- Гей ти, клятий пацюк у клітці! Годі пищати, бо прийду і навчу тебе розуму. Втямив?

Йому ніхто не відповів.

- Не бажаєш говорити? Гаразд! - буркнув Снаг. - Зараз подивлюсь, що ти там поробляєш!

Знову скрипнули завіси. Сем підвівся і побачив темну фігуру орка з драбиною на плечі. Сем зрозумів: до камери під шпилем можна потрапити лише через люк у стелі коридора. Снаг приставив драбину, зіп'явся по ній нагору, брязнув засувом і знову заговорив:

- Лежи спокійно, або я тебе заспокою! Тобі не довго вже чекати на розвагу! Якщо не бажаєш, щоб вона почалася передчасно, не чіпай дверей! А щоб ти краще засвоїв, ось тобі завдаток!

Свиснув батіг. Сем здригнувся, підскочив і по-котячому м'яко зліз на драбину. Просунувши голову в люк, він побачив велику круглу камеру. З її стелі звисав червоний ліхтар, на підлозі під вікном лежав в'язень, над ним розкарячився Снаг з батогом. Але вдарити вдруге йому не довелося. [168]

Сем з несамовитим криком кинувся на орка. Той швидко обернувся, але ще швидше Сем щосили опустив меч на лапу, що тримала батіг. Виючи від болю і жаху, орк пішов на Сема, нагнувши голову, мов бугай. Другий удар Сема влучив у повітря, він втратив рівновагу і впав горілиць, вчепившись в орка, але той вирвався. Сем не встиг підвестись на ноги, як навколо загуркотіло: утікаючи в сліпій панщі, Снаг перечепився за перекладину драбини, яка стирчала з люка, і провалився в отвір. Сем не цікавився, що з ним сталося. Він підбіг до в'язня, що лежав на підлозі. Це був Фродо.

Він лежав, зовсім роздягнений, на купі брудного шмаття, затуляючи рукою лице; на його боці набрякав свіжий рубець.

- Фродо, любий! - плачучи, загукав Сем. - Це я, Сем, прийшов за вами!

Він підхопив Фродо, притиснув до грудей. Фродо розплющив очі.

- Я сплю? - прошепотів він. - Але минулі сни були жахливіші...

- Ні, пане, ви не спите! Я й справді тут, я прийшов і розмовляю з вами!

- Ох, не вірю! - сказав Фродо, схопивши Сема за руки. - Ось лише орк з батогом, і раптом - Сем! Отож, пісня теж була? Я спробував відповісти... Це ти співав?

- Я, панеу звісно, я. Не міг вас знайти і заспівав з жалю...

- І все ж таки ти знайшов мене, Семе, дорогий мій, - сказав Фродо, обіймаючи Сема, і завмер, замружившись, як дитина.

Сем охоче блаженствував би в його обіймах до кінця днів своїх, але він пам'ятав: зроблено тільки півсправи. Ще потрібно вийти з фортеці...

- Прокидайтесь, пане, пора вставати, - сказав він, пригадавши той благодушний тон, яким він будив хазаїна, відхиляючи фіранки на вікнах літнім ранком у Торбі-на-Кручі.

Фродо випрямився, зітхнувши:

- Де ж ми зараз? І як я сюди потрапив? [169]

- Доки ми звідси не виберемось, пояснювати ніколи. Ми на даху вежі, яку бачили знизу, від печери. А коли це було - й не скажу. Приблизно добу тому.

- Та й тільки? Я гадав, два-три тижні! Добре, при нагоді розповіси все докладно. Мене стукнули по голові, так? Я неначе провалився в багно, а коли очуняв... Орки обступили мене, влили в горло якусь пекучу мерзоту, в голові посвітлішало, але все боліло і сили зовсім ніякої. Вони мене обдерли, як липку, та посварились, здається, коли почали ділити речі. Я лежав тут, і мені було дуже страшно. А потім стало так тихо - страшніше, ніж під час бійки...

- Так, вони зчинили бійку, - кивнув Сем. - їх тут було сотні дві, щиро кажучи, забагато на одного Сема Гем-джи. Але вони мені допомогли: самі понищили одне одного... Ну, історія занадто довга, усього не перекажеш. Що далі робитмемо? Адже не можна ж вам гольцем мандрувати!

- Вони все позабирали, - розвів руками Фродо. - Все, що в мене було. Ти розумієш, Семе? ВСЕ!

Він обхопив голову руками і впав на підлогу, неначе притиснутий важкою поразкою.

- Ми програли, Семе. Ну, вийдемо ми звідси - куди бігти? І вдома ніщо не врятує... Виживуть тільки ельфи. Вони попливуть за Море, але, може, Чорна Тінь доповзе і туди!

