— Але ж… У мене немає досвіду керівництва вченими. Я солдат.
— Ти вірний солдат, а вірність іноді цінніша за досвід. Імператор дає тобі, Обраний, широкі повноваження. У тебе буде підтримка Ради Двадцяти Трьох. У склад експедиції увійдуть і піфійські ксенобіологи, наші вчені сестри. Решта — за межами моєї компетенції. Ви з Гуммом залишите Укриття через три години. Ти ж не заперечуватимеш, Обраний, щоб Гумм також входив до твоєї команди?
— Авжеж не заперечую. Єдине, чого я боюся, Прозорлива Мати, що як тільки він стане бароном Тізе, то остаточно зазнається.
30
Лабіринт Анволі,
планета Фаренго (9КВ97:2),
зоряна система Таліс.
29 октомбрія 416 року Ери Відновлення
— Дивно, — завважив Алі Аннадір. — Від кіборґів залишився лише попіл і калюжки металу, а труп морліфа майже не пошкоджено. Якийсь вибірковий засіб знищення.
— Людське тіло біля стіни — рештки Малко Некіча, розшукуваного військового злочинця і ноланського сепаратиста, — повідомив лейтенант, звіряючи біопробу з базою даних. — А другий труп я поки що не можу розпізнати. Генетичної картки цього гуманоїда в базі даних немає. Таке трапляється, хоча й дуже рідко. Повну ідентифікацію ми зможемо провести тільки тоді, коли вийдемо з Лабіринту і я отримаю доступ до розширеної бази молекулярних підписів.
— Виходить, ані Шерми, ані Овіти, ані Вей, ані Вольска, тут немає, — підсумував командир «Капітана Паландо». — Преподобна сестро, — звернувся він до Тарасваті, — а що ви нам скажете?
— Храм насторожений і закритий для моїх відчуттів.
— Що ми робитимемо далі?
Аннадір озирнувся. Гранітні стіни Лабіринту пригнічували його. Він уже відвідував споруди інших рас на далеких планетах, але ця підземна будівля випромінювала щось аж надто чуже. Бегемотові хотілося якнайшвидше залишити Лабіринт Анволі й забути про нього назавжди.
— Поки відступниця жива, Храм у небезпеці, — твердо сказала високородна жриця. Аннадір завважив, що при цих словах Сестра Хіосі зробила дивний рух, ніби хотіла обійняти Тарасваті. «Маленькій Хі також недобре в цьому лігві хижих джинів», — подумки відзначив командор, а вголос промовив:
— Храм показав, що вміє себе захищати. Та й що тепер зможе зробити Шерма без роботів і синтезатора? Вона помре за кілька днів. Якщо не від вичерпання ресурсу повітряних фільтрів, то від спраги.
— А ви що пропонуєте, командоре? — в голосі Тарасваті вперше від моменту неочікуваної перемоги над безпілотником промайнуло роздратування.
— Заберемо скеґер і знову повернемося до режиму орбітального патрулювання Фаренго. Якщо з «Максвела» спробують вислати рятувальну команду, вони себе проявлять. Тоді ми знищимо лайнер і повністю виконаємо поставлене перед нами завдання.
— Які у нас ґарантії, що Шерма не знайде в Храмі невідомі нам джерела життя?
— Джерела життя? Тут? — Аннадір недовірливо пирхнув. — Навряд чи… Далі нам все одно йти не можна. Те, що вбило цих двох, спробує вбити і нас. Можемо залишити тут одного робота і ще одного біля дірки. Якщо Шерма спробує повернутися по своєму сліду, кіборґи її знищать. Або захоплять, якщо вона потрібна вам живою.
— Не потрібна, — не замислюючись відрізала Тарасваті.
— Це спрощує завдання.
— Святі Матері доручили мені розширити горизонти знань про це місце. Якщо ми вже тут, я б хотіла оглянути один об'єкт, який свого часу бачив Хосро Нурасов.
— Об'єкт?
— Нурасов бачив Залу Часу й описав її в детальному звіті Сіоранові. Це такий величезний тунель; якщо вірити картам, він повинен бути десь поряд, десь за сто п'ятдесят метрів звідси.
— Чому «Зала Часу»?
— У всіх галактичних рас таємниця життя щільно переплетена з таємницею часу. Всі раси шукали безсмертя, і ніхто його не знайшов. Знаючі вважають, що Повзучі Отці подолали пастки на шляху визволення життя від законів часу. І гуманоїди, і ящери приходять до Зали Часу, щоб оплакати втрату цього шляху, втрату істинного знання про визволення життя з полону невмолимої послідовності.
— Чому ж тоді ці Отці не залишили знання нам чи ящерам?
