— Хочеш секрет? Чоловік твоєї доньки буде таким, як я, і називатиметься Леоном. А мамусі перекажи, що сюрприз не може її дочекатися, щось дуже вона забарилася...
Коли Касандра повернулася, вона знайшла у своєму волоссі кілька рожевих маргариток і віднесла їх мамі. Тільки тепер Касандра помітила, якою старенькою і знесиленою вже є Земислава. Та ж, безмірно зрадівши звістці від коханого, поцілувала квіточки і заплела собі в коси.
— Нетерпимець, — промовила вона з посмішкою, — завжди він кудись поспішає і преться поперед батька в пекло. Адже, знаєш, його батько ще живий.
Але Касандра не слухала маминих слів, вона замислилась над тим, що батько сказав про її доньку. Отже, вона так само народить дівчинку, як же це мило!..
Закохувалась Касандра двічі. Вперше це був набагато старший за неї чоловік. Він називався Лавром і був священиком, полюбляв приходити щодня до Земислави, щоб випити гарячого шоколаду на ґанку і послухати туркотання Цецилії та Наркіса. Лавр мав теплі блакитні очі і був страшенно добрим та погідним. Він так приязно посміхався і так мило говорив щось своїм тихим, радісним голосом, що Касандра мало не задихалася від ніжності, яка охоплювала її.
Вперше вона не розповіла про те, що відчувала, ані мамі, ані закоханим стареньким. Уперше Касандра дивилася на світ, як на місце, в якому вона хотіла тільки те і робити, що заглядати в сині очі священика і слухати його голос. Тоді Касандра написала листа:
«Вельмишановний та дивовижнопрекрасний отче Лавре!
Прошу Вас прочитати уважно цього переповненого ніжністю та небувалими почуттями листа, а також з’їсти трояндового пляцка, якого знайдете поруч. А пишу я тому, що хочу попросити про величезну послугу — дрібну, зрештою, для Вас, але просто велетенську за важливістю для мене, для мого життя. Я не можу витримати жодної миті без того, щоб не бачити Вас біля себе, не відчувати запаху ладану, яким Ви так неперевершено пахнете, не слухати молитов, проказаних так ревно Вами, не бачити Ваших лагідних очей, звернених до Неба. Я відчуваю, що помру незабаром. Знаю, отець Лавр ніколи не схоче стати причиною смерті такої юної та прекрасної дівчини як я, не візьме гріх на душу, тому зробить усе, щоб запобігти цьому. А допомогти мені зможе лише життя поруч з ним...
Все, чого я хочу — мешкати у Вашому домі, пекти Вам трояндові пляцки (такі, як той, що я надіслала. Добрий, правда ж?), варити сироп з троянд, прати шкарпетки і співати релігійні пісеньки. Не надто багато я й вимагаю, як на мене. Тому я радила б Вам, отче, щиро та добросердо, виконати моє прохання. Впевнена, Ви погодитеся зі мною і зробите, як я хочу, бо — самі розумієте — так буде найкраще для нас обох.
Чекатиму на Вас зі своїми речами завтра, о третій годині ночі в трояндовому саду. Безперечно, ані матуся, ані Цецилія та Наркіс не повинні дізнатися про цю нашу крихітну змову.
Моє серце розпускається, як пуп’янок троянди, бо незабаром я буду найщасливішою дівчиною на світі — і Ви цьому причина.
Кохатиму і на тому світі, вічно Ваша - до смерті закохана Касандра.
Р. З. Якщо Ви знехтуєте мною і не прийдете, зранку в трояндовому саду знайдуть моє бездиханне тіло. Ваша Кас.
Р. Р. З. До речі, я зустрічалася з духом мого татка Леона, і він сказав, що у нас з Вами народиться донечка. К.»
Касандра була щасливою. Вона ні на мить не сумнівалася, що о. Лавр прийде до неї в сад і буде радий забрати до свого дому. Почуття ніжності, що сповнювало дівчину, відкрило їй новий світ, вона заливалася гарячими сльозами, які чомусь щомиті так і пирскали з її очей, і любила шалено все і всіх навколо.
Але по обіді наступного дня (вночі мала відбутися зустріч у саду), коли Касандра поскладала вже до валізи майже всі свої речі, вона почула голос священика, що долинав з ґанку, і вигуки здивування та захоплення. Через декілька хвилин до кімнати зайшли Земислава, Цецилія та Наркіс. Вони тепло та любляче посміхалися і по-змовницькому переглядалися між собою.
— Каа, ти просто чудо! — промовила матуся. — Я навіть не думала, що ти можеш аж так, Каа! Правда ж? — звернулася вона до голуб’ят.
