Смехотворность таких утверждений была очевидна для всех — об этом заявили в прессе министр национальной обороны Польши маршал Польши М. Роля Жимерский и его заместитель генерал А. Завадский. Но именно убийство депутата сейма и члена Польского правительства генерала Сверчевского окончательно убедило правительство Польши начать решительную и бескомпромиссную борьбу по уничтожению оуновских банд в Южной Польше совместно с чехословацким правительством Э. Бенеша…

Во всем мире сегодня мировым сообществом осуждается и ставится вне закона международный терроризм. И только у нас, на Украине, предлагают возводить памятник и объявлять национальными героями бандеровцев, международных убийц. Никогда, даже в самые черные годы тоталитарного произвола сталинская охранка — госбезопасность не осмеливалась пойти на уничтожение правительства соседних государств на территории их стран. Бандеровцы превзошли бериевцев и ежовцев даже в этом. Может быть, лидеры Руха вскоре предложат нам воздвигнуть на Украине еще один памятник — монумент международным террористам? Право слово, так можно по чести отметить подвиги ОУН-УПА.

^{("Правда Украины", 9 января 1991 г.)}

Щоб зрозуміти постать священика Гавриіла Костельника, його боротьбу і смерть, треба трошки згадати події історії.

Після об’єднання Литви і Польщі по договору 1 липня 1569 року частина українських земель попала під фізичне рабство панської Польщі, але щоб поработити українців і духовно, польські феодали вирішили об’єднати українську православну церкву з католицькою. З використанням зрадників свого народу православних єпископів була досягнута домовленість і 6 жовтня 1596 року в Бресті Собор католицьких і православних епіскопів, представників Ватикану і короля Сигізмунда ІІІ проголосив унію православія з католицизмом.

Щоправда, відрізняючи уніатську церкву від римсько-католицької її назвали греко-католицькою, а згодом ліквідовувались православні традиції й обряди, і УГКЦ, по суті, стала цілком католицькою, слугою польської шляхти і войовничою силою проти православія, проти свого народу.

Особливо себе проявила УГКЦ на чолі з митрополитом Щептицьким під час Другої світової війни, вітаючи окупантів, благословляючи на криваві справи дивізію СС "Галичина", батальйони "Нахтігаль" і "Роланд", а після війни навіть брала безпосередню участь у бандитських акціях оунівців.

У I945 році протопресвітер Гавриіл Костельник очолив ініціативну групу, яка рішуче виступила проти Ватикану, за ліквідацію проклятою народом Брестської унії та воз’еднання з Руською православної церквою. Це той доктор Костельник, який свого часу разом з єпископом Сліпим входив до складу митрополичої капітули, поруч працював у духовній семінарії, а потім служив настоятелем Преображенської церкви у Львові.

Свої дії Костельник пояснив так: "Годі! Ми ситі Римом, ситі унією з Римом. Берестейська унія — це сатанинський витвір эзутв. Вони придумали її для знищення Русі. Берестейська унія створювалася як ініціативна група для окатоличення всього сходу, всіх нароів Росії…"

У зверненні "До всечеснітого греко-католицького духовенства в Західних областях України" група Костельника писала: "Унія — історичний спогад і символ упадку нашого народу, чужинницького поневолення. Багато крові мусив наш народ пролити, щоб скинути з себе те чуже ярмо".

Реакційне духовенство вимагало від каноніка Костельчика відмовитись від своїх намірів, його відлучили від церкви та піддали анафемі. Але незважаючи на погрози і моральний терор його група 10 березня 1946 року провела Львівський собор, який проголосив ліквідацію унії.

Простити це Костельнику уніати та іх духовні вихованці бандерівці не могли. Наприкінці 1945 року для убивства Костельника проводом СУМ були направлені у Львів бандерівці Ординець і Панків, але біля дому Костельника вони були затримані міліцією і завдання не виконали. В 1945 році у Львів прибув посланець Бандері Поліщук — "Хмурий" із завданням примусити Костельника відмовитись від свого рішення і вивести його за кордон. У противному випадку убити його та оголосити його жертвою більшовізма. Цей план теж закінчився невдачею.

