— Ви не знаєте прізвища того службовця?

— Слідчий Альдор Густавсон. Я зрозуміла, що він веде цю справу. — Він справляв враження досвідченого і тямущого фахівця.

Мартін Бек нічого не знав про слідчого Альдора Густавсона і про його фахову кваліфікацію.

— Отже, поліція дала вам певну настанову? — спитав він.

— Можна сказати й так. У кожному разі, мені ясно натякнули — є підозра, що це суїцид.

— Он що.

— Суїцид, як ви, мабуть; знаєте, означає самогубство.

Мартін Бек нічого на це не відповів. Натомість спитав:

— Розтин важко було робити?

— Властиво, ні. Якщо не брати до уваги великих органічних змін. Адже вони завжди вимагають іншого підходу.

Цікаво, чи багато самостійних розтинів на її рахунку?

— А робота забрала багато часу?

— Зовсім ні. Оскільки йшлося про суїцід або про гостре захворювання, я почала розтин з торокса.

— Чому?

— Бачите, покійник був людина літня. І оскільки він помер нагло, відразу спадає на думку, що причиною була серцева недостатність або інфаркт.

— А чого ви припускаєте, що він помер нагло?

— Ваш службовець натякнув мені на це.

— Як саме?

— Дуже ясно, наскільки я пам'ятаю.

— Що він сказав?

— Що сказав? Мовляв, той старий або наклав на себе руки, або помер від паралічу серця. Десь так.

Знов кричуща помилка. В паперах немає жодних даних, які б свідчили проти того, що Сверд, поки помер, довго пролежав паралізований чи непритомний.

— Ну гаразд, ви зробили розтин грудної клітки.

— Так. І майже відразу знайшла відповідь на запитання. Не залишалось ніякого сумніву, яка причина смерті.

— Самогубство?

— Звичайно.

— Як воно сталося?

— Той старий стріляв собі в серце. Куля застрягла в грудях.

— Він улучив у саме серце?

— Майже влучив. Найбільше пошкоджено аорту. Дівчина замовкла, тоді спитала, явно бажаючи його вколоти:

— Чи я висловлююсь досить ясно?

— Так.

Наступне питання Мартін Бек сформулював точніше:

— У вас великий досвід з вогнепальними ранами?

— Гадаю, що достатній. А крім того, цей випадок виявився не таким уже й складним.

Скільки за своє життя їй довелося розтинати вбитих вогнепальною зброєю? Трьох чи двох? А може, тільки одного?

Лікарка, мабуть, відчула його мовчазний сумнів, тому пояснила:

— Я працювала в Йорданії під час громадянської війни два роки тому. Там вистачало вогнепальних ран.

— Але самогубств, напевне, було мало?

— Так, справді.

— То знайте ж: рідко котрий самогубець цілиться і серце, — пояснив Мартін Бек. — Вони більше стріляють собі в рот, а декотрі в скроню.

— Так, це правда. Але він далеко не перший. У курс: психології я вчила, що самогубцям властивий інстинкт цілитись у серце, а особливо тим, які романтизують самогубство. А таких чимало.

— Як ви гадаєте, скільки Сверд міг прожити з такою раною?

— Недовго. Хвилину, може, дві або три. Внутрішній крововилив був дуже широкий. Я б сказала — хвилину, і якщо й помиляюся, то не набагато. Це має якесь значення?

— Може, й не має. Але мене цікавить ще одне. Ви робили розтин двадцятого червня.

— Так, двадцятого.

— Скільки, на вашу думку, часу він уже лежав убитий?

— Гм…

— У протоколі цей пункт висвітлений нечітко.

— Не так легко відповісти на ваше питання. Може, якийсь досвідченіший патологоанатом відповів би точніше.

— А все-таки, як вам здається?

— Щонайменше два місяці, але…

— Що але?

— Все залежить від приміщення. Тепло й волога мають велике значення. Наприклад, могло бути й менше, як два місяці, коли тіло лежало в теплі. З другого боку, як я вже сказала, процес розкладу зайшов так далеко…

— А що ви скажете про вхідний канал?

— З тієї самої причини на це запитання також важко відповісти.

— Постріл зроблено впритул?

— На мій погляд, ні. Але врахуйте, що я можу помилитися.

— А який ваш погляд?

