Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Оточений лісом?

— Саме так. Тисову алею тут не позначено, але гадаю, що вона йде з правого боку, вздовж боліт. Оці кілька будівель — село Ґримпен, де мешкає наш друг доктор Мортімер. Аж на п’ять миль навкруги оселі, як бачите, й зі свічкою важко знайти. Ось Лефтер-Холл, про який згадував доктор. Тут, мабуть, стоїть будинок натураліста Степлтона, якщо я добре запам’ятав його прізвище. Тут — дві ферми: «Кам’яний стовп» і «Трясовина». За чотирнадцять миль звідти — Принстаунська каторжна тюрма. А довкола простираються понурі, мертві болота. Ось вам сцена, де розігралася ця трагедія і може ще раз розігратися з нашою допомогою.

— Місцевість досить дика.

— Так, сцену споряджено якнайкраще. Якщо диявол справді доклав сюди рук...

— То ви теж схильні бачити тут щось надприродне?

— А хіба слуги диявола не можуть мати фізичної плоті? Спочатку нам треба відповісти на два питання. Перше: чи саме тут скоєно злочин? Друге: що це за злочин і як його скоєно? Звичайно, якщо доктор Мортімер має рацію і ми зіткнулися тут із силами, що не підкорюються законам природи, то нашому розслідові настане кінець. Але спочатку треба відкинути всі інші гіпотези. Зачиніть вікно, коли ваша ласка. Дивна річ, але, як на мене, тютюновий дим сприяє роботі думки. Я ще не дійшов до того, щоб ховатися під час своїх роздумів у шафу, проте висновок із моєї теорії буде саме таким. Чи склали ви собі якусь думку про цю справу?

— Я цілий день обмірковував її.

— І що ж ви про неї гадаєте?

— Історія ця аж надто заплутана.

— Так, вона справді своєрідна. Особливо окремі деталі. Наприклад, зміна форми слідів. Що ви про це скажете?

— Мортімер казав, ніби той чоловік пройшов частину алеї навшпиньки.

— Він просто повторив слова якогось дурня на слідстві. Навіщо людині ходити алеєю навшпиньки?

— Тоді що ж воно було насправді?

— Він біг, Ватсоне. Тікав, рятуючи своє життя. Так біг, що надірвав собі серце і впав долілиць мертвий.

— Тікав? Від кого?

— У цьому й загадка. Є свідчення, що він збожеволів зі страху, перш ніж кинутись навтікача.

— Чому ви так думаєте?

— Істота, що перелякала його, з’явилася з боку болота. Якщо це справді так, — а це, напевно, так і було, — то бігти не додому, а в зворотному напрямку могла лише людина не при своєму розумі. Циган засвідчив, що сер Чарльз волав допомоги, але біг він туди, де її менш за все можна було сподіватись. І до того ж на кого він чекав того вечора й чому саме в тисовій алеї, а не в себе вдома?

— То ви гадаєте, що він на когось чекав?

— Це був підстаркуватий і хворий чоловік. У тому, що він пішов увечері погуляти, немає нічого дивного, хіба що тоді було вогко й холодно. Навіщо йому було даремно стояти біля хвіртки п’ять чи десять хвилин — пам’ятаєте, доктор Мортімер звернув нашу увагу на струшений попіл із сигари?

— Але ж він гуляв там щовечора.

— Навряд чи він щовечора зупинявся біля хвіртки. Навпаки, є свідчення, що він уникав болота. А того вечора він на когось чекав. І саме напередодні його від’їзду до Лондона. Бачите, Ватсоне, як усе складається? Ланка до ланки! А тепер подайте мені, будь ласка, скрипку й ми поки що облишимо всякі думки про цю справу, сподіваючись, що вранішній візит доктора Мортімера й сера Генрі Баскервіля нам щось прояснить.

4. Сер Генрі Баскервіль

Поснідали ми рано, і Холмс, убраний у халат, став чекати на відвідувачів. Наші клієнти не спізнилися ані на хвилину — тільки-но годинник вибив десяту, як увійшов доктор Мортімер, ведучи за собою молодого баронета. То був невисокий, кремезний, кароокий чоловік років тридцяти, з кошлатими чорними бровами і рішучим обличчям. Брунатний твідовий спортивний костюм і смаглява, обвітрена шкіра свідчили, що він звик до вільного повітря, і водночас спокійна, впевнена постава видавала в ньому справжнього джентльмена.

— Сер Генрі Баскервіль, — відрекомендував його доктор Мортімер.

— Так, — підтвердив той, — і найдивніше тут те, містере Шерлоку Холмсе, що якби мій друг уранці не запропонував піти до вас, я прийшов би з власної волі. Я чув, ніби ви вмієте розгадувати всілякі загадки, а я саме зіткнувся нині з однією з них і ніяк не можу дати їй ради.