— Останній паросток їхнього роду загинув несподівано.
— Несподівано? Така мудра раса…
— Їх убили. Винищили жорстоко й підло.
— Хто?
— Цього ми не знаємо.
— А ящери?
— Ящери не розповідають про це.
— Бояться?
— У ящерів є Великі табу. Ящер-відступник загине раніше, аніж встигне сказати те, на що накладене Велике табу.
— Круто. Вони вставляють до своїх тіл імплантанів-убивць?
— Ні. Їм цього не потрібно. У них мільйоннолітня культура інформаційних заборон і замовчувань. Обмін інформацією пов'язаний у ящерів з фізіологією і одночасно піднесений до рівня священного ритуалу. Вони живуть кланами, кожен із кланів оберігає свої таємниці, має свої Храми Мовчання. Загальнодоступна інформація у ґ'ормітів практично відсутня. Там словом дають право на життя, право на приналежність до клану і словом убивають. Мовчання для ящерів — найвищий рівень інформаційного посвячення.
Аннадір деякий час осмислював почуте. Потім запитав:
— А нас туди пустять, до цієї Зали?
— Раніше Храм пускав Знаючих до Зали Часу, — Тарасваті подивилася на екран із картою. — І Знаючих-людей, і Знаючих-ящерів.
У ящерів також є свої Знаючі!» — зрозумів Анадір.
— Є, — підтвердила Хіосі підслухану думку капітан-командора.
— Але я не Знаюча, я офіцер.
— Ви з нами, командоре. Ми візьмемо відповідальність за вас перед Храмом.
— Ми попросимо Храм, — підтвердила Хіосі.
Аннадір промовчав.
— Дорога до Зали проходить крізь цей коридор, — високородна жриця вказала на непримітний прохід, який вів у бік тунелю з квадратними плитами. Туди, де експедицію Шерми зупинила світлова стіна. — Я йду туди.
Бегемот вилаявся, але дуже-дуже тихо. Раптом виявиться, що в гранітного Лабіринту образлива вдача.
Він змушений був пригнутися, щоб іти бічним проходом. «І чому навіть Повзучі будували такі низькі коридори?!» Попереду рішучим кроком йшла Тарасваті, позаду — Хіосі. За тридцять кроків прохід розширився. Командору здалося, що стіни тут фосфорують мерехтливим білуватим світінням. Вони були обличковані сіро-сріблястим каменем, який вбирав світло прожекторів, а не віддзеркалював його, як полірований граніт. Прохід несподівано пірнув донизу й обірвався. Аннадір застиг від здивування. Він зайшов до Зали Часу й побачив колонаду велетенських стовпів блакитного світла. Колонада здавалася безкінечною. Ці примарні струменеві колони тридцяти метрів заввишки здавалися вертикальними потоками могутньої й невичерпної Сили.
Неможливо було визначити джерело цього світла. Воно виходило з каменю і входило в камінь. Крізь світло не проявлялася призматична перспектива багатокілометрової Зали. Про її неохопні розміри та велич можна було судити лише за безліччю світлових колон, шеренги яких тягнулись у невідому далечінь по обидва боки від гостей Зали Часу.
За десять метрів від Бегемота застигли одягнені в переливчасту золотисту тканину ящери. Аннадір уперше в житті побачив живих ґ'ормітів. Схожі на викопних динозаврів Землі, двоногі, кремезні, ненабагато вищі за людину, розумні ящери, здавалося, заворожено споглядали світлові колони. Гострі кінчики їхніх хвостів кумедно ворушилися.
«Вони моляться», — виник в його голові переливчастий голос Хіосі.
Жриці не виказували ані найменшого здивування від зустрічі з живими ґ'ормітами. Аннадір зрозумів: за уявленнями Знаючих, нічого дивовижного в цій зустрічі немає. Усе нормально. Представники двох розумних рас прийшли помолитися до древнього Храму життя і вшанувати пам'ять його будівничих та першосвящеників — третьої раси, що пішла до небуття.
Командор змусив себе не дивитися в бік ящерів-паломників. Спогади про Війну ще не згасли в пам'яті колишнього другого пілота «Пантократора». Але перший спалах ворожості став і останнім. Поступово тиха пульсація блакитного світла захопила суворого командора. У неї виявився дивний ритм — знайомий і незнайомий одночасно. Свідомість Аннадіра, як губка, увібрала в себе цей ритм і підкорилася йому. Ніби якась стрижнева, глибинна і давня частина родової пам'яті командора постала з небуття, почула й згадала предвічний поклик, який линув із безодні минулого. Від тих подій, які відбулись у прадавні часи, на зорі гуманоїдної раси.