Нині виповнилося 350 років від початку Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького й виникнення козацької держави - Гетьманської України. Багато поколінь прийшло на зміну тим славним воїнам, які в далекому XVII ст. виборювали незалежність нашої Батьківщини, розбудовували своєрідну республіку з демократичними формами правління. Вона, мов квітка, розцвіла тоді в оточенні монархічних країн-сусідів на чолі з деспотичними володарями (королями, ханами, султанами, царями).

Якими ж, власне, були люди, що населяли Гетьманську Україну? В кого вірили, кому корилися, проти чого повставали? Про їхнє життя-буття, вболівання та надії, здобутки і втрати й піде мова в цій книжці.

Дана студія є складовою частиною великої теми "Україна крізь віки" (Історичні події на теренах України впродовж двох тисячоліть християнської ери), а тому, відповідно до загальної структури цієї серії праць, хронологічно охоплює, головно, останню чверть XVII - середину 60-х pp. XVIII ст., тобто, період від завершення Визвольної війни українців 1648-1676 pp. до остаточного скасування гетьманства царським урядом у 1764 p. Щоправда, окремі явища, події, процеси, описані в ній, брали свій початок у попередні роки або ж завершилися дещо пізніше від зазначеного терміну. У зв'язку з цим автори дозволили собі зробити необхідні часові екскурси. Крім того, для повнішого розуміння й кращого висвітлення окресленої проблеми залучено історичні матеріали стосовно всіх основних регіонів України, а не лише території, на яку безпосередньо поширювалося гетьманське правління. По-перше, українські землі, незважаючи на політичний чи адміністративний поділ, мали тісний зв'язок між собою й не могли розвиватися відрубне одна від одної. По-друге, саме такий підхід, на наше переконання, дозволить зробити достатньо широкі порівняння й узагальнення.

Гетьманська булава

Відразу хочемо звернути увагу читача на те, що в історіографії існують різні погляди навіть на існування Української козацької держави. Одні здослідників, для прикладу, взагалі заперечували (і роблять це й нині) наявність державності в українців протягом другої половини XVII-XVIII ст. Інші вважають, що вона, тобто державність, фактично існувала тільки з 1648 по 1654 p. (до об'єднання з Росією в одному утворенні). Треті пишуть лише про "зародки" Української держави в перебігу Національно-визвольної війни під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького. А деякі твердять про власне державну територію країни, починаючи від Переяславсько-московської угоди в 1654 р. При цьому дефініції "держава" і "державність" то ототожнюються, то категорично розмежовуються (скажімо, тоді, коли йдеться про незавершеність державотворчого процесу). А тим часом такі корифеї вітчизняної історичної науки, як Михайло Грушевський, Іван Крип'якевич, Вячеслав Липинський, Олександр Терлецький, Дмитро Дорошенко, Андрій Яковлів, Михайло Слабченко, Олександра Єфименко, Наталія Полонська-Василенко, Олександр Оглоблин та їхні послідовники, вважали факт її існування незаперечним.

Ми підтримуємо концепцію тих вчених, котрі провадили ідею функціонування інститутів Української держави (за всієї обмеженості в окремі періоди), починаючи від середини XVII й мало не до кінця XVIII ст. Водночас обґрунтовується думка про співіснування кількох національних автономних політичних утворень - Лівобережної та Правобережної Гетьманщини, частково Слобожанщини - у складі інших держав. До всього, схарактеризовано всі головні ознаки державності в них: владу, кордони, населення і закони, за якими жили конкретні люди.

Перначі

Велике значення надасться висвітленню життя та діяльності окремих осіб, які були творцями історії України нової доби. З урахуванням новітніх досліджень ми намагалися об'єктивно розкрити складні й неоднозначні образи державних мужів Гетьманської України, показати не лише їхні політичні та воєнні здобутки, а й спосіб мислення, усвідомлення приналежності до політичної еліти.

Зрозуміло, що вичерпне розкриття теми передбачає розгляд соціально-економічних аспектів (наприклад, структури тогочасного суспільства, народного господарства, станових суперечностей тощо), а також аналіз (хоча б і побіжний) культурного розвитку українців. Зокрема, йтиметься про традиції, побут, мовні особливості й т.ін.

