— Скажіть, шановний пане, ви завжди такий чемний перед тим, як прийняти великі рішення, чи тільки мою особу відзначаєте такою люб'язністю?

— Завжди, друже. В мене такий принцип: зберігати належну чемність навіть по відношенню до ворогів.

— Це люб'язність ката? Колись у дитинстві я читав, що кати м'якосерді, милі люди… Я бачу, ви теж із цієї категорії.

Молодик у спортивному піджаку несподівано підскочив до Олайоша і дав йому величезного ляпаса. Від удару голова Гейзи похитнулася, на очі мимоволі набігли сльози.

— Ви смілива людина, — озвався Олайош глузливо. — Цікаво, чи були б ви таким же безстрашним і тоді, коли б мої руки були вільні. Мені дуже подобаються такі мужні люди…

— Досить! — скипів Фреді. Він кинув колючий погляд на чоловіка в спортивному піджаку, жестом наказав йому залишити кімнату.

Молодик вийшов.

— Гаразд, — сказав Фреді. — Я дам вам можливість подумати. — Він обернувся і теж вийшов з кімнати.

Залишившись на самоті, Олайош замислився. «Цей не завагається вбити, — майнула в голові думка. — Що як Челеї не встигне прибути? — закрався в душу сумнів. — Ну, тоді можеш на власному досвіді перевірити, що таке страх перед смертю», — за звичкою іронізував він над собою.

Вже минула північ, коли Коцка зайшов до Челеї. Старший лейтенант був не в гуморі.

— Що нового?

— Нічого, — відповів Коцка. — Номер СМ-309 підроблений. Тепер встановлюють, у кого є машина марки «Сітроен».

— Це багато не дасть: адже банда могла вкрасти машину. У поліцію ніхто не заявляв про крадіжку машин? Перевір.

У двері постукали.

— Заходьте! — гукнув Челеї.

Двері відчинилися, і в кабінет зайшов Йоганн. У нього був дуже пом'ятий вигляд, обличчя бліде, одяг в грязюці…

Челеї схопився з місця.

— Йошка?

— Товаришу підполковник, дозвольте доповісти: завдання виконано…

Підполковник міцно потис йому руку і обняв.

— Ну всміхнись нарешті! — сказав Челеї, поплескавши капітана по плечу. — Тепер ти вже не безликий лакей Йоганн, а капітан розвідки Йожеф Берецкі!

Берецкі засміявся.

— Нарешті вдома! — зітхнув він. — Цілий рік у тому зміїному гнізді! Як сім'я, все гаразд?

Челеї ствердно кивнув головою.

— На жаль, мені довелося вирушити раніше. Не міг дочекатися призначеного строку, боявся, що прибуду надто пізно.

— Коцко, скажи, хай приготують чорну каву і дадуть щось поїсти, — звернувся підполковник до старшого лейтенанта. Коцка вийшов, дав відповідні вказівки і одразу ж повернувся.

— Ну, розповідай! — квапив Челеї капітана.

— Становище таке, — почав Берецкі. — Красная примусили повернутися додому. Вчора біля Шопрона його перекинули через кордон. Сьогодні вночі хлопчина має роздобути якийсь важливий винахід і о четвертій годині ранку передати матеріал Фреді. Де саме відбудеться передача, мені не вдалося встановити. Але сьогодні перед обідом я довідався, що, прийнявши матеріал, Фреді має знищити хлопчину. Я дізнався також, що Фреді — агент англійської секретної служби, для американців працює тільки побічно. З американцями він зв'язався через капітана Клерка. Певен, що, здобувши відкриття, він передасть його англійцям. Отже, для нього було б небажаним, щоб хлопець повернувся у Відень до Донована. В той же час не в інтересах і Донована, щоб хлопчина залишився живим. До речі, цей Краснай дивний юнак. Мені приємно було бачити, як він відлупцював там усю компанію. На жаль, я не мав змоги допомогти йому…

— Зажди, — перебив його Челеї. — Про хлопця потім. Мене цікавить Фреді.

— Ти знаєш адресу його квартири? — встряв у розмову Коцка.

— Ні. Здається, Клерк одного разу згадував Зугло ^[15] .

— Крім тих агентів, про яких ми знаємо, є в нього ще нові?

— Так. Йому пощастило завербувати кількох чоловік із танкових військ. На жаль, у матеріалах згадуються лише їхні клички.

— Дані про те, що Фреді працює на двох хазяїв, певні?

— Так, — відказав Берецкі.

