину,це – тотожні вирази.

Ми бачимо, як на місце політико-економічного багатстваі політико-економічної злиденностістає багата людинаі багата людськапотреба. Багаталюдина – це в той же час людина, яка терпить нуждув усій повноті людських проявів життя, людина, в якій її власне втілення виступає як внутрішня необхідність, як нужда.Не тільки багатстволюдини, але й бідністьїї набирає при соціалізмі в однаковій мірі людськогоі тому суспільного значення. Вона є пасивний зв’язок, який примушує людину відчувати потребу в тому величезному багатстві, яким є іншалюдина. Панування предметної сутності в мені, чуттєвий спалах моєї сутнісної діяльності є пристрасть,яка, таким чином, стає тут діяльністюмоєї істоти.

5) Яка-небудь істотає у своїх очах самостійною лише тоді, коли вона стоїть на своїх власних ногах, а на своїх власних ногах вона стоїть лише тоді, коли вона завдячує своїм існуваннямсамій собі. Людина, яка живе з ласки іншої, вважає себе залежною істотою. Але я живу цілком з ласки іншого, якщо я завдячую йому не тільки підтриманням мого життя, але, крім того, ще й тим, що він моє життя створив,що він – джереломого життя; а моє життя неодмінно має таку причину поза собою, якщо воно не є моїм власним витвором Ось чому витвірє таким уявленням, яке дуже важко витіснити з народної свідомості. Народній свідомості незрозумілечерез-себе-буття природи і людини, тому що це через-себе-буття суперечить усім відчутним фактампрактичного життя.

Уявлення про створення землізазнало нищівного удару з боку геогнозії,тобто науки, яка зображує утворення землі, становлення її як певний процес, як самопородження. Generatio aequivoca... є єдиним практичним спростуванням теорії створення.

Легко, звичайно, сказати окремому індивідові те, що говорив уже Арістотель: Ти народжений твоїм батьком і твоєю матір’ю; значить, у випадку з тобою з’єднання двох людських істот, тобто родовий акт людей породив людину. Отже, ти бачиш, що людина і фізично завдячує своїм буттям людині. Значить, ти повинен мати на увазі не тільки одинбік – нескінченнийпрогрес, внаслідок якого ти продовжуєш запитувати: хто породив мого батька? хто породив його діда? і т.д. Ти повинен мати на увазі також і той круговий рух,який чуттєво-наочно даний у цьому нескінченному прогресі, – круговий рух, завдяки якому людина в дітородінні повторює себе саму і, значить, суб'єктом завжди залишається людина.Однак ти відповіси: я визнаю цей круговий рух, то визнай же й ти вищезгаданий нескінченний прогрес, який жене мене все далі й далі, поки я не спитаю, хто ж породив першу людину і природу взагалі. На це я можу тобі відповісти тільки таке: саме твоє запитання є продукт абстракції. Запитай себе, як ти прийшов до цього запитання; запитай себе, чи не продиктоване твоє запитання такою точкою зору, на яку я не можу дати відповіді, тому що вона в корені неправильна. Запитай себе, чи існує для розумного мислення вищезгаданий нескінченний прогрес як такий. Ставлячи собі запитання про створення природи і людини, ти тим самим абстрагуєшся від людини і природи. Ти вважаєш їх неіснуючимиі все-таки хочеш, щоб я довів тобі їх існування.Я кажу тобі: відмовся від своєї абстракції, і ти відмовишся від свого запитання; якщо ж ти хочеш дотримуватися своєї абстракції, то будь послідовним, і коли ти мислиш людину і природу неіснуючими,тоді мисли неіснуючим і самого себе, тому що ти теж – і природа і людина. Не мисли, не питай мене, бо, тільки-но ти починаєш мислити і питати, твоє абстрагуваннявід буття природи і людини втрачає всякий смисл. Чи, може, ти такий егоїст, що вважаєш усе неіснуючим, а сам хочеш існувати?

Ти можеш мені заперечити: я зовсім не припускаю природу неіснуючою; я питаю тебе про акт її виникнення,як запитують анатома про утворення у зародка кісток і т.д.

Але тому що для соціалістичної людини вся так звана всесвітня історіяє не що інше, як породження людини людською працею, становлення природи для людини, то в неї є наочний, незаперечний доказ свого породженнясамою собою, процесусвого виникнення.Тому що для соціалістичної людини істотна реальністьлюдини і природи набула практичного, чуттєвого, наочного характеру, причому людина наочно стала для людини буттям природи, а природа наочно стала для неї буттям людини, то стало практично неможливим запитання про якусь чужуістоту, про істоту, яка стояла б над природою і людиною, – запитання, що містить у собі визнання неістотності природи і людини. Атеїзм,як заперечення цієї неістотності, не має більше ніякого смислу, тому що атеїзм є запереченням богаі утверджує буття людинисаме за допомогою цього заперечення; але соціалізм, як соціалізм, уже не потребує такого опосереднення: він починає з теоретично і практично чуттєвої свідомостілюдини і природи як сутності.Соціалізм є позитивна,уже не опосереднювана запереченням релігії самосвідомістьлюдини, подібно до того як дійсне життяє позитивна дійсність людини, вже не опосереднювана запереченням приватної власності, комунізмом.Комунізм є позитивне утвердження як заперечення заперечення, і тому він є дійсним,для найближчого етапу історичного розвитку необхідним моментом людської емансипації і зворотного відвоювання людини. Комунізмє доконечна форма і енергійний принцип найближчого майбутнього. Але комунізм як такий не є мета людського розвитку, не є форма людського суспільства...