— Дійсно, якесь збочене місце, — погодився Рескі.

— Мандрівне збочене місце, — ускладнив агент.

— Не забувайся, Марко, — раптом розлютився граф. — Я найняв тебе не як поета, а як шпигуна.

— Ваша світ…

— Доповідай далі. Але без отих… метафор.

— Так от, ваша світлість, сьогодні після полудня до цього змовницького вертепу приходив відомий вам кавалер Цельбе. Він про щось балакав з Федешем, а потім забрав із собою якогось хлопця, що їхав з тим цирком від самої Польщі.

— Циркача?

— Не зрозуміло. Кажуть, що він під час циркових вистав грав на флейті, а також подейкують, що раніше цього флейтиста в «Олімпусі» ніхто не бачив. От, скажімо, Ландріані з ними вже третій рік, а флейтист з'явився кілька тижнів тому. До того вони давали собі раду без флейтистів. Звідки він узявся, не відомо. Виглядає на поляка, худий, високий, білошкірий, з темними очима.

— І куди ж Цельбе його повів?

— До нового палаццо графа д'Агла.

— Нареченого Клементини?

— Так, ваша світлість, до того жовтого палаццо зі слюдяним дахом, у якому Асканіо д'Агла збирається замешкати після одруження на Клементині, молодшій доньці Гіно Анатоллі.

— І той циркач досі там переховується?

— Напевно.

— Ти що, не залишив біля палаццо своїх людей?

— Ні, ваша світлість. Я чекав на ваші розпорядження.

— Дарма. Ти зробив дурницю.

— Я зрозумів. Прошу вашу світлість вибачити мою помилку. Але, правду кажучи, той хлопець не виглядав на значущу персону. Він був бідно одягненим і… — агент замовк, підбираючи точне слово.

— Хворим, спитим?

— Ні, ваша світлість, не хворим і не спитим… Якби це вам пояснити… В нього очі такі самісінькі, як у падре Віджіліо, коли той проповідує про маленького Ісусика.

— Ти маєш на увазі того смішного святенника з Монфальконе?

— Саме так, ваша світлість, того драня, котрий весь час шлиндає у засмальцьованій рясі і плаче над кожним здохлим горобчиком. Такі люди, ваша світлість, не бувають ані шпигунами, ані заколотниками.

— Але з таких людей виходять савонароли[52], — промимрив граф Рескі.

— Перепрошую, ваша світлість?

— Це я не тобі, Марко. Ти мав сьогодні нагоду заробити кілька цехінів, але не подбав про спостереження за будинком д'Агла. Тому мерщій вистрибуй звідси і виправляй свою помилку.

Олександру Вигилярному не спалося. Відправивши брата з його скарбами до горішньої кімнати, старший не спромігся відновити звичної розміреної течії думок. Алкоголь цього разу не став каталізатором мисленнєвої рівноваги. Старший потинявся кімнатами першого поверху, насварив доньку за неприбрану кімнату і сів курити на терасі.

Суперечливі думки опосіли капітанового сина. З одного боку, він не хотів мати нічого спільного із тою мутною кримінальною історією, до якої по-дурному втрапив Павлян. Кримінальщина завжди викликала в Олександра Петровича стійку відразу. Колись він заборонив своїм домашнім дивитись серіал «Бригада» і ревно слідкував за тим, щоби в компанії старшої доньки, яка вже досягла небезпечного віку, не завівся — не приведи Боже! — якийсь вродливий приблатнений типок.

Але, з іншого боку, текст експертного висновку стояв у нього перед очима. За останні години він стільки разів перечитав його, що міг цитувати майже напам'ять. Особливо цей уривок:

«Точне визначення дати і місця виготовлення наданого для експертизи ритуального предмета потребує додаткових досліджень. На підставі зробленого в радіохімічній лабораторії факультету хімії і біології Н-ського університету (платне госпрозрахункове експертне замовлення ЕПК 34/12, надхідний касовий ордер № 105ЕЛ-12, відповідальний виконавець н. с. Лізінчук А. С.) радіовуглецевого, мінералогічного аналізів та порівняльних досліджень структури деревини, можна з імовірністю до 95 % стверджувати, що даний ритуальний предмет належить до періоду 1300—1150 років до н. е. і практично не має відомих науці аналогів чи близьких за формою і орієнтовним віком ритуальних артефактів такого типу. При виготовленні даного ритуального предмета (матеріал — деревина, дуб) була використана невідома консервуюча технологія, можливо, на основі довготермінового виморювання у природній або штучній ропі (у структурі деревини, зокрема, знайдені мінеральні речовини, за загальним складом та рівнями концентрації характерні для сильно мінералізованих вод, наведені у таблиці 3)».

