До присілка Майданик вислали двох повстанців у розвідку. Вони повернулися швидко.

- Справи нецікаві. В селі Посіч більшовики проводять облаву. Довелося святочні наїдки заховати в Майданику, а порожні фіри відпустити додому. Стали на постій. На віддалі двох кілометрів розгорівся бій між вояками з куреня "Хмари" та спецрозділом НКВД.

Невдовзі вороги відступили. Під вечір службовий старшина зарядив збір куреня. Ройові зголосили про стан бойових груп чатовим, чотові - сотенним, а сотенні - курінному.

- Друзі мої, дорогі побратими! - звернувся "Різун" до повстанців. - Може статися, що Великодні свята нам доведеться відбути в боях. Певно, ніхто не забув, яке Різдво нам влаштували комуністи. Та я від щирого серця бажаю веселих свят і щоб наступного року Всевишній допоміг нам зустріти Великдень у вільному золотоверхому Києві. Христос воскрес - воскресне Україна!

- Вовіки воскресне! - вигукнули сотні грудей, аж луна покотилася Чорним лісом.

Хлопці розклали святкові припаси, сіли, розговілися. Вітали один одного, цілувалися, згадували минуле.

- Як був я малим, то на перший день Великодня не злізав з дзвіниці. Палямар дозволяв хлопчакам з усього села, аби в дзвони били. А церковне подвір'я було геть засипане різнокольоровою шкаралущею з розбитих і з'їджених писанок.

- Мої мама копу яєць фарбували. Правду кажу!

- А мої дзядзьо* любили везти на посвяту ціле смажене порося.

Клали го на тацю, а до писка запихали хрін...

- Ге-ге! Колись до церкви на фірах їхали, вся сім'я сідала. А як священик три рази оголошував: "Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!'', то підлітки стріляли з крісів, палили ватри...

- А я дуже любив, коли ходила процесія навколо церкви. Рядами стояли люди... В кожному кошичку горіла свічка, віткнута в паску. Море вогнів! А священик кропив святою водою і кошики, і людей. Господи, чи діждемось?

- По богослужінню дівчата з хлопцями на плебаніях* водили танки, співали гагілок, маївок, влаштовували забави...

- Як то було файно! А тепер? Кляті москалиска позакривали церкви, посадили священиків до темниць, школярам заборонили паску і кутю їсти, співати колядок і щедрівок. Навіть молитись... Кажуть, що Бога нема.

- Ая... Ми, хлопці, хоч у лісі, та все ж на рідній землі. А як нашим родинам у далеких Сибірах ведеться? В тайзі, в тундрі, де вічна мерзлота й полярні ночі...

- Терплять тяжку муку за синів- повстанців...

- Мої мама померли торішньої зими...

- А мої і тато, й мама ще давніше в Караганді...

- Абись їх шляк трафив усіх до їдного, а катюгу Сталіна аби повісили вниз головою, як мого брата на допитах вішали.

- Бити псів потрібно, доки й духу від них на Україні не лишиться!

- Слава Україні!

- Смерть ворогам!

Вечеряли в Майданику. Розклали на траві приховані наїдки, ласували шинкою та ковбасами, аж за вухами лящало. Службовий старшина знову зарядив святкову збірку куреня. Командир сотні "Прут" відзвітував курінному "Різуну", а "Різун" - командиру Карпатської військової округи УПА "Громові". Стрільці вишикувалися в лави. Пролунала команда: "Струнко!" Командири відбули інспекції. По тому виступив крайовий провідник "Роберт" і зачитав святкові вітання від командира УПА-Захід "Шелеста", від УГВР і від проводу ОУН. Святкування закінчилось національним Гімном "Ще не вмерла Україна". Це були останні масові врочистості на теренах Чорного лісу. Міністерство внутрішніх справ УРСР і СРСР направило проти маленької повстанської держави на Підкарпатті великі загони спеціально вишколених, добре озброєних душогубів. Застосували цілий арсенал пропаганди і підступних хитрощів, щоб знищити бойових командирів Української Повстанської Армії.

* * *

"Михась" та "Співак" сиділи на колоді, жували чорний житній хліб і перемовлялися.

