Ми кожного дня ходили на штрику, щоб помахати рукою поїздові, який проїжджав повз село рівно о шостій вечора. Поїзд був дуже гарний. Тепер таких немає. Ми скакали на одній нозі і корчили гримаси втомленим довгою дорогою пасажирам у вікнах. Одного разу якийсь підліток показав нам через вікно середнього пальця.
Поїзд о шостій вечора - це майже подія в селі, де не було нічого крім пекарні, обписаного матюками католицького костелу і цвинтаря, що пах бузком і гнилими грушками у всі пори року.
Рівно о сьомій вечора Катерина виходила на толоку і що було сили кричала:
- Любцю! Любцю! Ходи їсти!
В той час ми з Любцею ховалися в корчах позаду Катерини. Любця їсти не хотіла. Вона їла дуже мало, їй вистачало одного зеленого яблука на цілий день. Хоча я підгодовувала Любцю ще і варенням з бабиної комори.
- Я мушу йти, - з гіркотою шепотіла Любця.
- Але ж ти не хочеш їсти!
- Не хочу.
- То ще не йди.
- Не йти?
Білявка завжди говорила з запитальною інтонацією. Вона ніколи не була в чомусь впевнена, мусила питати, що робити, як думати і як жити. Я з легкістю все вирішувала за неї.
- Не йди.
- Але бабця буде сварити?
- Не буде.
Якщо Катерина коли-небудь молилася, то тільки на Любцю, з якою, єдиною у світі, вона могла бути доброю. Якби її воля, вона б цілими днями носила Любцю на плечах. Щоранку, коли сил ще вистачало на біг, Любця тікала від Каськи до мене і їла в мене зелене яблуко і варення з аличі - свій денний харч. Між мною і Каською йшла тиха війна за право бути з Любцею. Ще й тому Каська мене ненавиділа, але мовчки, не виказуючи своєї ненависті при Любці.
Любця - єдина в селі, не здогадувалася про те, що її бабуня - відьма.
- Любцю! Доньку! Ходи їсти!
Тоді з корчів виходила я і мужньо відповідала замість Любці:
- Вона каже, що не хоче їсти.
Катерина пильно-пильно дивилася мені просто в очі. Я трусилась від страху, але вистоювала на ногах. Катерина могла би мене в ту секунду скрутити в клубок і пожбурити аж в Зеленівку, якби десь неподалік за битвою не спостерігала її кришталева онука.
- А де Любця?
- Вона ховається, бо боїться, що ви зараз заберете її до хати.
- Але вже пізно.
- Ще навіть не темніє. Любця ще хоче побавитись зі мною.
- Вона втомилась. Їй не можна багато ходити.
- Любця каже, що ходити вже не може, але ще може сидіти.
Катерина, мов навіжена, кидалась в корчі і виносила звідти Любцю на руках. Любця тихо шепотіла:
- Я не хочу їсти.
- То не будеш. Але помиємо ноги, добре?
- Добре?
- Добре.
Мене вже ніде не було. Я ображено сиділа на горісі і дивилась, як Каська заносить Любцю до своєї комірчини.
Любця була для мене виправданням зла. Доказом неабсолютності його природи.
Десь тоді я вперше сказала татові, що великого зла немає, а є тільки багато маленьких. Тато відповів, що я дурна.
- Але ж дивись, яка Каська добра з Любкою, як вона піклується нею і як її любить. Хіба те зло, про яке ти говориш, може любити?
- Каська так піклується Любкою, бо чує перед нею вину. Думаєш, чого у Любки рак крові? Діяння злої людини відробляють на собі її нащадки.
2
Любця померла так, як я і думала. Ніби пташка. Пташечка. Розсипалася на кришталеві друзки, розіллялася молоком, розчинилася в повітрі, полетіла.
Коли невдовзі після того Каська несла з криниці воду, я висунулася з вікна і крикнула їй навздогін:
- Відьма!
Каська пильно-пильно подивилась мені в очі з усією ненавистю, яка тільки може вміститися в такому невеличкому світі, і сказала:
- Ну і що?
Леся і її стоматолог
1
Юрій Іванович все своє життя працював партійним стоматологом. Він мешкав у розкішній квартирі з височенними стелями в центрі міста. Він завжди був дуже багатим, мав два автомобіля і дачу в Коктебелі. Перша його дружина втекла від нього в Америку, прихопивши з собою сина Ореста. Багато років Юрій Іванович нічого про них не чув.