— Ну, тоді ми знаємо справжнє прізвище Фреді, — серйозно промовив Челеї.

Коцка рвучко підняв голову і зацікавлено глянув на підполковника.

— Фреді, — вів далі Челеї, — це доктор Сегеді.

— Не може бути! — мимоволі вирвалось у старшого лейтенанта. — Фреді носить окуляри, в нього чорне волосся, а Сегеді русявий.

— І все-таки це одна особа. Природний колір волосся Фреді темно-каштановий. Коли ти зіткнувся з ним в інституті паталогічної анатомії, він залишив капелюх, у якому було знайдено три русявих волосини. Лабораторним дослідженням встановлено, що це жіноче волосся. Йдучи в інститут патологічної анатомії, я взяв з собою кілька Євиних волосинок. Перевіркою встановлено, що вони не однакові. Євині пофарбовані, а ті, що ти знайшов, — природні. Перуки, як правило, роблять з жіночого волосся, бо воно довге і легше піддається обробці. Коли в мене вперше виникло це припущення, ще були сумніви. Згадай записку, яку ти знайшов у Вільдмана. Ти не звернув уваги на те, що в ній не вистачає багатьох надбуквених знаків?

— Аякже! Звернув.

— Записка свідчила про те, що її автор довгі роки жив за рубежем і або зовсім не писав по-угорськи, або писав дуже рідко. З цього я зробив висновок, що Фреді повернувся в Угорщину після визволення. Доктор Сегеді прибув сюди влітку 1945 року, після десяти років відсутності. Все це також підтверджувало мої припущення. Фреді зв'язався з Вільдманом десь на Далекому Сході. Вони вже там працювали разом. Після повернення підтримували зв'язок. Вільдман знав, що Фреді це Сегеді. Ще не з'ясовано, чому Фреді вбив його. Ясно, що згадану записку він хотів будь що забрати назад. Вона могла навести нас на його слід. Про тотожність обох осіб свідчать також шматочки шкіри, знайдені під нігтями Єви. Шкіру зідрано з кисті руки…

Коцка схопився за голову.

— Справді. Рожі згадувала, що на правій руці Сегеді був пластир…

— Тільки товариш старший лейтенант забув сказати про цю дрібницю, — в'їдливо зауважив Челеї. — Але найбільш вагомим доказом є те, що Фреді працював на двох хазяїв, — продовжував підполковник. — На квартирі Сегеді знайдено рацію. Це, очевидно, станція Велінгтон. З цього можна зробити висновок, що лікар був англійським агентом. З другої ж квартири, адресу якої ми не знаємо, він підтримував зв'язок з американцями під іменем Фреді.

— Щось мені незрозуміло, — задумався Коцка.

— Що саме? — спитав підполковник.

— Яка ж роль Олайоша? Вірніше, чому Фреді викрав капітана Шоша?

— Це дуже просто, хоч мені поки що неясно, де ми помилилися. За моїм задумом, Олайош мав тільки познайомитися з Євою. Ми хотіли дізнатися, що сталося з Краснаєм… Знали, що Єва працює по військовій лінії. Олайош — офіцер запасу, він справді бував у Москві, добре володіє російською мовою, досить довгий час жив у Дебрецені. Оскільки ми знали, що у Вільдмана немає в Угорщині родичів, він видавав себе за племінника офіціанта. Ми не передбачили, що дівчина так зацікавиться Шошем і доповість про нього вище. Єва знала, що Вільдман легалізував свої зв'язки з Фреді як нібито з особистим лікарем. Ми, правда, тоді ще не припускали, що Фреді і лікар — одна людина. Дівчина теж не знала, під яким прізвищем живе Фреді як лікар. Тут є ще кілька неясних моментів, їх можна з'ясувати лише за допомогою Фреді. Коли Шош відвідав Сегеді, той, очевидно, ще вірив, що має справу з племінником Вільдмана. Казку про заповіт він вигадав для того, щоб завербувати Шоша. Пізніше, певно, щось пронюхав і тому вирішив викрасти його. Над Олайошем нависла смертельна небезпека, його життя залежить від того, що Фреді хоче під нього вивідати, і як довго Олайош зможе тягнути час.

— В такому разі ми можемо добратися до Фреді і виручити Олайоша тільки через Красная, — сказав Коцка. — Коли хлопчина з'явиться біля вілли, ми не повинні його затримувати. Треба дати йому можливість зустрітися з Фреді, бо тільки він знає його адресу…