Іще дужче мене цікавили зброя та інструменти. У каюті капітана я знайшов пістолети, дві чудові мисливські рушниці й мішечок зі шротом, а в комірці корабельного теслі – велику скриню, вміст якої мені був відомий. Додав пилку, молоток і сокиру. Знаючи, що на кораблі було кілька барилець із порохом, я вирушив по них. На жаль, тільки два з них уціліли – у решті порох був підмочений. Я доповнив свій арсенал двома старими тупими шаблями і перемістив його за борт. Тепер пліт був до краю навантажений…

Дістатися берега без вітрила було непросто – досить піднятися невеликій хвилі, і мені навряд чи вдалося б утримати моє саморобне суденце на плаву, тому я відшукав весла, що залишилися від однієї зі шлюпок, і нарешті остаточно перебрався на пліт. Море було спокійним, дув легкий попутний вітер, і я з Божою поміччю рушив у плавання.

Близько милі все йшло добре, але потім вітер посилився, і мене почало відносити до тієї частини берега, куди я дістався вплав після бурі. Припливна течія несла пліт праворуч, просто до невеликої бухти; я веслував щосили, намагаючись триматися кормою до хвилі. Громіздкий та ненадійний пліт зовсім утратив керування і мчав по волі вітру й хвиль, поки не наскочив одним краєм на піщану обмілину. Настил плота сильно нахилився, я кинувся рятувати вантаж, не маючи змоги навіть зрушити своє судно з місця. На лихо одна мотузка лопнула – і скриня з провізією ледве не звалилася у воду. Якби вода, що піднялася з припливом, незабаром не вирівняла пліт, я, безпорадний, надовго застряг би на цій мілизні. На щастя, моє судно знялося з обмілини самотуж.

Потім я вибрав зручне місце для причалу, закріпив вантаж якомога надійніше та взявся гребти. Я орудував веслами, борючись із течією, поки не наблизився до берега настільки, щоб добре бачити вподобаний мною рівний майданчик. Коли вода відступить, мій пліт міцно встане на ньому. Я підігнав його якнайближче до берегової смуги та, втримуючи на місці, почав чекати. За годину почався відплив, і пліт із усім своїм дорогоцінним вантажем опинився на суходолі.

Я так стомився, що не міг і пучкою ворухнути. Одначе мені ще треба було відшукати місце для ночівлі й перенести туди всі речі. Я, як і раніше, не знав, куди закинула мене доля – на материк чи на острів, заселена ця земля чи ні та з якими небезпеками мені судилося стикнутися… Але йти далеко від моря я не збирався, оскільки сподівався, що якийсь корабель рано чи пізно з’явиться в тутешніх водах і тоді я зможу подати сигнал.

Оглянувши околиці, я помітив за півмилі від затоки невисоке горбкувате пасмо. Можливо, саме там можна було знайти безпечний прихисток. Прихопивши заряджену рушницю, я вирушив на розвідку. Але нічого годящого знайти не вдалося, і, хоча сонце вже сідало, я все-таки вирішив піднятися на найближчий пагорб. Там було ще видно, і я побачив, що перебуваю на острові, зусібіч оточеному морем. Тільки на заході тяглася смуга рифів і дрібних клаптиків суходолу. Відкриття, одне сумніше за інше, не забарилися: судячи з усього, мій острів лежав удалині від торговельних шляхів, був зовсім незаселеним і диким. Необроблена земля, скелі та дрібнолісся, безліч птахів, які без страху кружляли над пагорбами, – от і все, що я побачив.

Спустившись додолу, я не втримався і підстрелив одну з пташок. Гуркіт моєї рушниці, який, вочевидь, ніколи не лунав у цих місцях, сполошив у заростях пернатих і дрібну живність. До того ж м’ясо марно вбитого птаха виявилося неїстівним. Із пагорба було добре видно наш нещасний корабель, який глибоко сидів на мілині, і я подумав, що добре було б іще раз поплисти туди, поки негода не зруйнувала судно остаточно. Невідомо, скільки мені доведеться прожити на цьому острові, і все, що було на кораблі, могло стати в пригоді…

Я повернувся до свого плоту, коли на землю спустилася цілковита темрява, і при світлі багаття доправив решту речей на берег. Я не знав, як улаштуватися на ніч, і боявся нападу хижаків; проте згодом виявилося, що мої побоювання були даремними. Не вигадавши нічого кращого, як огородити місце моєї ночівлі скринями, ящиками й дошками, я ліг просто на пісок і миттю заснув.