— На мій погляд, він застрілився другим способом. Адже є два найвідоміші способи стрілятися, правда ж?.

— Так, два, — відповів Мартін Бек.

— Або дуло приставляють до тіла й натискають на курок, або тримають руку з пістолетом чи якоюсь іншою зброєю на відстані, спрямовуючи її на себе. Тоді, здається, натискають на курок великим пальцем?

— Авжеж. Ви вважаєте, що це був другий спосіб?

— Так. Але з усіма можливими застереженнями. Коли тіло так розклалось, важко сказати, чи постріл було зроблено впритул.

— Розумію.

— Виходить, це тільки я нічого не розумію, — сказала дівчина легковажним тоном.

— Чого ви без кінця питаєте? Хіба так страшенно важливо, як він застрілився?

— Схоже, що важливо. Сверда знайшли у квартирі, вікна й двері були замкнені зсередини. Він лежав поряд із ввімкненим електричним каміном.

— Через це тіло його так і розклалося, — пожвавішала вона. — В такому разі досить було й одного місяця.

— Справді?

— Так. І через це також важко було визначити, чи він стріляв упритул.

— Розумію, — мовив Мартін Бек. — Дякую за допомогу.

— Нема за що. Дзвоніть, коли вам буде ще щось незрозуміле.

— До побачення.

Він поклав трубку.

Хвацько вона все пояснює. Скоро залишиться нез'ясованим тільки одне.

Але тим важче його з'ясувати.

Сверд не міг накласти на себе руки.

Адже застрілитись без зброї не так легко.

А в квартирі на Бергсгатан не знайдено ніякої зброї.

Мартін Бек знову удався до телефону.

Він хотів розшукати поліцаїв з патрульної машини, яка приїздила на Бергсгатан, але жоден із них тепер не чергував. Йому довелось дзвонити в кілька місць, поки він з'ясував, що один із них пішов у відпустку, а другого викликали до суду свідком у якійсь справі.

Гунвальд Ларсон десь засідав, а Ейнар Ренн пішов кудись у службових справах.

Нарешті йому пощастило зв'язатись із службовцем, що переслав папери з дільниці до міської кримінальної поліції. Переслав він їх аж у понеділок, двадцять сьомого, тож Мартінові Беку здалось не зайвим запитати:

— Це правда, що висновок медичної експертизи прийшов до вас ще в середу?

У голосі службовця почулася непевність.

— Щиро казати, я добре не знаю. В кожному разі, я прочитав його аж, у п'ятницю.

Мартін Бек помовчав. Вія чекав якогось пояснення.

— У нашій дільниці тепер тільки половина людей, — повів той далі. — Ми насилу встигаємо зробити найневідкладніше. А папери накопичуються. З кожним днем їх стає все більше й більше.

— Отже, до п'ятниці ніхто не читав висновку?

— Чому ж, читав начальник оперативного відділу. І в п'ятницю вранці спитав мене, в кого пістолет.

— Який пістолет?

— Той, що ним Сверд застрілився. Я не бачив ніякого пістолета, але гадаю, що його знайшов котрийсь із поліцаїв, які приїхали на виклик.

— Переді мною лежить їхній рапорт, — сказав Мартін Бек. — Якби вони знайшли зброю, то повинні були б написати про це в рапорті.

— Я не бачу ніяких помилок у діях нашого патруля, — почав захищатися службовець.

Боронить своїх людей, і не важко зрозуміти чому. Останнім часом поліцію критикують дедалі гостріше, стосунки з населенням погіршились, а навантаження майже подвоїлось. Через це люди масово звільняються з поліції, і, на жаль, кидають роботу, як правило, найкращі. Хоч у країні. зростає безробіття, добру заміну знайти важко. А тим, що залишились, треба триматися разом і боронити один одного.

— Може, й так, — погодився Мартін Бек.

— Хлопці зробили все, що належало. Зламавши двері і знайшовши в квартирі труп, вони викликали слідчого.

— Того Густавсона?

— Так. Він з кримінальної поліції. Це його справа робити висновки й називати в рапорті все, що, крім трупа, було помічене. Я вирішив, що вони звернули його увагу на пістолет і він забрав його.

— А потім не згадав про нього в рапорті?

— Таке часом буває, — сухо відповів службовець.