Вдруге він одружився вже в дев’яностих роках, коли йому самому виповнилося дев'яносто. Його дружині було років тридцять. Юрій Іванович знав про неї зовсім мало, тільки те, що в неї гарне тіло, що її звати Ліда, що вона любить вишукано вдягатися і шампанське.
Коли Юрія Івановича схопив третій інсульт і він півроку пролежав у ліжку, Ліда зникла, залишивши йому його квартиру і більше нічого.
Стара сусідка, яку теж звали Лідою, деякий час годувала Юрія Івановича і його кота Маркіза, причому смачніше годувала саме Маркіза. Раз на місяць вона навіть прала постіль і білизну, а потім бозна-звідки розшукала телефон американського сина Юрія Івановича Ореста і за хвилину розмови повідомила Орестові, що він як-не-як є син і мусить допомогти своєму старому батькові.
Відтоді Орест щомісяця почав висилати сусідці Юрія Івановича триста доларів, і з них п'ятдесят доларів були зарплатнею для Лесі Журавель.
Леся цілий рік доглядала за Юрієм Івановичем.
За цей рік вона заробила шістсот доларів.
2
Робочий день починався о шостій ранку, бо Юрій Іванович прокидався о сьомій.
Леся сідала на перший тролейбус і, коли заходила у велику розкішну квартиру з високими стелями, Юрій Іванович вже на неї чекав.
- Доброго ранку, - казала Леся, але Ю.І. не відповідав. Він сидів на ліжку, опершись на костур, і його ліва нога нервово посіпувалась.
- Добре, що Юрій Іванович не прокидається о шостій, бо мені тоді доводилося би ходити пішки, - з полегшенням казала Леся своєму чоловікові Міші.
Леся підводила Юрія Івановича і так, на собі, вела в туалет. В туалеті вона знімала з Ю.І. рейтузи, виходила, чекала під дверима, коли той зробить свою справу, заходила, натягала рейтузи і вела Ю.І. назад в кімнату. Потім Леся вмикала Ю.І. телевізор на каналі DISCAVERY і заходилася готувати сніданок. DISCAVERY крутилося цілий день, це був улюблений канал Юрія Івановича. Він ніколи не дивився новини і розважальні передачі. Він був вже в такому віці, коли навколишня реальність втрачає своє значення.
Ю.І. не розмовляв з Лесею. Коли вона якось до нього зверталася, наприклад:
Ю.І., ви не хочете в туалет?
Або:
- Ви не проти, якщо я сьогодні спечу оладки?
Або:
- Ю.І., ви точно не хочете в туалет чи прикидаєтесь?
…Ю.І. строго казав їй:
- Не говори до мене.
Ю.І. не виходив надвір. Вже три роки. На кожен рік по одному інсульту. Коли Леся говорила:
- Ходімо надвір погуляємо.
…Ю.І. тріпався в лихоманці і тихо кричав:
- Я ж казав, не говори до мене! Вилетиш, як пробка!
Зате Ю.І. любив банани і гарбузовий пудинг. Леся не вміла готувати пудинг, тим паче гарбузовий, але після кількох нотацій Ю.І. купила кулінарну книжку і навчилась.
Банани Леся теж любила. Одного разу вона один з’їла. Ю.І. вдарив її костуром по спині, і Леся заплакала. Тоді вона обізвала його чудовиськом, і Ю.І. теж заплакав.
- Щоб я тебе тут більше не бачив, - сказав Ю.І. Сусідка Юрія Івановича найняла іншу доглядальницю, але та вже першого дня повідомила своєму підопічному, що він старий пердун і буде все робити так, як вона йому скаже. І найгірше - ввімкнула «1 + 1».
Леся повернулася.
Її робочий день закінчувався о сьомій вечора.
Ю.І. лягав на ліжко і закривав очі.
- Юрій Іванович, - шепотіла Леся, - ви вже спите? Вимикати телевізор?
Той мовчав.
Леся вимикала телевізор, вимикала всюди світла, знімала фартух і йшла додому, а Ю.І. бурмотів у темряві:
- Як ти мені надоїла. Вилетиш, як пробка. Як ти мені надоїла.
3