Відплив був у нижній точці, коли, прокинувшись близько сьомої ранку, я залишив усе на березі й поквапився до води. Скористуватися плотом я не міг – він був далеко на суходолі. Тому, скинувши верхній одяг і черевики, я поплив, як і вперше, просто до корабля. Тепер мені було легше – я знав, де звисає линва, по якій можна видертися на палубу. Я збирався спорудити ще один пліт, щоправда, менший за попередній.

Часу до початку припливу лишалося не так уже й багато, але, навчений досвідом, я хутенько збив пліт, спустив його на воду й навантажив. Переніс два мішки зі цвяхами, дрібними й великими, а також теслярський бурав, дюжину сокир і такий необхідний предмет, як точило. Додав три залізні ломаки, барильця з рушничними кулями, сім мушкетів, іще одну мисливську рушницю, великий мішок зі шротом. Окрім того, я зібрав по каютах увесь одяг, який знайшов, і прихопив підвісну койку, матраци, ковдри й подушки. Наостанок я спустив на пліт запасне вітрило і ще два весла.

Усе це я щасливо доправив на берег – на моє превелике задоволення.

За три тижні, прожиті на острові, я був на судні дванадцять разів…

Але того дня все моє майно залишалося на березі, і мене мучили побоювання, що звірі пошкодять мої їстівні запаси. Одначе, повернувшись, я не помітив слідів непроханих гостей. Лише на одній зі скринь грілася на сонці тваринка, яка віддалено скидалася на дику кішку. Я скинув рушницю; тваринка зістрибнула і спокійно всілася на землю, без страху розглядаючи мене, ніби хотіла познайомитися. Отримавши в подарунок сухар, вона згризла його і, не дочекавшись нового пригощання, втратила до мене цікавість і сховалася в густих манграх.[2]

Я хотів був відкоркувати важку бочку й розкласти підмоклий порох, щоб висушити його, але потім вирішив спорудити намет із парусини, нарубавши колів і тичин. Для цього довелося прогулятися в гай до обніжжя пагорба. Потім я переніс до намету все, чому могли зашкодити спекотне сонце або раптова злива, а навколо звів огорожу з барилець і порожніх ящиків. Вхід до сховища зсередини я затулив дошкою, а зовні – найміцнішою скринею. Поруч із нею я влаштував собі ліжко. Добре повечерявши, я рано ліг спати, не забувши покласти поряд заряджену рушницю.

Мені здається, ніхто з тих, що пережили морську катастрофу, ще не мав такої величезної кількості речей. Мій намет являв собою справжній склад. Проте я вважав, що й цього не досить. Поки корабель залишався на мілизні та був непошкоджений, я щодня поповнював свої запаси. Особливо вдалою вийшла третя експедиція, коли я доправив на берег усі снасті, линви, троси, мотузки й парусину. Велике вітрило я розрізав на шматки й згодом перевіз частинами. Потім я зібрав письмове приладдя, книжки, посуд і різноманітні дрібниці: від ґудзиків до ниток, голок і наперстків.

І ще одній несподіваній знахідці я зрадів. Я знову дослідив корабель, уже впевнений, що там нічого годящого немає. Аж раптом знайшов на камбузі велику бочку з сухарями, три барильці рому, ящик із цукром і мішок чудового борошна, яке не було пошкоджене водою, як багато інших продуктів. Сухарі я вийняв із бочки і, загорнувши у шматки парусини, разом із рештою здобичі перевіз до свого складу.

Лишалося забрати залізні й дерев’яні частини корабля, які я був у змозі зняти. Для цього, дочекавшись відпливу, я знову пустився вплав. Із решти рей я спорудив широкий спеціальний пліт зовсім іншої конструкції, що забрало кілька годин. Завантаження виявилося нелегким і повільним, до того ж я прихопив грубі якірні линви – їх також довелося розрізати на частини. Нарешті я відчалив, але успіх цього разу від мене відвернувся. Увійшовши до бухточки, я не зміг упоратися з громіздким і неповоротким плотом – він перекинувся, і я разом із вантажем опинився у воді. Сталося це неподалік берега, тому мені було легко виплисти, але все, здобуте так тяжко, пішло на дно. Особливо я шкодував за залізом; проте, коли почався відплив, я витяг на берег більшу частину линви і кілька листів заліза. Для цього мені довелося пірнати безліч разів.