— Прошу сідати, сер Генрі. Як я зрозумів, з вами в Лондоні сталося щось незвичайне?

— Нічого такого, містере Холмсе. Хтось, мабуть, пожартував. Сьогодні вранці я одержав цей лист, — якщо його можна назвати листом.

Він поклав на стіл конверт, і всі ми схилились над ним. То був звичайнісінький сірий конверт. Адресу — «Серу Генрі Баскервілю, готель «Нортумберленд» — було написано великими друкованими літерами; на штемпелі стояло «Черинґ-Крос» і дата — учорашній вечір.

— Хто-небудь знав, що ви зупинитеся в готелі «Нортумберленд»? — спитав Холмс, поглянувши на нашого відвідувача.

— Ніхто й гадки такої не мав. Я вирішив зупинитись там лише після того, як зустрів доктора Мортімера.

— Але доктор Мортімер, мабуть, теж зупинився там?

— Ні, я зупинився в друзів, — мовив лікар. — Ніхто не знав, що ми поїдемо саме до цього готелю.

— Так! Хтось, певно, дуже цікавиться вашими переїздами. — Холмс витяг з конверта складений учетверо аркуш паперу. Розгорнувши аркуш, він поклав його на стіл. Посередині на ньому стояло лише одне речення з підклеєних одне до одного друкованих слів:

«Якщо вам дороге життя і у вас здоровий глузд, уникайте боліт».

Слово «боліт» було написано чорнилом.

— То, може, — мовив сер Генрі Баскервіль, — ви розтлумачите мені, містере Холмсе, що це, в біса, означає і хто так цікавиться моїми справами?

— А що скажете на це ви, докторе Мортімере? Цього разу тут нема нічого надприродного, авжеж?

— Так, сер, але цей лист міг послати той, хто переконаний, що у всій цій історії задіяні надприродні сили.

— У якій історії? — гостро спитав сер Генрі. — Невже, джентльмени, ви знаєте про мої справи трохи більше, ніж я сам?

— Сер Генрі, ви дізнаєтеся про все, перш ніж підете звідси, обіцяю вам, — сказав Шерлок Холмс. — А тепер краще візьмімось до цього надзвичайно цікавого документа, який склали й надіслали поштою учора ввечері. У вас є вчорашнє число «Таймса», Ватсоне?

— Отам, у кутку.

— Чи можу я попросити вас... подайте, будь ласка, сторінку з передовою статтею. — Він швидко пробіг очима колонки. — «Про вільну торгівлю» — чудовий допис. Дозвольте-но прочитати мені уривок вголос.

«Якщо хто-небудь намагатиметься переконати вас, що та галузь промисловості, у якій ви маєте власні інтереси, перебуває під захистом протекційних тарифів, уникайте таких людей, бо здоровий глузд має вам підказати, що подібна система врешті-решт підірве наш прибуток і порушить спокійне життя нашого острова, дороге нам усім».

— Що ви про це скажете, Ватсоне? — вигукнув Холмс, задоволено потираючи руки. — Дивовижний задум, чи не так?

Доктор Мортімер глянув на Холмса, як лікар на тяжкохворого пацієнта, а сер Генрі Баскервіль обернув до мене свої здивовані карі очі.

— Я не дуже знаюся на тарифах і на такому іншому, — мовив він, — але мені здається, що ми трохи відхилилися.

— Навпаки, як на мене, ми йдемо гарячими слідами, сер Генрі. Ватсон знає мої методи краще за вас, але побоююсь, що змісту цього уривка не збагнув навіть він.

— Так, я справді не бачу тут ані найменшого зв’язку.

— І все ж, любий мій Ватсоне, тут є такий тісний зв’язок, що одне просто-таки переплітається з іншим. «Якщо», «у», «вас», «уникайте», «здоровий глузд», «і», «вам», «життя», «дороге». Невже ви не бачите, звідки взято ці слова?

— Хай йому біс, ваша правда! Оце розум! — вигукнув сер Генрі.

— Якщо вас і досі бере сумнів, то погляньте на слова «здоровий глузд» — їх вирізано разом.

— Ану-бо... Так, справді!

— Містере Холмсе, я навіть уявити собі такого не міг, — сказав доктор Мортімер, зачудовано дивлячись на мого друга. — Здогадатися, що слова вирізано з газети, — це ще зрозуміло; але назвати цю газету, та ще й допис, з якого їх узято, — це вже занадто для найбагатшої уяви. Як ви про це здогадалися?

6
{"b":"202059","o":1}