— Ти бачила, що на стінці навпроти написано?
Єва ствердно закивала непричесаною головою.
— І що ти тут досі робиш? Якщо тебе шукають, то залишаючись у номері ти капітально погіршуєш свої шанси. Я ще стикнулася в ліфті з чоловіком, він тебе шукав. Довгий такий, під два метри, на правій щоці шрам.
— Бельведер? — просипіла Єва.
— А я знаю… Таке спитаєш…. Давай передислоковуватися звідси.
Проти логіки не попреш. Особливо здорової жіночої. Єва натягнула довгого светра замість сукні й м'які готельні капці, що дивом лишилися в шафі на верхній поличці та не змокли.
Епізод 9
Стефа Мороз
Якби Стефі не захотілося шоколаду, вона б ніколи не виперлася із номера о сьомій ранку шукати автомат. Якби вона не виперлася із номера о сьомій ранку, то до неї додзвонилася б Новицька. Стефа б залишилася на поверсі і ніколи б не подумала, що в неї із гуркотом їде дах. Так ні ж…
Коли Стефа вийшла з ліфта, тихо дожовуючи Баунті, вона почула голосне «тваю ма…». Десь зі сходів у кінці довгого коридора. Нічого дивного, якби голос не скидався на пані Каретко. Oversweet girl Віку Каретко. Потім у світло-жовту стінку біля її дверей (треба сказати навпроти номера Новицької) було вмазано дохлого пацюка, мордочкою вперед, та непристойною позою до заду. А на стіні навпроти номера пані Герт було нашкрябано червоним «Сво, я прикрашу ялинку твоїми кишками».
Або в шоколад насипали дурі, або вона не прокинулася. Ні фіга собі: дохлі пацюки по стінках — куди дивиться санепідемстанція?
Із ліфта вийшла прибиральниця.
— Я у другий номер, — чомусь повідомила вона Стесю.
— А ви це приберете? — запитала Стеся, вказуючи пальцем на напис на стіні.
— Ага, приберу. Я тут усіх… усе приберу, — відповіла прибиральниця і постукала у двері. — Поприпералися, городські, сміття після них, що після атомної війни.
Єва не відчиняла. Прибиральниця зітхнула, розвернулася і пішла далі. Із її відра розпліскувалася вода, з димком виїдаючи на паркеті круглі дірочки.
— Гей, — крикнула «тихо офігєвша» Стеся. — Зачекайте!
Але прибиральниця вже зникла у ліфті. Стеся постукала до Новицької.
— Слава Богу, це ти! — Новицька геть не задушила Стефу в обіймах.
Ніколи б не подумала, що буде так рада когось бачити.
— Зачиняй двері. — Стеся для надійності привалила вхід тумбочкою. — У нас тут щось ненормальне. Хтось хоче прикрасити ялинку кишками Єви. Її самої у номері немає. Віки — теж.
— А мені на двері повісили дохлого пацюка. Відморозки.
— Придурок цей професор. Методи, мабуть, в Адольфа Батьковича переймав.
— Може, він маніяк? Із головою не дружить?
— Ти думаєш, тут маніяк? «Не хіло»…
— А хто б хотів розпотрошити нашу Єву?
— Давай викличемо міліцію.
— Та тут нічого не бере… Я зранку намагаюся когось набрати, марно. Навіть смски не відсилаються — заслабке покриття.
— Фак.
— Не те слово. Давай мислити логічно. Якого ми сюди приїхали?
— Психологічно реабілітуватися…
— Ага, а цього професора хтось перевіряв? Просто чотири дурепи поїхали туди, куди їм сказали. Заплатили грошей і не взяли чеків. Що там було у попередній угоді? Нікому не казати, куди ми їдемо… Думаю, нікого не зацікавить, що ми так і не підпишемо акти виконаних робіт.
Новицька дістала нотатник та почала писати.
— Думаю, професор і є маніяк. Треба його пов'язати та відвезти у найближчий відділок міліції. Твій Ніссанчик де? На готельній стоянці?
— Угу… Тут, у принципі, всі ненормальні. Он у прибиральниці у відрі кислота, а прибирати вона хотіла у Єви. Може, хотіла вилити їй кислоту в обличчя.
— Нащо?
— А хто його знає? Може, Єва в неї чоловіка увела, може, просто заздрить… Не так солодко бути телеведучою. Багато негативних екстерналій.[47]
— Ага, і прибиральницю у wish-list запишемо.
Із коридора почулося вкрадливе «Єво! Єво!».
— Ти чула? — Новицька схопила Стесю за руку.
— Ага, — ледь видихнула вона.
