Битва під Парканами 1683 р.

Згідно з "Ординацією плати Війську Запорозькому коштом Отця Святого Інокентія XI за субсидією Корони Польської проти неприятеля меча святого", кожному із семи полковників виплачувалося 600 злотих за рік, а також голландського сукна на 132 злотих та лисячого хутра разом із витратами на кравецькі потреби - на 90 злотих. Загальна сума витрат на козацьких полковників становила 5754 злотих. На сімох полкових осавулів видавалося 2625 злотих, генеральному писарю та військовому судді - по 375, шістьом полковим писарям - 756, двадцяти трьом сотникам - 7245, семи полковим хорунжим - 1050, двадцяти трьом сотенним хорунжим - 2760, двадцяти трьом сотенним осавулам - 2576, двісті дев'яносто одному курінному отаману (десятнику) - 32 592, двом тисячам шестистам одинадцяти рядовим козакам - 211 491. Отже, вся грошова сума (до неї входили й витрати на "сукно") визначалась у 267 599 злотих. 1683 роком слід датувати ще одну "Ординацію плати Війську Запорозькому", до якої було внесено три полки загальною чисельністю 1200 чоловік. Деякі польські історики чомусь датують цей документ 1689 р. Однак зміст "Ординації...", а також додаткові архівні джерела переконують, що вона була складена для козаків, які мали брати участь у віденській операції 1683 р. (підтвердженням є повідомлення з Варшави від 19 квітня того ж року, про яке згадувалося вище). Згідно з "Ординацією...", полковникам Я.Вороні (до речі, його ім'я не зустрічається у більш пізніх документах; можливо, він загинув під час походу в Угорщину), С.Корсунцю та Киліяну було виплачено 107 646 злотих. Слід відзначити, що це втричі менше, ніж виплачувалося польській легкій кінноті такої ж чисельності.

Ймовірно, що в післявіденському поході брали участь і окремі козацькі підрозділи (близько 400-800 чоловік), які прийшли з Лівобережної України та Запорозької Січі. Якщо врахувати вояків, котрі не були внесені до реєстрових чи сплатних списків, загальна чисельність українських козаків, що брали участь у відомих подіях, становила близько 5 тис. чоловік.

Як бачимо, польський уряд намагався використати козаків Правобережної України суто як воєнний елемент у боротьбі проти своїх реальних і потенційних ворогів. Козацькі полки запрошувалися для участі майже в усіх закордонних походах польської армії в останній чверті XVII ст. Крім того, Варшава підтримувала проведення козацькими ватажками самостійних бойових операцій, які не суперечили її воєнній доктрині. Для того, щоб мати уявлення про потенціал козацьких відділів, їхню чисельність та можливість фінансування, складалися так звані "компути" (реєстри, списки). "Військо Його Королівської Милості Запорозьке" не входило до загального обліку й мало окремі компути, що свідчило про його особливий статус.

Під час гетьманування А. Могили було укладено два (?) компути козацького війська. У січні 1686 р. коронний гетьман С.Яблоновський наказав Могилі скласти "правдивий" реєстр Війська Запорозького. Укладений козацьким ватажком список відправили до королівської канцелярії для ознайомлення. На жаль, його текст не віднайдено в польських архівосховищах. Маємо лише лист Яна III до комісара над козаками С.Дружкевича, в якому король наказував йому зв'язатися з руським воєводою і папським нунцієм для передачі їм компуту. Вони повинні були визначитись із розміром оплати козацьких послуг. У кінці послання король наголосив: "... треба дякувати Богові, щоб козаки побрали гроші і служили нам". Проте збереглася копія іншого козацького реєстру - від 22 липня 1689 р. "Компут Війська Запорозького Його Королівської Милості складеного під Кашперовцями паном каштелянином Хелмським полковником Й.К.М. для Його Милості ксьондза Бонесани комісара Апостольського" - така повна назва документа, який зберігається в архіві Потоцьких у Варшаві.