Після цього справою Костельника зайнявся особисто один з керівних членів ОУН Щепанський Роман. Він залучив до своїх дій родину священика Лукашевича Дениса (це та сама родина, що брала участь в убивстві письменника Галана), зокрема син Дениса Олександр слідкував за Костельником і про все доповідав Щепанському. Виконання теракту було доручено колишньому поліцаю, секретарю львівського краевого проводу ОУН Василю Панківу.

20 вересня 1948 року, коли Костельник вийшов після служби із собору, Паньків застрелив його двома пострілами, а сам, зрозумівши, що втекти не зможе, бо за ним побігли люди, застрелився.

Гавриїла Костельника було поховано на Личаківському кладовищі Львова, майже поруч із славетним каменяром. А у Преображенському соборі, як і у всіх соборах Львова, служать знову уніати, і у соборі святого Юра, в колишніх палатах митрополита Шептицького, знову воссідають високі чини Ватикану.

Свою научную деятельность Виталий Иванович начал в 1968 году в Институте общественных наук Академии наук УССР в городе Львове научным сотрудником отдела истории Украины. Избрав тему кандидатской диссертации "Борьба трудящихся западных областей УССР против классово-враждебных элементов в период социалистических преобразований в деревне (1944–1950 гг.)", изучил документы государственных, партийных, областных и столичных архивов и уже до конца своей жизни не прекращал исследовать и развенчивать идеологию украинского национализма.

Человек энциклопедических знаний в области истории и культуры Украины, прекрасно знал литературу, особенно увлекаясь поэзией, хорошо разбирался в живописи, был глубоко интеллигентным человеком, гуманным, чутким, отзывчивым по отношению к людям. Любил свой народ, язык, свой город, свою природу, своё село на Ковельщине, был патриотом. Но непримиримо относился к тому, когда патриотизм подменялся человеконенавистничеством национализма. Постоянно размышлял над историческими обстоятельствами, способствующими возникновению фашизма, национализма. Сверял свои размышления, взгляды, оценки, касающиеся патриотизма, национальных особенностей, традиций, природы национализма и фашизма с размышлениями, высказываниями И. Франко, Р. Роллана, Р. Тагора, П. Грабовского, Ф. Достоевского, В. Симоненко, В. Сосюры, А. Довженко, В. Винниченко, А. Мальро, В. Вернадского, Питера Устинова, Л. Гумилёва и многих других. Как и Жорис Вольфром (французский писатель), мог о себе сказать: "Я слишком горжусь своей страной, чтобы быть националистом".

Первая научно-публицистическая книга "Жовто-блакитна мафія" вышла в 1975 году, а в 1978 издаётся "Дорога в безодню", в которой значительная часть посвящена борьбе трудящихся против националистического бандитизма.

Увлекаясь публицистикой, Виталий Иванович много выступает со статьями в местных газетах, становится членом Союза журналистов СССР. Изучает творческую и публицистическую деятельность Я. Г алана и публикует научно-популярную книгу "Зброя Ярослава Галана" (1982 г.), в которой на широком документальном материале раскрывает общественно-политическую сторону творчества этого выдающегося украинского писателя и журналиста.

Особенно много статей, направленных на раскрытие сути ОУН-УПА, пишет в 90-е годы, когда во Львове именами Бандеры, Коновальца, Мельника называют улицы, а 30 июня отмечают как великий праздник, когда в честь националистических "героев" воздвигаются памятники и открываются музеи. Хотел, чтобы люди научились по-настоящему различать национализм и патриотизм, ибо зло маскируется под добро. Названия статей говорят сами за себя: "Бандера: прапор чи банда?", "Від правди не сховаєшся", "Акт 30 червня", "Якою була перша українська дивізія", "Метаморфози в ОУН", "Міф про всенародність УПА" и десятки других. Последняя статья была напечатана в сентябре 1999 года "Вересень 1939: вияв доброї волі чи окупація?".