— Значить так… Я відкрию двері, а ти тихо покличеш його, так щоб сильно не світити голос, коли він зайде в номер, я йому вріжу по голові, швидко замикаємо двері. Розбиратися будемо потім. Ок?
— Ок.
Анна відчинила двері та підняла ніжку стільця. Стеся тихо покликала гостя. Ледь той на метр заглибився у номер, Новицька вгасила його по голові. Він хитнувся та, розкинувши руки, як Ісус над Ріо, упав обличчям вниз. Новицька захлопнула двері. Потім обидві кинулися до тіла та перевернули його горілиць.
— Це не професор, — зауважила Стеся, підвівши багатозначний погляд до Новицької.
— Я бачу…
— Давай пошукаємо, може, у нього якісь документи є…
— Стоп. Буде як у всіх фільмах жахів. Спершу давай його зв'яжемо. Бо потім у найцікавіший момент він опритомніє і почне ганятися за нами із сокирою. Ну його в баню, треба гайки зараз закрутити. У мене, здається, десь у валізі є капронові колготки.
— Окі, давай закатаємо його у лялечку, а потім перевіримо документи.
У жертви із собою виявилася маленька срібляста візитівниця. Назар Бельведер, фахівець із маркетингу.
— Які ідеї? — запитала Стеся.
— Давай його вмиємо крижаною водичкою і запитаємо, що він тут робить.
— Окі, але спершу…
Стеся порозбивала камери у кутах номера. Принаймні ті, які було помітно за увімкненими червоними лампочками.
— Навіщо? — здивувалася Новицька.
— А на фіга нам свідки? Мало що ми із ним робити будемо.
Новицька ствердно кивнула та пішла набрати в тазик води. Назар опритомнів не відразу.
— Ви хто? — поцікавилася Новицька.
— Уууууу, голова… — завив Назар. — А ви хто?
— Старший уповноважений карного розшуку майор Новицька. Назвіть ваше ім'я та прізвище.
— Назар Бельведер, спеціаліст із маркетингу каналу…
— Ну, так самі зізнаєтеся?
— У чому?
— Що хотіли вбити Єву Герт?
— Єву Герт? Я що, самогубця? У мене через неї самі проблеми.
— Чим не мотив? — Новицька черкнула щось у нотатнику. — Збоченець-фахівець із маркетингу планував зґвалтування та вбивство відомої телеведучої Єви Герт.
— Стоп-стоп. Яке зґвалтування? Я не по цих… Я гей…
— І ти, Брут… — зауважила Стеся, гидливо скривившися. — Ну, що із ним будемо робити, товаришу полковник?
— Стоп, який полковник? Минулого разу вона була майором… — спобував зауважити Бельведер.
Новицька тихо гепнула його ззаду по шиї. Назар знову впав обличчям униз.
— Нащо? — здивувалася Стеся.
— Триндить забагато. Давай його до унітазу прикрутимо, нехай полежить. Потім випустимо, якщо не він тут стіни червоним розписує.
— Окі, давай ще прибиральницю перевіримо. А де ти таку фігню взяла? — запитала Стеся про ніжку стільця із шурупом.
Епізод 10.1
Єва+Віка (заняття в парах)
Єва почала смикати Віку за рукав. Спереду щось сунулося — тільки Віка поки не бачила що саме. А Єва не могла сказати. Фіолетова пляма. Уніформа. Охоронець. Слава Богу! Хоч одного знайшли.
— Що сталося? — поцікавився він.
Напевно, зовнішній вигляд в обох був красномовний.
— Тут якийсь придуркуватий хоче нас вбити… Телефони не працюють. Мобілки не беруть. Професора немає. Охорони — теж. Ліфти їдуть на неправильні поверхи. — Коли Віка хвилювалася, то починала говорити швидко-швидко, ковтаючи закінчення слів.
Єва закивала головою, підсипуючи в такт.
— А з чого ви взяли, що вас хочуть вбити? Тут все у камерах спостереження. Сторонніх всередині не було.
Єва вказала рукою на напис на стіні. Як вам таке?
— Цікаво… А у нас спрацювала зовнішня сигналізація зранку. Усі кинулися перевіряти територію.
— У вас же є рація? Правда? Чи щось таке?
— Є, тільки батарейки сіли, виє, як поранений шакал. Зв'язку немає. Ну ви почекайте, я зараз піду підзарядку в підсобці візьму.
— Ні, не треба. Посидьте з Євою, у неї пропав голос, вона й на допомогу покликати не може… І ногу вона розтерла… Я сама піду, ок? На мене ж не полюють. Та й ви захистите її краще, ніж я, — запропонувала Віка. — Спробую знайти професора, чи телефон, чи ще котрогось із охоронців…