І це також:

«Даний ритуальний предмет (жіноча статуетка) перебував у ритуальному вжитку тривалий час, включно з останніми роками. Специфічні складні ліпоїдні нашарування на поверхні ритуального предмета потребують додаткових аналізів на молекулярному рівні».

Олександр Петрович подивився у словник іншомовних слів. Там слово «ліпоїди» пояснювалось як «група жироподібних речовин рослинного і тваринного походження, складні ліпіди».

«Жерці мазали цього чортового ідола жертовним жиром, богів ублажали, — зрозумів старший Вигилярний. — Може, навіть і людським жиром. Серйозний „ритуальний предмет“. І люди за ним, скоріше за все, стоять крутезні».

З іншого боку, знайдений Павлом Петровичем скарб дуже доречно долучався до стратегічних бізнесових планів Олександра Петровича, який вже придбав ділянку для будівництва власного готелю. Ділянка на живописному гірському схилі була придбана у кредит. У добрі старі часи, коли старший Вигилярний брав цей кредит, виплата його здавалась справою безпроблемною. Але нагрянула світова криза і сімейний сувенірний бізнес почав нагло занепадати. А потім прийшло нове згіршення. У Карпатах невідомо звідки з'явилися китайці, які поставили на потік виробництво дешевих сувенірів і різко збили ціни. Врешті-решт, старший Вигилярний змушений був призупинити роботи на ділянці. Придбані будівельні матеріали мокли під дощами і снігом, псувались і розкрадалися.

Якби вдалося знайти пристойного покупця антикваріату, міркував Олександр Петрович, будівництво готелю можна було б закінчити за рік-півтора. А це з огляду на карпатський туристичний бум вирішило би всі фінансові проблеми родини. Спокуса скористатись скарбом була великою. Старший Вигилярний дивився на нічні гори, на вогні готелів, корпуси яких нахабно розкинулись темними схилами напроти його обійстя. Там грала музика, туристи проїдали, пропивали і випарювали у саунах долари, євро, рублі і гривні. Якби не та клята криза, думав Олександр Петрович, він тепер був би вже власником такого ж закладу. Не якогось там вбогого гаст-хаузу на кілька кімнат, а справжнього великого респектабельного гірського готелю для багатих туристів, з ресторацією, гаражем для снігоходів і стайнею. Він купив би собі спортивну беху, а з часом здійснив би заповітну мрію: отримав би ліцензію на заснування приватного аероклубу і літав би над Карпатами за штурвалом власного літака. Не старенької обшарпаної «Цесни», котру орендував за кращих часів, а реактивного віп-джету Cirrus Vision SF50, фотографію якого із журналу «Есквайр» вбрав у лаковану рамку і повісив над подружнім ліжком. Подумки Олександр Петрович називав себе саме «есквайром». І якби збудував готель, то назвав би його «Ранчо есквайра Алекса».

«Найгіршим є те, що у цій гнилій справі нема із ким порадитись, — зізнався собі майбутній карпатський есквайр, докурюючи пачку «Собранія». — Жінчині родичі питущі і ненадійні. Навіть Марія за всі ці роки не навчилася добре тримати язика за зубами. Не дай Боже, розтеревенить про скарб всьому Яремче. Павлян, якщо його не контролювати, як завжди, наробить дурниць. Лузер хрінов, за стільки років навіть дисертації не сподобився захистити».

«Все треба робити самому», — вирішив старший Вигилярний і рішуче попрямував до горішньої кімнати. Зі спальні виглянула стурбована дружина, але, побачивши обличчя чоловіка, зачинила двері.

«Оце ти правильно зробила, — подумки схвалив її дії Олександр Петрович. — Тепер, Машо, не до тебе. Вибач».