- Ні, пане, вони у вас не все забрали, - сказав Сем. - Перстень у мене. Я його зняв і сховав. Ох, і тисне він! - Сем показав ланцюжок з-під коміра куртки. - Отож, забирайте його скоріше!

Однак, кажучи по правді, йому, як не дивно, не дуже кортіло якнайшвидше позбавитися цього тягаря...

- Він у тебе? - зойкнув Фродо. - Тут? Семе, ти - золото!

Раптом голос його захрип.

- Віддай мені його, - сказав він, простягаючи тремтячу руку. - Зараз же віддай, тобі не можна його тримати!

- Будь ласка, вже віддаю, - сказав Сем, трохи ображений. - Беріть, пане! - Він помалу витяг Перстень з-за пазухи і стягнув ланцюжок.

- Тільки майте на увазі, пане: ми вже в Мордорі. Як вийдемо, побачите і Вогняну Гору, й інше. Перстень поважчав [170] і заворушився... Вам важко буде, пане. Хіба мені не можна допомогти вам?

- Ні в якому разі! - різко обірвал Фродо, висмикнувши ланцюжок з Перснем із рук Сема. - Ти не отримаєш його, злодію!

Він так і упився в Сема очима, розширеними від тривоги і люті. Раптом, стиснувши Перстень в кулаці, він завмер нерухомо; потім мутний погляд посвітлішав, він потер лоба, поворушив плечима. Дія павучої отрути ще не зовсім минула, і страшенна мара здалась йому реальністю: Сем перетворився на орка, що тягне до скарбу жадібні лапи, - в огидну потвору зі слинявою пащею! Але мара швидко згинула, і знову перед ним сидів на підлозі його Сем, а по щоках його текли сльози.

- Семе, ти що! - перелякався Фродо. - Я щось погане сказав? Вибач, я не хотів! Після всього, що ти зробив... Це Перстень, злий Перстень глузує над нами! Краще б його ніхто і ніколи не знаходив! Не сердься, Семе. Я повинен донести свій тягар до кінця. Тут ніщо не допоможе. Долю не зміниш...

- Добре, добре, пане Фродо, - погодився Сем, втираючи сльози рукавом. - Я все зрозумів. Але допомогти я все ж таки можу. Я вас виведу звідси! А поки що треба знайти одіж, зброю і харчі. Перше найлегше. Якщо ми вже у Мордорі, одягнемося орками за місцевою модою - і ви, і я. Коли мандруєш удвох, треба виглядати достойно. А поки що вгорніться!

Він скинув свій сірий плащ і вдягнув його на Фродо. Потім витяг з піхов Жало. Клинок світився слабко, ледве помітно.

- Я й забув, пане, адже ви мені позичили свій меч - пам'ятаєте? - і фіал Галадріелі. Ось перше, а от і друге. Але я їх трохи пізніше поверну, добре? Я піду на пошуки, а ви почекайте. Я швиденько!

- Обережніше! І не зволікай. Може, тут недобитки по кутках ховаються...

- Нічого не поробиш, маємо ризикнути, - сказав Сем і поповз по драбині. За хвилину голова його знов з'явилася в люку - він кинув на підлогу довгий ніж.

- Знадобиться, - сказав Сем. - Той орк, що вас ударив, дуже поспішав і шию скрутив. Ви, пане, втягніть драбину, [171] якщо зможете, і не спускайте, доки я не назву пароль: «Елберет». Це слово ельфійське, його жоден орк не вимовить.

Фродо посидів трохи, вгамовуючи дрож та відганяючи паморочні, страшні думки. Потім загорнувся в плащ, підвівся і почав ходити сюди-туди, зазираючи в усі кутки своєї в'язниці.

Хвилини тягнулись наче години, але нарешті пролунало: «Елберет! Елберет!», і Фродо спустив драбину. Сем з'явився, важко дихаючи і тримаючи на голові чималий оберемок речей, який відразу кинув на підлогу:

- Тепер, пане, треба поспішати. Довелося попобігати, доки знайшлися речі, хоч трохи схожі на ваш розмір. Нікого немає, все тихо, але мені щось не подобається. Немовби хтось стежить за цим місцем. На жаль не можу пояснити, але чую - десь поблизу вештається один з цих... Може, на небі... хтось з крилатих.

Сем розв'язав оберемок. Фродо дивився на його здобич з відразою, але подітися не було куди: або чимчикувати гольцем, або натягати це огидне дрантя. Фродо натягнув довгі волохаті штани і засмальцьовану шкіряну куртку, а поверх ще й кольчугу, коротку для гобліна, але задовгу і важку для гобіта. Кольчугу перетягли поясом, до якого був причеплений широкий ніж. Сем приніс і декілька шоломів на вибір. Один з них сяк-так згодився Фродо - чорна шапка з залізним околишем, з обтягненим шкірою налобником; гострий, як дзьоб, виступ прикривав перенісся, а над ним знак Кривавого Ока.