— О, так, Сандро, це саме те, чого ми тебе вчили! Ти така талановита! Неперевершено! — Цецилія притиснула дівчину до себе і розцілувала, а Наркіс сказав:
— Тільки голубка Цецилія ще може написати такого листа, Касе — і більше ніхто. Такі почуття! Така твердість у власному бажанні! Так різко і ніжно! Касе, ти — геній кохання! — і додав: — Цециліє, пташечко, я незмірно кохаю тебе!
— Я теж кохаю тебе, мій горобчику, — сказала старенька, і вони почали любо шепотітися. Тим часом Земислава промовила:
— Невже ти так закохалася в о. Лавра? Так, він достойна людина, це гарно, що ти вибрала саме його. Ти можеш кохати отця, безперечно, хоч ціле життя. Але є декілька речей, про які ти повинна знати. По-перше — він священик, він не бачить анічогісінько, окрім віри, і не думаю, що він хоча б на мить потребує дружини чи, скажімо, коханки. По-друге — о. Лавр вже старий чоловік. Ні, ні, я не маю нічого проти різниці у віці, що сказав би Леон, якби знав, що я відмовляю тебе від кохання тому, що твій обранець набагато старший, аніж ти — а я не відмовляю свою дитинку, зовсім ні. Але ж це вже нецікаво, це ж просто повторення моєї історії, прекрасної історії, але повторення — це не те, зовсім не те. До того ж, ти знаєш, як усе це закінчиться. І навіть швидше, аніж у мене з Леоном: о. Лавр уже на підході, прости Господи! І, по-третє і найголовніше, — о. Лавр не кохає тебе! Цьому свідчення — те, що він приніс до нас твого геніального листа. Він розгублений, і страшенно засмучений, і не знає, що робити. Він просто не вміє кохати, бідака. Любить усіх людей, а от закохатися ніяк не може. Та йому це й не потрібно, Каа, розумієш? Сама вирішуй, що тобі робити. Я все сказала, що думала. Але ти, Каа — справжнє золотко! Ти зараз подумай над усім, а ми підемо. Бувай, — і сива матінка поцілувала Касандру в чоло, після чого вийшла з кімнати. За нею вийшла закохана парочка, причому Наркіс підморгнув Касандрі і прошепотів:
— Блискуче, Касе, блискуче!
А Цецилія промуркотіла:
— Може, тобі, Сандро, слід податися в монастир? Може, так завоюєш його кохання. Це непогана ідея, як на мене. Подумай.
І Касандра знову опинилася сама. Не можна сказати, що вона була нещасна і знищена, бо її почуття відштовхнули. Навпаки, їй стало якось іще веселіше. Ні, кохання не згасло — дівчина і далі з ніжністю згадувала про о. Лавра і прагнула щомиті бачити його; просто все якось трохи заплуталось, і вона вирішила вийти погуляти в саду. Троянди завжди надихали її, тож і зараз Касандра сподівалася, що їхній запах підкаже якусь розумну думку.
Проходячи поміж кущами жовтих і рожевих троянд, Каа раптом наткнулася на високого юнака, трохи старшого за неї, схожого на ельфа або на лицаря. Він був стрункий і високий, з біляво-жовтавим волоссям, блідим обличчям, на якому вирізнялися сині очі, чимось дуже схожі на очі о. Лавра. Риси обличчя хлопця були тонкими і правильними, особливо гарним здався Касандрі його благородний ніс.
— Ти хто? — запитала Касандра.
— Я називаюся Флор, я племінник о. Лавра. А ти, напевне, та закохана в нього до смерті дівчина, яка спекла смачнющий трояндовий пляцок? — голос Флора теж був глибоким, теплим і якось одразу зворушив дівчину, та й сам хлопець зацікавив її. Вона кивнула головою на знак згоди, а він продовжив:
— Так от. Я ніколи не їв нічого смачнішого за той пляцок і хотів би з’їсти ще один, а ти, напевно, вмієш готувати ще й інші такі ж смачні страви. Якби ти готувала їх мені, я допоміг би тобі бачити дядечка щодня. Ти жила би під моїм ліжком скільки тобі б захотілося і надивилася би на нього досхочу: щоранку і щовечора він заходить до моєї кімнати, щоб помолитися. То як?
Звичайно, Касандра погодилась. Тому тієї ж ночі, о третій годині, вона чекала на Флора в трояндовому саду зі своєю валізою. Він прийшов і відпровадив її до свого дому, де поселив під власним ліжком. 'Зранку Касандра побачила домашні капці о. Лавра і почула його голос. Цього їй було досить. Мрія закоханої дівчини збулася, вона перебувала під одним дахом з тим, хто викликав у її душі такі незбагненні почуття. Коли ж о. Лавр пішов до церкви, Касандра заходилася пекти пляцок, варити сироп, робити салатку, зупку і сос з трояндових пелюсток. Флор був просто щасливий. Він поїдав усе за одну мить і просив ще і ще і ще.
