Газетно-пафосний текст звернення свідчив про повне незнання Пташинським ситуації в Холодному Яру. Він так і не зрозумів, що начальство послало його у “фортецю петлюрівщини”, послало практично на неминучу смерть. “Населення Холодноярщини абсолютно відірване від Радянської влади... а будь-який представник влади негайно робився жертвою бандитів, як тільки з’являвся тут...” – так зазначено в доповіді таємно-інформаційного відділу при Раді народних комісарів УРСР №154 від 23 серпня 1921 року.

Більшовицькі фахівці терору називали Холодний Яр і “чем-то вроде петлюровской “Запорожской Сечи”. Ось на цю Холодноярську Січ і послали гарячого юнака.

Особливо трагікомічно у зверненні Пташинського звучала теза, що “коммунисты-большевики – противники насилия... несут трудовому народу мир и свободу”. Плювалися, мабуть, селяни, читаючи такі нісенітниці. Як видно, Пташинський і творів Леніна як слід не читав, бо саме Ленін висунув гасло перетворення війни імперіалістичної на громадянську. Все ж, може, і недаремно Пташинський стверджував, що “совєтській владі громадянська війна була нав’язана ворогами робітників і селян”. Справді, вороги робітників і селян – російські більшовики – оголосили їм війну...

У Головківці й Буді звернення уповноваженого швидко зірвали. З’ясовуючи, хто це зробив, Пташинський довідався, що в Головківці живе дружина повстанця Івана Гребенюка. Батьки ж отамана Чучупака жили в Мельниках.

Родини гайдамаків чекіст вирішив поки не зачіпати. Звісно, не з гуманних мотивацій. Просто він розумів: краще встановити пильний нагляд за обійстями повстанців у надії, що хтось із них прийде провідати рідних, помитися чи ще за якою потребою.

За порадою членів партійного осередку с. Мельники, котрий відновив роботу, Пташинський з ескадроном зробив рейд до Холодного Яру. Червоноармійці розклеїли на узліссі чимало екземплярів звернення. Але, побоюючись гайдамаків, у ліс вирішили далеко не заходити...

Зрозуміло, що письмових звернень виявилося недостатньо. Тоді Пташинський взявся організовувати у селах мітинги – “для безпосередньої розмови з населенням”. Разом зі Штеренбергом і комуністами Мельників розробив план проведення мітингів у кожному селі, намітив доповідачів. Подбав Пташинський і про безпеку під час зібрань...

Збори відбулися в Мельниках, Головківці, Медведівці та Полуднівці. Теми доповідей були такі: “Нова продовольча політика і бандитизм”, “Надзвичайний з’їзд совєтів України і його рішення про амністію”, “Міжнародне і внутрішнє становище совєтської влади”, “Комунізм і релігія: що таке відділення церкви від держави?” та інші.

До 28 червня було “обрано” сільради в Полуднівці, Медведівці, Головківці та Мельниках. У Головківці поновив роботу волосний виконком. Довідавшись, що в холодноярських селах “відновлюється совєтська влада”, окупанти надіслали з Кам’янки двох уповноважених “по продналоґу” відбирати в населення хліб...

Наслідки мітингів було неважко передбачити – адже селяни добре знали, що таке “совєтская власть”. Тож хліба ніхто не поспішав давати: ні “рабочім Пєтроґрада”, ні “ґолодающім дєтям Поволж’я”. Лише скарги посипалися на голову Пташинського у відповідь на заклики здавати хліб державі. Скаржилися на неправильне обкладання “розверсткою”, завищене нарахування продовольчого податку... Та й взагалі на багато що жалілися селяни.

Після сходу в Мельниках Пташинський зі Штеренбергом заїхав роздивитися господарство батька отамана Чучупака.

– Син-то что ваш думаєт? – почав урезонювати розбійник старого. – Пачєму прадалжаєт бєсчінствовать? Нєужелі нє панімаєт, что дашол до края ґібєлі і ґібєлі абманутих хлопцев сваєй банди?

Відповіддю було мовчання і тяжке зітхання.

– Дєржава мілостіва, но бандітствовать дальше нікаму нє пазволіт, – закінчив чекіст розмову зі старим...

27 червня Пташинського чекав перший успіх: з’явилося шість невідомих, що назвалися дезертирами, четверо з них були колишніми міліціонерами. Здавши обрізи, заявили, що нікого не вбивали. Уповноважений видав їм посвідчення про “амністування”.

