державу, а як звироднілих варварів і звичайних бандитів (...) так звана

«Безпека» на право і наліво шомполує та катує людей.

Пресовий орган Т.Бульби-Боровця Оборона України, отже неначе

сам Т.Бульба-Боровець, у номері за серпень 1943 року (ДАРО, ф. Р-30,

оп. 2, спр. 15, ар. 6, 7) пише: Пригадайте собі 1941 рік, коли бандерівці

з висолопленими язиками перли за німецьким фронтом і проголошували

«бандерівську самостійну» (...) Що це коштувало Україні? В першу

чергу життя півтора мільйона полонених українців, що на заклик

бандерівців пішли в німецькі руки і яких німота виморила по таборах.

Хто поверне їх українському народові? Бандера, Максим, Ришард Ярий,

чи може інший провід? (...) Що спільного з українською революцією

мають всі бандерівські безправ’я, побої, грабежі, мордування та

вбивства, яких ми є щоденними свідками. Чи існувала коли на Україні

така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від

найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як «путярами» та

«сокирниками» (...) мордувала гірше від гестапо або НКВД? (...) А

скільки жертв народу, закутування, або ганебне замучення отих голів

сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців,

безпартійних свідомих і чесних українців, які загинули тільки тому,

що були інших переконань і засуджували злочинну бандерівську

роботу (...) Дика і чужа для нас бандерівщина.

Наведені вище слова писані не «москалями», не українськими

комуністами, ані прихильником поляків, їх писав українець, ворог

більшовизму, прихильник принципів УНР. Тут процитовані тільки малі

фрагменти листів (ширше я їх процитовую у статті Рік 1943: ОУН

Бандери на Волині), але й на їх підставі можна стверджувати, що Ви

глибоко помиляєтесь, коли слово «злочини УПА» пишете в лапках,

коли з тактичних міркувань намагаєтесь відокремити УПА від ОУН.

А була ж ще «Служба безпеки» ОУН, була «Польова жандармерія»,

які до підозрілих, з наказом ОУН Бандери публічно застосовували

тортури, домагалися зізнань, підвішуючи над вогнищем. Архівн,

авторства «Служби безпеки» документи, показують, що в «слідстві» в

підозрілого, підвішеного над вогнищем, згоріли ноги по коліна, а той

і так не зізнався у провині. При нагоді скажу, що цитовані вище листи

Тараса Бульби-Боровця не поміщені у багатотомному виданні Літопис

УПА, хоч вони безпосередньо торкаються цього формування.

Професоре, замість того, щоб давати наукові докази на тему суті

і методів діяльності ОУН-УПА-СБ, Ви, щоб відвернути увагу від

168

злочинів ОУН-УПА-СБ, взялися звинувачувати органи радянської

влади у злочинах. Щоб не підозрювати мене у прихильності до цієї

влади, скажу, що мого батька, Варфоломія Левковича Поліщука (як і

понад три тисячі інших, арештованих в Західній Україні після вересня

1939 року, не враховуючи інших понад 20.000 польських громадян), у

квітні 1940 року НКВД розстріляло без суду, на підставі резолюції

Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року; мене ж з матір’ю і

двома сестрами в той же час депортували (в адміністративному

порядку) до Північного Казахстану. Не зважаючи на це і в жодному

разі не виправдовуючи радянські структури у скоєних ними злочинах,

скажу, що «спецгрупи», про які Ви пишете, мали за завдання

поборювати ОУН-УПА, і це вони робили, а що в ході здійснюваних

ними операцій мали місце зловживання (тими ж колишніми упістами),

то це окрема проблема. Тому що окремою проблемою є, навіть

бандерівські, докази злочинних масових убивств українських селян,

вчинених боі’вками «СБ ОУН» під ширмою радянської партизанки.

