У той самий час Світланчині брати — Петро, Сильвестр та Орест — готувалися до поминальних дев’яти днів: прибивали зірвану підлогу в кімнаті, де ще кілька днів тому стояла труна з татом, а на дев’ятини мав стояти стіл.
Підлогу прибили — грошей не знайшли.
Далі Петро згадав про походи тата до банку.
У Львові банків було багато: усіх не обійдеш, а як обійдеш — ніхто нічого не скаже.
Петро найняв адвоката. Адвокат довго торгувався. Петро вимушено погодився. Адвокат був ще той… місцевих «колядників» різних мастей захищав. Ну, тобто хабарників. Петро був крутий — але не дуже освічений, інакше й сам без адвоката знайшов би те, що шукав.
Син шукав батьковий заповіт.
Адвокат «пробив» Івановий заповіт через електронну базу нотаріату.
Нарешті дійшли до нотаріуса, який реєстрував заповіт.
Нотаріус підтвердив Петрові його наявність.
Заповіт виявився секретним. Про його зміст, як правило, не знає навіть нотаріус. Секретний заповіт може бути оприлюднений у присутності всіх відомих зацікавлених осіб, а також двох свідків. Нотаріус роз’яснив Петрові, що зацікавленими є діти, а свідків можна взяти, кого вони вважатимуть за потрібне.
Петро нарешті відрахував гроші на дзвінок до Греції.
У Греції сказали, що Світланка вилетіла до України.
Брати в аеропорту пропустили вісім авіарейсів із-за кордону — а сестра прилетіла дев’ятим.
Двома автами брати з сестрою і греком вирушили на могилу батька, але перед тим зробили зупинку в офісі нотаріуса.
За дивним збігом обставин чи, швидше, за майстерно продуманою комбінацією, одним свідком виявився голова сільради села К., де народилися всі Олексюки, і який саме в цей час складав якесь доручення в офісі нотаріуса, повіреного у справах Олексюка Івана, а другого свідка взяли у сусідній з нотаріусом фірмі.
Світланка мовчала і тільки пила мінеральну воду.
Грек раз у раз подавав Світланці вологі серветки для обличчя.
Брати по черзі виходили на вулицю курити.
Нотаріус готував папери.
Запечатаний конверт із заповітом лежав перед ним.
Нарешті нотаріус підвівся з-за столу.
Попідводилися із крісел і Олексюки.
Свідки перезирнулися між собою — але продовжували сидіти на дивані під стіною…
…Добре, що нотаріальна контора знаходилась поблизу лікарні — тому згодом не довелося довго чекати на бригаду «швидкої допомоги», коли одночасно трьом людям — Петрові, Світланці й голові сільради — зробилося зле після оприлюднення тексту секретного заповіту.
Нотаріусу зле не стало, але сказати, що він мав вигляд задоволеної зробленою роботою людини, не наважився б у той момент ніхто (навіть невидимий режисер-постановник цього блокбастеру): не так часто люди пишуть секретні заповіти, які подеколи вражають навіть нотаріусів.
Цей текст настільки цікавий, що я його мушу навести майже цілком, а також навести дослівно текст листа, який був у конверті із секретним заповітом:
«Дорогі мої діти! Всі. Світланка Петро Сильвестр Орест. Я ваш батько при повному розумі і ще трохи при силі на середині порогу життя і смерті хочу після своєї смерті зробити між вами право бо бачу що коли би хотів зробити це ще за життя то не зміг би. Я діти винен перед людьми і перед своєю совістю але не перед вами. Але ті люди що я перед ними винен вже вмерли. І з того світу нагадують мені про мої гріхи. Совість не помацаєш і не заспокоїш. А ви мені про гріхи не нагадуєте але про мене й не дбаєте а чекаєте мої смерті аби запопастися до моїх грошей. Ви знаєте що у мене є ще жива душа і є гроші. Всякі. Світланчині і свої кревні. І ще я маю золоті гроші від мого тата а вашого діда. Якби ми з вами були жили по — людськи то я мав би по совісті поділити межи вами всіма ті статки та й умерти собі спокійно. Але ми жили не по-людськи бо так діти з татом не живуть а тато зробив вас не каліками і поки можна було то тато з вами був по-людськи а коли ви хлопці убралися в пір’я то вам тато став уже потрохи й заважати.
