Камов вів всюдихід на найменшій швидкості. Поспішати нікуди: до сходу сонця було ще далеко.
Стиснутого кисню в резервуарах машини було так багато, що Камов був забезпечений повітрям принаймні на два тижні. Енергії акумуляторів вистачило б на сорок годин безперервного руху з максимальною швидкістю. Продукти харчування можна взяти на зорельоті Хепгуда, якщо, звичайно, вдасться знайти його, але Камов був певний, що зуміє це зробити.
Таким чином, він може прожити близько двох тижнів, поки не вичерпаються резервуари. Про самогубство у нього не було навіть думки. Такий спосіб покінчити з життям завжди здавався йому межею малодушності. На американському кораблі мусить бути папір. Роботи вистачить на весь час, який у нього залишився. Він може і повинен записати у спадщину своїм нащадкам — продовжувачам його справи — всі свої думки, всі розрахунки космічних перельотів, які він намічав для себе.
На кораблі Хепгуда є й кисень. При бажанні Камов міг протриматися значно більше двох тижнів, але він не хотів думати про це.
Він добре розумів, що це є підсвідомий намір, — не вдаючись до самогубства, покінчити швидше, — але намагався не розбиратись у своїх таємних почуттях. Кінець кінцем таку невеличку малодушність можна пробачити. У такому становищі від нього не можна було вимагати занадто багато.
Кожна людина, яка на Землі потрапляє, здавалося б, у безвихідне становище, може все-таки сподіватися, що випадок приведе до неї на допомогу інших людей. Вона повинна боротися за життя до останньої можливості. Тільки боягуз втрачає надію. Камову абсолютно ні на що було сподіватися. Ніхто не міг прийти на допомогу. На величезній планеті він був один.
На неймовірній віддалі знаходиться від нього Земля. Зореліт досягне її приблизно через півтора місяця. Якщо уявити, що він негайно вилетить назад (що само по собі було абсолютно неможливо), то все ж він повернеться на Марс тільки через чотири місяці. На такий строк невистачить кисню на американському кораблі. Ніяких розумних істот на самому Марсі, безумовно, немає. Сподіватися на допомогу ще звідкись просто безглуздо. Це вже утопія!
Камов хотів переконатися, що у нього немає навіть теоретичної можливості надіятися, і методично обдумував усі варіанти, які спадали на думку.
Американський зореліт! На перший погляд, найлегший шлях врятуватися! Найпростіше, — сісти в нього і летіти на Землю. Так, безумовно, подумає кожна людина, яка не обізнана з технікою водіння космічних кораблів і яка погано уявляє собі, що таке зоряна навігація.
На неосяжних просторах, де розкинулася сонячна система, Земля і Марс мають вигляд малесеньких точок. Щоб безпомилково перелетіти з однієї точки на іншу, треба із скрупульозною точністю враховувати майже невловні впливи на летючий корабель обох цих планет, Сонця і навіть інших планет, особливо Юпітера. Командир зорельота мусить досконало знати свій корабель, його величину, вагу, розташування двигунів та їхню силу. Він повинен уміти регулювати роботу двигунів, знати, яку швидкість вони надають кораблеві, знати це з точністю до одного сантиметра в секунду. Без усього цього космічний корабель безнадійно загубиться в просторах неба і ніколи не долетить до мети.
Камов добре розумів це. Вилетіти на Землю на зовсім незнайомому кораблі, не маючи ніяких даних про його конструкцію і двигуни, — це все одно що, зав'язавши собі очі, вистрілити з гвинтівки, сподіваючись з першого ж пострілу, обов'язково з першого, влучити у двадцятикопієчну монету на віддалі двох кілометрів. Безнадійна витівка!
Все! Всі мислимі варіанти врятування, навіть найнеймовірніші, обдумані і зважені. Висновок зроблено.
Отже, досить про це думати! Всі думки мусять бути спрямовані тепер на те, щоб з якомога більшою користю провести решту днів.
Ввімкнувши прожектор, Камов подивився на дорогу. Слідів гусениць попереду не було. Значить, він так замислився, що втратив слід.
Він повернув назад.
Через декілька хвилин стара дорога була знайдена. Він проминув поворот на північ.
Від місця повороту до стоянки зорельота було рівно сімдесят кілометрів.