- О! Зобач! Друг командира кудись пішло! - показав пальцем "Михась" на провідника "Роберта".

- Чи ти коли-небудь навчишся по-українськи розмовляти, телепню? - сердився "Співак". - Третій рік у нас, а верзеш таке, що й дідько тя не пійме !

Ці хлопці-медики дружили між собою. Італієць "Михась" прибився до повстанців ще в часи німецької окупації. Коли Радянська Армія знову зайняла Станіславів, він мав нагоду здатися владі, але не захотів. Був жартівником, любив потеревенити, розказати анекдот чи побрехеньку, тому всі горнулися до нього.

- А! Най мовити! Я до него йшло, а він кудись пішло,- правив своєї "Михась".

- Абись тобі язик відорвало! Я, гуцулисько, давно вже по­ італійськи навчивсі, а ти по нашому - ні бум-бум. Тупий ти, друже, як мій сукнєнний капець*!

- Що то є капець?

- То щось такого, як твій писок! Розумієш?

Така розмова велася між ними щодня, та це не заважало хлопцям бути вірними друзями. "Співак" таємно повів "Михася" в рідне село, познайомив його зі своєю кузинкою, і між італійцем та галичанкою спалахнуло кохання.

Сьогодні "Михася" терміново викликали в провід, отже "Співак" пішов з ним заради підтримки. Незабаром "Роберт" повернувся в штаб. Хлопці постукали до нього в двері. Привіталися.

- Я запрошував одного. Хто з вас є "Михась"?

- Друже командире! "Михась" зголошує своє прийшло! - він відсалютував рукою, стукнув закаблуками.

- Дуже приємно познайомитись. А вас, друже, попрошу вийти.

- Дозвольте залишитись!

- Хто ви?

- Санітар сотні "Бровка", побратим "Михася". Він погано говорить по-нашому, то ж я при нім перекладачем. Це я його охрестив "Михасем", бо він прийшов на вишкіл у Червоний Хрест і назвався Мікаелем. Жодного українського словечка не знав, бідака!

- А ви чому маєте псевдо "Співак"?

- Бо-м з дитинства співаю. Мама казали, що заспівав одразу, як народивсі. В медичному училищі співав на сцені, брав перші місця. "Михась" також співає, ще ліпше за мене. Тоті пісні нас і подружили. Говорити - ні бум-бум, а повстанські пісні знає всі, як "Отченаш".

- Ну гаразд, гаразд, ближче до справи. Нині ваш курінь відходить у рейд, а я лишаю "Михася" в Чорному лісі для спецзавдання. Збирайте свої речі, друже, і зараз переходьте в штаб Крайового Проводу.

- Е! Так не піде! Я без "Михася" нікуди не вступлюся! Беріть і мене до штабу!

- Припиніть недоречні розмови! Накази старшин не обговорюються! Розпустили вас у санітарній службі! - розсердився "Роберт".

Хлопці віддали "честь" і вийшли за двері. На поляні уже шикувалися стрільці. Командир "Прут" зголосив "Різунові" про стан куреня.

- Друзі, зараз ви відбудете в далекий рейд. Куди саме, сказати не можу з огляду на конспірацію. Хочу почути від людей про ваші добрі справи. Не спляміть чесного імени вояка Української Повстанської Армії! Приготовитись до відмаршу!

- Струнко! - подав команду "Прут".- Курінь готовий гідно виконати наказ!

- З Богом, хлопці! Слава Україні!

- Героям слава! Слава! Слава!

- Праворуч! Стрілецьким рядом руш!

Три сотні взяли курс на північний захід в напрямку Галича. Коли вони повернулися з рейду, то свого улюбленого командира "Грегота-Різуна" не застали в живих. А того дня "Роберт" і "Різун" залишилися в Чорному лісі з наказу самого "Тараса Чупринки". Італійця "Михася" з фальшивим іноземним паспортом і секретною інформацією направили в Мюнхен на зв'язок з Головним Проводом. Хлопець добре володів німецькою мовою. Чи вдалося йому перейти кордон і виконати завдання - невідомо. А "Співак" невдовзі загинув у бою, коли виносив на собі важко пораненого сотника "Бровка". Декілька куль прошили йому живіт, а він мучився ще цілу добу, боровся за життя.