То ви мали би собі розуміти що в тата було таке життя що борони Боже і ворога. І тата трохи треба було жаліти. Ви могли би мовчати але жаліти. А ви й не говорили але й не жаліли. А чекаєте лиш аби я скорше вмер.
На моїх руках є людська кров і за то я певно покараний такими безсердечними дітьми які навіть не заплакали і не здогадалися коли ваша сестра Світланка у такий далекий світ заїхала від устиду за нас усіх і за то що ми були до неї глухі.
Як ви узнаєте як я зробив між вами право з грішми то не сваріться між собою але тілько подумайте як далі жити. Бо так жити як ви хлопці живете жити не можна.
І прошу Світланку аби ви не клали мені ніякий памнятник на могилі а тілько хрест. Най то буде останній мій хрест у житті бо я в житті не хрестився ніколи через свою кров на руках але то ніхто не розумів. А я ні на кого за то не тримаю зла.
А Світланку прошу віддати моє посвідчення ветерана війни у районі у їхню контору яка мені його видала бо я його не заслужив на війні не був і з ворогом не бився. Мене обдурили іти проти своїх людей і я за це узяв кров на совість. А війна ще не скінчилася помежи людьми то ще рано видавати такі паспорти. Світ і люди воюють проти других людей і виходить що всі люди учасники світової війни. Але думаю вам зараз не до цього то тільки прошу уважити мою останню волю.
Будьте мені здорові і любіться між собою як можете. Ви два рази не будете жити. А грошей і своїх маєте доста. То не шкодуйте за моїми.
Ваш тато Іван Олексюк».
Текст самого заповіту був коротший:
«Я Олексюк Іван Миколайович заповідаю по моїй смерті розподілити моє майно і гроші які є у мене так
а) мою хату в селі К… де я проживаю від народження поділити між усіма дітьми так як каже закон. Хата велика. У ній місця є всім. І щоб Світланка могла коли буде приїхати з Греції мати куди приїхати
б) вісімнадцять тисяч євро які мені присилала донька Світлана Олексюк Іванівна з Греції віддати їй з процентами. Гроші тепер є на депозитному рахунку в банку „Одісей“ у місті Львові, вул…. Номер рахунку 361122. Адрес Олексюк Світлана Іванівна — Афіни. Греція… вул… буд… тел…
в) гроші які я складав після смерті моєї жінки від продажу худоби і садовини і які є тепер на депозиті у Ощадбанку у м. Львові вул… рахунок 9425 у сумі дев’ять тисяч доларів з процентами належать після моєї смерті Олексюк Світлані Іванівній і нікому іншому
г) золоті гроші монети з ґердану які є на збереженні в банку „Одісей“ в ячейці 1959 зважити порахувати купити на них українські гроші і віддати на нашу сільську початкову школу щоб її не закрили а щоб там зробили ремонт і могли платити вчителям зарплату аби діти не ходили до школи у сусіднє село.
Коли я помру а директором школи ще буде Прохорчук Дмитро Васильович то щоб він розпоряджався цими грішми бо він дуже совісна і правильна людина а як директор буде інший то щоб Д. Прохорчук від мого імені дав раду цим грошам для школи.
Якби на той час коли я помру школу таки закрили то щоб ці гроші пішли на автобус або інший транспорт щоби він возив дітей до школи де будуть ходити наші сільські діти як таки школу в селі закриють.
Якщо Прохорчук через якусь причину не зможе чи не захоче це робити то щоб цими грошима на потреби школи або транспорту розпорядився голова сільради який на той час буде у нашому селі. Школи може не бути а сільрада буде завжди.
Але щоби про ці гроші не трубили на цілий світ а просто не пустили школу на вітер бо не буде кому людей у світі боронити як наші діти не будуть грамотні. А мене може лиш один раз згадайте як стане десять років по моїй смерті.
Олексюк Іван Миколайович, червень 20… року, м. Львів».
P. P. S
Який би подальший сценарій ви не уявляли — він буде точний, бо далі в нотаріальній конторі відбувалося все те, про що ми знаємо або здогадуємося з історій інших людей і що згодом стає найсприятливішим матеріалом для пліток, пересудів і просто брехонь.