За стінами машини був лютий мороз, але всередині холоду не відчувалося. Герметично зачинені вікна і дверці не пропускали зовнішнього повітря, а стінки всюдихода обігрівалися електричним струмом. Було навіть жарко.
Камов розстебнув хутряний комбінезон і зняв з голови шолом. Хотілося їсти, але у нього не було ніяких продуктів. Звичайно у всюдиході був аварійний запас, але, вирушаючи в останню подорож, Камов не взяв нічого, сподіваючись швидко повернутися. «Це теж урок на майбутнє, — подумав він. — Мандрівники по чужих планетах завжди повинні брати з собою харчі».
До сходу сонця залишалося ще півтори години, коли всюдихід підійшов до знайомого місця. Невиразно темнів на поляні стальний обеліск, іскрилося в рубіновій зірці відображення зірок. Навдивовижу близько до поляни підступила замерзла поверхня озера. Між ними не було більше величезного корпусу корабля. Навіть у темряві Камов побачив, що найближчі до зорельота рослини знівечені, — по них пройшов сильний потік вогню, що вирвався з дюзів під час старту.
Коли розвидниться, він пильно все огляне.
Дедалі дужче хотілося їсти, але Камов вирішив, що поїде до американського корабля тільки тоді, як з'ясує всі питання, що його цікавлять. Звідки знати? Можливо, знову пролетить піщаний ураган і знищить усі сліди відльоту.
Він дуже втомився і вирішив, що найкраще — це заснути до наступного ранку.
Він проспав схід сонця.
Змучений організм узяв своє, і Камов прокинувся майже опівдні.
Дві години він оглядав усе навкруги.
Вогонь випалив довгу просіку, на якій зовсім зникли навіть сліди рослин. По обидва боки стояли оголені стовбури, обпалені і почорнілі. На тому місці, де був зореліт і де в зв'язку з цим найсильніше діяв вогняний ураган, зрушуючи з місця важку машину, пісок частково розплавився, перетворившись у буре скло. Колеса вирили глибокі колії.
Камов акуратно записав усі результати своїх спостережень і висновки з них. Тепер можна було вирушати за продуктами
Голод мучив дедалі сильніше. Востаннє Камов їв учора вранці, а з того часу на його долю випало багато хвилювань.
Камов вирішив знайти зореліт Хепгуда, взяти з нього необхідну кількість води і продуктів харчування, а потім повернутися знову до обеліска.
Про те, що можна значно зручніше влаштуватися на американському кораблі, він не хотів і думати.
Він доживатиме свої останні дні тут…
Сліди гусениць зникли: вони були геть стерті піском і вітром.
Камов скерував машину прямо на захід.
Там, пройшовши сто п'ятдесят кілометрів, він шукатиме зореліт. Він пам'ятав, що під час першої експедиції вони з Пайчадзе весь час держали напрям строго на захід і не відхилялися вбік.
Це була дуже щаслива обставина. Коли б було інакше, завдання знайти маленький корабель серед нескінченної пустелі було б безнадійним.
Єдиний орієнтир на шляху — «болото» — було за п'ятдесят кілометрів; пройшовши цю віддаль, Камов переконався, що напрям взято правильно. Він легко пізнав пам'ятне місце, досягти якого так поспішали вони з Мельниковим. Далі всюдихід пішов швидше.
Коли лічильник показав, що пройдено сто п'ятдесят кілометрів, Камов зупинив машину і, вийшовши з неї, виліз наверх.
Американського зорельота ніде не було видно.
Ясно, що він відхилився від правильного шляху. Але наскільки?
На це питання важко було відповісти.
Подумавши, Камов вирішив повернути під прямим кутом праворуч і проїхати в цьому напрямку десять кілометрів. Якщо він корабля не знайде, то вернеться по сліду назад і повторить такий же маневр ліворуч. Коли ж і там він не знайде зорельота, то шукатиме його, роблячи на місцевості чимраз ширші кола.
Повернутися, не знайшовши корабля, означало приректи себе на голодну смерть.
Камов був певен, що відхилитися набагато він не міг. Корабель був десь недалеко.
І справді, проїхавши майже кілометрів з вісім, він побачив ліворуч піщаний горб. В першу мить йому здалося, що він знову натрапив на скелі, але, придивившись, пізнав зореліт, біля якого буря, зустрівши перешкоду, нанесла цілу гору піску.