Крім цього, Ви, Професоре, повинні б знати, що військовий радянський

прокурор офіційно вказав на ряд злочинів, вчинених «спецгрупами» і

що їх члени, котрі їх допустилися, були притягнені до карної від-

повідальності. Є також документи, які показують, що організування

«спецгруп» було в очах деяких радянських діячів помилкою радянської

влади. При цьому слід вказати на те, що організування згаданих

«спецгруп» не натрапляло на великі труднощі тому, що «змобілізовані»

учасники УПА не погоджувалися ані з метою, ані з методами діяльності,

до застосовування яких примушувала їх ОУН Бандери. Може саме

тому НКВД був спроможний створити 156 «спецгруп», може саме

тому Б.Козак («Смок») спричинився до смерті тисячі бійців УПА і

889 членів ОУН? Цікавим було б психологічне дослідження діяльності

того ж «Смока» за час його активності в «СБ» і в «спецгрупі».

Далі, Ви пишете про сталінський набір про злочини бандерівців,

я ж кажу, що більш доказового матеріалу про злочини ОУН-УПА-СБ,

який залишив історикам Тарас Бульба-Боровець (побіч того також

документи авторства структур ОУН-УПА-СБ), не треба, щоб встановити

злочинну суть ОУН-УПА-СБ. Це правда, що в радянську епоху

радянських людей з дитинства привчали бачити в них (бандерівцях –

В.П.) ще небезпечніших ворогів, ніж самі гітлерівці. Але те ж саме ще

1943 року твердив Тарас Бульба-Боровець: українці боялися бандерівців

(бандерівців, а не примушених бути в УПА упівців) гірше, ніж

гітлерівського гестапо чи НКВД.

169

Ви, Професоре, з одного боку, вивищуєте вочевидь злочинну

«Службу безпеки» ОУН Бандери, а з другого – делікатно вказуєте на

«негативний відбиток» діяльності цієї структури. Вам повинно бути

відомо, що в рядах ОУН Бандери після визволення західних областей

України прийшло до суттєвих ідеологічних і політичних розходжень,

Ви, мабуть, знаєте, що на цю тему написав «Дубовий» у своєму

обширному, з 1946 року, елабораті (60 сторінок, шукайте в київських

архівах). Цього не можна було уникнути: ОУН була партією

фашистського типу, а більшість українців Волині були прихильниками

УНР, а для українців Великої України фашизм ОУН і поготів був

чужий їх природі. Ви, Професоре, ставите у закид Сергію Гончарову,

що він наголошує на злочинах ОУН-УПА, а не на самому законо-

проекті, який, за його словами, є сумнівним продуктом і який, за

словами того ж С.Гончарова, дуже пагано пахнет. Але погодьтеся –

Ви ж самі захищаєте ОУН-УПА як цілісну структуру – з її програмою,

метою і, мабуть, методами, й одночасно Ви в полеміці проливаєте

сльозу, кажучи, що Вам незрозумілао, чому так затято ці люди

намагаються не допустити інших (тобто упівців – В.П.) до мізерних

благ, які сучасна Україна спроможна надати ветеранам. То ж про що

Вам, Професоре, йдеться: про історичну правду про ОУН-УПА, чи,

просто, про жалість над залишками учасників УПА? Бо, на мою

думку, Вашим опонентам (і я до них належу, хоч тільки з наукових, а

не політичних позицій) ідеться про те, щоб не створити претексту

пробити хвірточку, крізь яку легше буде просмикнути проект щодо

визнання ОУН-УПА воюючою стороною за визволення України.

На закінчення скажу: радянський терор – це одна тема, а масовий

терор ОУН-УПА-СБ – інша тема, не слід їх мішати ані протиставляти,

кожну з них треба вивчати окремо.

І ще: Ви у заголовку статті ставите: «Воював – а не ветеран,

боровся -а не борець?» Правдою є, що учасники УПА боролися проти

радянської влади, однак не за волю українського народу, вони,

учасники УПА, не боролися теж за українську, бандерівського зразка,

державу. За таку державу боролася ОУН Бандери. Ви, Професоре, як

людина науки, повинні знати, що сама держава не є самоціллю, не є

самоцінністю, поняття «держави» слід пов’язувати з її змістом і

формою. Український народ не прагнув до створення української

держави фашистського типу. Бандерівський рух був рухом, якого