Минув ше час, протягом якого нєкий франтоватий чмирь найшов можливість поставити маестру вічний шах - довольні репотери записали в блокнотіки про перші полочка, оторвані в грандмастіра. Ше на одній досці Капабланка случайно ухопився не за ту фігуру, споткнувшись об валінки суперника, які той скинув прямо під ноги сіансьору. Аморальні судді тут же принялись жать руки дєду, який таким образом здобув (хоть і незаслужено) віртуозну в чисто спортівному смислі перемогу. Під кінець третього часа в різних кутках зала Капабланка доігрував лише дві партії. Одну із них - проти крупного мастіра Богатирчука, одного із закадичних дружків Боголюбова, которий стояв у нього за спиною і не стидався шептать підказки. Впрочім, таке поводження нічуть не суперечить правилам сианса одночасної ігри. Там був якийто сложний ладєйний ендшпіль із лишньою пєшкою в аборигєна, - той наполегливо пхав небогу поближче до першої горизонталі. За іншим столиком, хоть як це странно, партія застопорилась в макабричному мітільшпілі. Іронія на грані сатіри полягала в тому, шо тугодум, которий ліхорадочно смикався над клєтками й припадочно сучив ручками-ножками, як людина-паук, - це був імінно той крайнє неприємний тіп, проти якого Капабланка примінив Королівський гамбіт. Уже після десяти ходів, када стало ясно, шо ігра переростає в формінне побоїще, Хосе Рауль німного змінився на лиці. Вчергове оказавшись біля столика, за яким потіло чмо з проплєшиною да в замизганому сюртуку, він вимушений був прищурювати лівий глаз, де шото начинало покалувать і тіпати. Капабланка думав, шо це дуже замєтно для публіки, а втім - напрасно. Публіку більше зацікавив цей недоносок, який супроти всіх законів природи та еволюції, нашкрябав достатньо дєньог для купівлі вхідного білєта. По ньому ж нізя було сказать, шо він фінансово спроможний придбати навіть огризок груші на базарі. Крім того, шо общая вонючість шахматіста була самим луччим його захистом проти тисняви, він взагалі чудом оказався за доскою: судді спершу хотіли тупо позвати городнічого і виставити приблуду вон, але чомусь передумали. Зара кожен із них чухав рєпу і не міг понять, откуда і навіщо це людинолюбство? Галімий тіп, чий візуальний ансамбль довершувала чорна пов’язка на правому оці, котора жодним чином не уподібнювала його до пірата, після каждого свого хода ще й шото викрикував та гелготів. На це Капабланка уваги майже не звертав - незнання мов іногда справляє добру службу. Але й усі присутні, шо характєрно, тожи не могли понять, шо воно там лепече.

Када ближче до двадцятого хода партія скрутилася в неймовірної красоти дулю, Капабланка бросав на ублюдочного суперника дедалі мрачніші взгляди. І діло не в тому, шо він боявся подцепить коросту, якою одноглазий щедро засипав чорні клєтки. Непосвящонний в таінства ігри зівака міг би подумать, шо діскомфорт кубинця - чисто шахматного свойства. Патаму шо Хосе Рауль пожертвував ради атаки слішком много фігур, й непанятно було, хто кому ставить мат. Насправді ж з каждим ходом Капабланка чуствував дедалі більші приступи містичного кашмара, який знав з дєцтва і тому не міг ні з чим попутать. Не менш чотко він знав, шо ефектно виіграє цю партію, влупивши дурачку смертоносний удар не раньше і не пожже, ніж двадцять сьомим ходом.

Міша позіхнув і переліг на інший бік.

- Хіба тобі не інтірєсно? - з подивом запитав доктор Падлюччо.

- Ну чо ж… Хароша історія… Для якоїсь рубрики тіпа “кієвская старіна”, я думаю, поканала би. - Враз він випростався і сів на кроваті, схрестивши ноги. Доктор жи здєлав красномовний жест, шоб він держався ближче до стіни - подалі од окна. - Я звик вам довірять… І знаю, шо лізти напролом і перепитувати - безполєзно… Та все ж я слухаю вас - і мєдлєнно офігіваю! Нас двох сьогодні ледве не прибили, міліция навірняка обклеїла нашими патретами півгорода, і - шо вєроятно - про случай у вашій квартирі розказали в програмі “Ситуація”! Ви хоть знаїте, шо таке програма “Ситуація”?!