Отже, на літо 1689 p. козацьке військо, яке перебувало на утриманні Речі Посполитої та Ватикану, нараховувало шість полків. До першого, який перед цим очолював гетьман Могила, входили старшина в складі генерального писаря, генерального обозного, генерального осавула, генерального хорунжого, бунчужного, підосавула, а також пушкарі (троє чоловік), довбуш, трубач, прапороносець, капелан та прості козаки - 93 чоловіка. Полк. Гришко мав полкових писаря, хорунжого, осавула, підосавула, суддю, сотенних отаманів (38 чоловік), сотників, хорунжих і осавулів (по п'ятеро чоловік), козаків - 514. У полковника Іскри було 17 старшин та 280 чоловік "черні". Полк Самуся нараховував 14 старшин і 150 козаків. До полку під керівництвом Макаренка входило 7 старшин і 161 козак. Крім того, до компуту було внесено козаків, які за наказом С.Яблоновського воювали татарські улуси. Отже, за даним реєстром правобережне Військо Запорозьке нараховувало 1449 чоловік. У тексті компуту також відзначалося, що до нього не ввійшли козацькі відділи Барабаша, Булук-Баші, Михайла та Семена (близько 300-400 чоловік).

Слід зауважити, що до компуту не були також вписані полки С.Палія та А.Абазина, які не бажали підкорятись "лядським" гетьманам. Однак згодом, у середині 90-х pp., вони вже не відмовлялися від того, щоб бути в реєстрі.

Козацький компут за 1694 p. засвідчує, що на той час у реєстрі перебувало 2 тис. козаків. Він відрізнявся від компуту, складеного під Кашперовцями, тим, що поділяв козацьке військо на кінні та піші полки. До перших належали відділи наказного гетьмана Самуся - 500 кіннотників, С.Палія - 300, А.Абазина - 200, а також 100 козаків під керівництвом регіментаря Вільги. Піших козаків очолювали Ниганчук - 200 чоловік, Ярема - 200, Іскра - 200, Барабаш - 150. Даний компут, на відміну від реєстру 1689 р., не подає детального складу старшини, а також не вказує на чисельність козацької "черні" в полках. Він радше нагадує поспішний чорновий запис для того, щоб мати змогу відзвітувати перед сеймом, який визначив на утримання коронного скарбу саме таку чисельність козацького війська. Зважаючи на сеймову постанову, в 1695 p. був складений ще один компут. За деякими винятками, цей список повторює попередній і згадує Самуся, який мав 600 козаків, Іскрицького - 100, Абазина - 100, Палія - 300. Піхотинців очолювали Іскра - 200 чоловік, Ярема - 200, Барабаш - 150, Тишко - 200, Крук - 200. Текст даного компуту супроводжувався записом, який дозволяє припускати, що правобережні козаки підтримували тісний зв'язок із Запорозькою Січчю. Саме це ставилося в провину полковнику Киліяну. На його місце невідомий автор пропонував призначити Тишка, який був піхотним полковником у С.Палія.

Укладення козацьких компутів свідчить про те, що відродження правобережних полків відбувалося на основі традицій національної військової організації періоду Визвольної війни. Якщо в першій половині XVII ст. певна автономія реєстрових полків була одним із головних чинників зародження елементів державності, то відносна самостійність козацької організації Правобережжя в останній чверті XVII ст. спричинила початок визвольного руху на цих землях. Не дивно, що його провідниками виступали "компутові" полковники Війська Запорозького, адже вони були найбільш організованою військово-політичною в силою, яка виражала власне українські інтереси. Номінальне підкоряючись королеві, правобережні козацькі ватажки фактично провадили свою власну політику. Заходи польського уряду, спрямовані на утворення козацьких структур у потрібних для нього формах, не мали політичної перспективи. Вони лише допомагали козацтву Правобережної України відтворювати й зміцнювати ті традиції державотворення, які були втрачені ними в другій половині 70-х років XVII ст.

"Той, що хоче кинутися з мотикою на сонце" - такими словами схарактеризував козацького полковника Семена Палія та його діяльність на теренах Правобережної України в останніх десятиліттях XVII - на початку XVIII ст. Ф.Замойський. Цей влучний вираз польського урядовця стосувався людини, про героїчні вчинки якої ще за життя складалися легенди, якій присвячувалися народні перекази, пісні та кобзарські думи. Трохи згодом, починаючи з другої половини XIX ст., про Палія почали писати історичні романи та наукові монографії, його образ втілювали у своїх працях знамениті художники і народні скульптори.