У цей день перший після тривалої паузи “червоний обоз” із хлібом прийшов на зсипний пункт. Пташинський радів, йому здавалося, що “крига скресла”, що справа піде. Засмучувало хіба те, що не вдалося схопити “відомого організатора банди Е. Гребенюка”1, який зумів перехитрити червоних і зник.

Чекіст з’ясував, що дружина і батько повстанця активно допомагають йому. Це викликало обурення – мовляв, ми їх не чіпаємо, а вони “бандітам” допомагають. Тож вирішив уповноважений заарештували “пособніков бандітов”. Дружині Гребенюка вдалося сховатися, а батька (як заручника) посадили в холодну.

28 червня Петру Пташинському виповнилося 19 років. Та йому було не до святкувань. Вечір провів, складаючи доповідь Кременчуцькій губернській трійці та секретарю губернського комітету компартії Свистуну про хід виконання поставленого завдання. А чим міг похвалитися? Хіба що своєю активністю. Все ніби йшло добре, але ж хлібозаготівля з місця практично не зрушилася...

Наступного дня Пташинський виїхав у Суботів на зустріч із Чекаленком і Кошелєвим. Виявилося, що обстановка скрізь подібна: створено актив, розбираються скарги, відновлюється робота совєтів і комнезамів, вивчається становище в Холодному Яру і Мотриному монастирі – скільки там переховується партизанів, розташування їхніх стеж і можливих засідок, наявність озброєння та боєприпасів і, що не менш важливо, вивчається настрій отаманів і партизанів...

Коли Пташинський повернувся в Мельники, йому принесли кілька надрукованих на друкарській машинці листівок, знайдених у Будах, Полуднівці й Головківці. Листівки закликали “не вірити більшовицьким агітаторам, гнати їх із нашої землі, убивати”...

Ніч видалася неспокійною. В різних кінцях Мельників спалахнуло відразу дві пожежі. Горіли хати секретаря сільради і голови комнезаму.

Гасили пожежу довго. Коли вогонь вже опанували, Штеренберг сказав, що далі впорається сам, а Пташинському порадив іти відпочивати перед гарячим днем.

Та не закінчилася ще гаряча ніч.

Під’їжджаючи до будинку священика, де жив, Пташинський зауважив якусь постать, що промайнула і зникла.

– Стой! – закричав уповноважений.

Відповіддю був постріл.

Куля просвистіла над головою.

Відповів зі свого парабелума і Пташинський.

Примчався патруль, почалися безрезультатні пошуки...

Уповноважений збагнув, що холодноярські партизани прийняли його виклик.

Чекіст наказав посилити пости і застави, а по селу пустити кінні патрулі. На пораду Штеренберга вирішив цієї ж ночі перейти жити у штаб ескадрону.

Зібравши особисті речі, Пташинський вже направився до виходу, коли звернув увагу, що зрушено зі свого місця стіл. І килимок не на місці. Поправляючи килим, Пташинський раптом побачив під ним люк.

Відсунувши стіл, відкрили ляду. Внизу була невелика кімната, а в ній сиділа людина. “Так випадково була знайдена “друкарня” підпільної бандитської групи, – зазначав Пташинський, – її заміняла друкарська машинка колишнього церковного старости, на ній друкувала контрреволюційні листівки виявлена в підвалі дочка “гостинного” попа”.

Про долю підпільниці та її батька чекіст у спогадах не повідомив...

Ранок приніс ще одну несподіванку. Якесь хлоп’я принесло в штаб адресовану Пташинському записку. Її текст був лаконічний: “Якщо все, що ти кажеш, правда, то приходь до нас у манастир – поговоримо. Життя тобі гарантуємо. Приходь, якщо не боягуз”.

Пташинський викликав Кременчук. Біля апарата виявився нарком Всеволод Балицький, що якраз туди приїхав. “Ми були особисто знайомі, – згадував Пташинський, – зустрічалися в Харкові, разом голосували за Ленінські тези під час дискусії, нав’язаної партії робочою опозицією, Зінов’євим та іншими уклоністами”.

Пташинський доповів наркому про вимогу отаманів і запитав, які будуть вказівки.

Балицький відповів не одразу. Врешті сказав:

– Указаній нє будєт. Дєйствуйтє так, как ґаваріт вам ваша рєволюционная совєсть і сазнаніє.