- Я манав, - чесно признався доктор.

- Вот-вот! Ви манали! А тим часом мені дуже інтірєсно, яким чином ваша спєшка і постоянні згадки про цейтнот, цей ідіотський пажар, завдяки якому нам буде трудно висунутись в город, як весь цей потусторонній маразм з кравіщою у ванні пов’язаний із цими вашими лєкциями?

- Якою ше кравіщою? А впрочім, це неважно…

- Неважно? А шо ж тада нам важно?! Шо Капабланка сто год назад був у Києві, в когось виграв, а комусь програв?

Доктор Падлюччо раптом напрягся й приклав вказівного пальця до губ. Потім встав, страшно блимнувши глазами на Мішу. Намагаючись пересуватись акуратно попід стінкою, він просунувся до дверей і виглянув у коридор. Потім нагнувся, закатав штаніну, і витянув зі спеціального чохла, примотаного до лодижки, короткий ніж.

Тепер і до Міші дошло, від чого кіпіш. На фоні марудного тікання настінних часов він виразно розчув, як шото шарудить у вхідних дверях. Такий тіхонький скрєжет миталом об митал.

Доктор Падлюччо хладнокровно указав Міші на шкаф в углу. Мовляв, ховайся, дурінь. Міша вперто замотав головою, роззираючись по сторонах. Він явно метикував, шо б таке тіжоле взяти в руки, аби трохи успокоїцця. Тада доктор сам бистрінько підбіг до шкафа, мєдлєнно одкрив створку дверей, і нирнув внутрь. Міша ше якусь мить стояв у нерішучій позі, но када у вхідних дверях шось клацнуло й вони характєрно рипнули - він тут таки послєдував за наставніком.

“Шо би не случилось - ти должин оставацця тут”, - холодно прошептав доктор.

Шафа була достатньо просторою і умєрєнно захламльонною. Міша був переконаний, шо дибільнішої схованки годі й придумати, якшо вже їх шукають. З іншого боку, його напуганий, але аналітічний ум бистро перелопатив варіанти, й подав інтіліктуальний сигнал полегшення. Він зразу поняв, чого це доктор не велів включати свєт у квартирі, куда вони пробрались сьоня, ближче до вечора, прошмигнувши дуже незамітно через чорний ход. Це був старий дом на Печерську, - Міша раньше взагалі не бачив домів, де єзть чорний ход, і щитав, шо такі строєнія існують лише в дішових детективах та городі Львові.

Отже, доктор явно догадувався, шо і за цією квартірою будуть наблюдать. Єслі вірити, шо їх таки ніхто не вислідив, то й невідомі взломщики навірняка думають, тіпа тут нікого нима. З цього, в свою чергу, Міша здєлав оптимістчиний вивод, шо не вони єзть главною метою бізумної охоти.

Десь близько пролунали звуки метушні, чиїсь шаги притихли, а чиїсь - наоборот - неумолімо наближались. Приглушений луч світла обшастав комнату - Міша, інстинктивно заникавшись в куток, міг наблюдать в щілину, шо там проісходе. І те, шо він бачив, немало його здивувало.

- Я признаю свою поразку, - сказав Хосе Рауль Капабланка і благодушно улибнувся, протянувши руку супернику. Той учтіво випрямився і поклонився. В залі прокотилася волна бурних аплодисментів. Єфім Боголюбов стидліво потупив глазкі й сильно покраснів. Бо у виграші Богатирчука було більше його заслугі - це саме він найшов у нудотному ендшпілі, який ще можна було катать півсотні ходів, чисто етюдний виігриш за чорних.

Журналюги взялись палити магній і гоготать. Капабланка, слігка растірявшись, взявся відповідати на вопроси одного із репортерів, на ходу аналізіруя тіки шо закінчену партію. Но тут до Рауля підбіг сутулий суддя і шото рєзко прошептав йому на ухо, махнувши в протилежний угол зала. Канєшно жи, маестро не забув, шо йому залишилося доіграть ше одну партію. Партію, ісход якої він бачив намного чотче, ніж всі присутні.

Боголюбов підійшов до Рауля і сжав його плічо:

- Душа моя, не нада так переживать, ви іграли прівосходно!

- Мерсі, я не корю себе за етот проігриш. Тим більше, ваш товариш - зрєлий мастір.

Боголюбов якось странно глянув на Капабланку, і після ніловкої паузи всьо жи запитав:

- Вам всьо ще плохо?