– Смачного!
Я підвів голову і побачив міцного хлопця з глибоким червоним шрамом упоперек лоба – дивно, як його голова не розкололася навпіл. Він сів за мій стіл навпроти і також кутуляв щелепами, але не хінкалі, а жуйку; на його вузлуватому вказівному пальці подзенькували ключі, і я здогадався, що це так швидко прибув водій, який не проти заробити цієї ночі двісті баксів.
– То куди їдемо? – спитав він.
– В Моздок.
– Прямо зараз?
– Ні, після того, як вип’ємо кави. – Я акуратно складав на край тарелі скручені з тіста «пуп’янки», в яких не було м’яса, і коли їх там лежало вже три десятки, витер серветкою губи.
– У тебе з документами все нормально? – спитав він.
– Не хвилюйся. Нормальніше не буває.
Знов підійшов бармен, який встигав тут і за кельнера, поставив переді мною пиндюрку густої, як дьоготь, кави, подав рахунок.
– Домовилися? – спитав він.
– Так, – я відлічив йому дерев’яними вп’ятеро більше, ніж було в рахунку, і він пішов задоволений.
Я смачно закурив під каву товсту коротку сигарету «Gitanes», яка зовні нагадувала «примак» дядечка Толі, але начинена була тютюном, а не кізяками.
– Тебе як звуть? – спитав я.
– Там.
– Що – там?
– Мене звуть Там.
– А мене – Тут, – сказав я. – Ти не схожий на прибалта.
– Мене звуть Тамерлан. Або Там.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