Значну увагу приділено ролі українського етносу в створенні власної республіки, причому принципово зазначено, що кордони останньої не збігалися із масовим розселенням корінних жителів. Визначено основні шляхи міграцій, доведено важливі дані про чисельність і етнічний склад жителів України. Подано окремі сюжети про перебування українців за межами вітчизни та сприйняття їх іноземцями.

Історія козацької України вивчається у зв'язку з геополітичними впливами cусідніх країн. Фактичний матеріал, залучений до книжки, переконливо свідчить: політика урядів Польщі, Росії, Туреччини та її васала Кримського ханства, які виборювали право на підпорядкування Гетьманської України, за всіх умов передбачала руйнацію в останній національної державницької справи. Ось такі найголовніші судження, пропоновані нами на розгляд читачеві. Певна річ, ми далекі від думки про те, нібито всі задуми нам у повному обсязі рвалося втілити на сторінках відносно невеликої праці. Певні аспекти теми залишилися невисвітленими. Окремі з них вимагають додаткових пошуків. У відповідних розділах ми наводимо різні думки вчених з того чи іншого питання, робимо необхідні уточнення відповідно до сучасного стану вивченими проблеми загалом.

Нагородна козацька зброя

При викладі конкретно-історичного матеріалу враховувалися принципові положення й широко використовувалися досягнення як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців-суспільствознавців. Окрім уже названих, не можемо не згадати й таких, як М.Андрусяк, О.Апанович, В.Артамонов, Д.Багалій, Д.Басараб, Д.Борисенко, І.Борщак, Л.Винар, М.Возняк, М.Василенко, З.Вуйцик, Г.Гаєцький, В.Гарасимчук, В.Голобуцький, В. Горобець, К.Гуслистий, І.Джиджора, В.Дядиченко, В.Ейнгорн, В.Кабузан, А.Камінський, О.Коваленко, Д.Колодзейчик, О.Компан, М.Кордуба, М.Костомаров, М.Крикун, Б.Крупницький, О.Лазаревський, О.Левицький, В.Маркіна, М.Марченко, Т.Мацьків, Л.Мельник, Дресяц, Ю.Мицик, Н.Мірза-Авакянц, О.Окиншевич, В.Панашенко, А.Пашук, Я.Перденія, А.Перковський, М.Петровський, О.Путро, Г.Санін, Г.Сергієнко, В.Сергійчук, А.Слюсарський, В.Смолій, М.Стахів, В.Степанков, О.Струкевич, О.Субтельний, Ф.Уманець, Ф.Шевченко, С.Шелухін, Д.Яворницький. Зрозуміло, що перелік прізвищ дослідників, які написали праці з історії Гетьманської України, можна за бажання принаймні подвоїти, а то й потроїти. Список найголовнішої опрацьованої спеціальної літератури подано в кінці тексту.

Базу нашого дослідження становлять різні за характером документи. Серед опублікованих важливим є "Генеральне слідство про маєтності 1729-1730 pp." по лівобережних полках, видання якого здійснено в дев'яти книжках протягом 1893-1931 pp. У ньому зібрано велику кількість гетьманських універсалів, жалуваних грамот царів, "листів" полковників, постанов Генеральної військової канцелярії й Малоросійської колегії щодо прав на земельну власність старшин, шляхтичів, монастирів, статусу міщан, селян і рядових козаків. Фрагментами описано деякі звичаї українців. Широко висвітлено соціальне, економічне та правове становище основних груп населення, рівень культури та освіти українців, напрями внутрішньої й зовнішньої політики гетьманського правління у видруках з архівів елітарних родин Полуботків, Сулим, Скоруп, Войцеховичів, Стороженків тощо. У мемуарній літературі, тобто, щоденниках, спогадах, записках та літописах останньої чверті XVII-XVIII ст. (Я.Маркевич, С.Величко, М.Ханенко, Р.Ракушка-Романовський, Г.Грабянка та деякі інші) йдеться про діяльність гетьманів, старшин, шляхтичів, іноземних урядовців в Україні, аграрні відносини, воєнні події, народне господарство, "послушенство" посполитих.