Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Та чи ти здуріла? — каже князь. — Три роки він голодний сидить, давно вже помер, мабуть.

— Ану, накажіть піти по нього! Може, він ще живий.

Послухався батько дочки, послав прислужників.

Козак Мамарига - i_010.png

Прийшли вони до в'язниці, відімкнули, — а Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулися вони до князя, кажуть:

— Живий Ілля Муромець, наче нічого й не було з ним.

— Ану, гайда! — притьмом побіг князь сам до в'язниці, всі двері повідмикав, випустив Іллю Муромця і почав просити:

— Прости мене, Іллюшко, що я на тебе гнівався й до в'язниці посадив! Прости мене й визволяй нас тепер із біди!

— Ні, — каже Ілля Муромець, — ти хотів мене голодом заморити, а тепер хочеш, щоб я йшов визволяти тебе? Не буде цього!

Послав князь княгиню. Прийшла вона, просила, благала, та він однаково відмовляється:

— Ні, не стану я вас захищати!

Пішла й дочка.

Побачив її Ілля Муромець і каже:

— Ти мене годувала, від смерті врятувала, ради тебе піду я руську землю захищати! Хай тобі за це тато й мама подякують.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном-царем воювати!

Розбив він усе Калінове військо, тільки й залишився сам цар Калін, здоровий, могутній богатир. Почав він із Іллею боротися. Бились, бились, три доби бились. Ось вже цар Калін став перемагати, кинув Іллю об землю, коліном натиснув, кинджала витяг.

— Можу я, — каже, — тебе зараз вбити, та ще зоставлю живим. Є в мене три дочки, три красуні, вибирай, яку хочеш, бери за себе заміж. Житимеш в мене, мене захищатимеш. Нащо тобі отой руський князь здався, що так з тебе познущався?

А Ілля Муромець у цю мить пригадав: ті старики, що колись його водою напували, казали таке: «Ти від руської землі силу матимеш. Скільки на землі лежатимеш, стільки сили набиратимешся». От цар Калін його до землі притискає, а Ілля лежить собі й думає: «Гай-гай, притискай, притискай!» Та все стає сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не схочеш мою дочку за себе взяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля лежить спокійно й відчуває, що силу має! Лежав-лежав, а тоді захопив ногами царя Каліна та як підкине вгору!.. Підлетів Калін аж під хмари та як гепнувся знову на землю. А Ілля Муромець ухопив його за ноги та й ну колошматити ним ті війська, що не були ще добиті.

Отак і розбив він усі війська татарські з їхнім царем Каліном. А тоді повернувся назад у Київ, узяв Володимирову дочку заміж і живе собі, поживає, лиха не знає.

ІВАН ГОЛИК І ЙОГО БРАТ

Козак Мамарига - i_011.png

Десь у тридев'ятому царстві, в тридесятому державстві жили собі князь із княгинею, і були в них два сини.

Одного разу князь покликав обох синів і пішов з ними до моря прогулятися. Ідуть берегом, а на березі стоїть три дуби. Глянув на них князь і питає старшого сина:

— Сину мій любий, що б ти з цих трьох дубів зробив?

— Зробив би я, батечку, добру комору, щоб хлібороби мені до неї хліб звозили, а я б у заморські краї продавав та велике багатство придбав.

— Що ж, — батько каже, — буде з тебе хороший хазяїн. А ти, — питає меншого, — що б ти з цих дубів зробив?

— А я, батечку, зробив би собі корабель та поплив би морем світ за очі, аби тут не сидіти та з чужої праці не багатіти!

Розгнівався князь на такі слова:

— То що ж, це й я з чужої праці багатію?! Нащо мені такий син! Іди собі й зараз до моря!

Штовхонув він сина спересердя, той і покотився просто в воду! А тут саме пливла кит-риба, вона його враз і проковтнула.

Попливла кит-риба в синє море, почала хапати човни й кораблі. Хапає, ковтає, а все мало.

А князів син всередині у рибі ходить, поміж тими човнами та кораблями бродить, перешукує, що є у човнах, тим і харчується.

Ідуть дні за днями, місяці за місяцями, а він все в рибі живе. Та ось якось знайшов він в одному човні люльку, тютюн та кресало. Наклав у люльку тютюну, викресав вогню і почав курити. Одну люльку викурив, наклав другу — викурив, наклав і третю — викурив.

От кит-риба від диму й очманіла, припливла до берега і заснула. А на березі ходили мисливці. Один з них побачив і каже:

— Отаке, браття, наше щастя: по гаях та лісах скільки ходили, та нічого не знайшли. А тут ось, бачите, яка велика риба коло берега лежить? Давайте її рубати!

Ухопили вони топірці та й ну рубати! Рубали, рубали, коли це чують — хтось усередині кричить:

— Гей, браття! Рубайте рибину, та не зарубайте людину!

Почули вони це та з переляку як кинуться! — і повтікали. От він у ту дірку виліз, що вони прорубали, вийшов на берег і сидить. Сидить собі голий-голісінький, бо, поки всередині у рибі був, усе вбрання його подерлося та зотліло. Сидить і думає: «Як же мені тепер у світі жити?»

А тим часом його старший брат зробився сам великим паном. Батько помер, так він і зостався господарем на всьому князівстві.

Надумалося молодому князеві, що пора вже йому оженитися. Зібрав він цілий поїзд своїх прибічників та прислужників та й поїхав по близьких та далеких краях шукати собі дружину.

їдуть вони, їдуть, під'їхали до моря, коли бачать — сидить чоловік голий-голісінький. Посилає князь слугу:

— Піди спитай, що то за чоловік?

Пішов слуга, питає:

— Хто ти такий?

— Я, — каже, — Іван Голик. А ви хто такі будете?

— Ми з такої й такої землі, їдемо шукати нашому князеві дружину.

— Піди ж своєму князеві скажи, що як хоче свататися, хай мене з собою бере.

Переказав те слуга князеві.

Князь одразу звелів відімкнути валізи, вийняти сорочку гарну, шаровари й чоботи — все убрання.

Дали тому чоловікові, він убрався та до князя підійшов.

— Вже коли береш мене з собою, князю, — каже, — так мене й слухайся. Ото як слухатимешся, то будемо на Русі, а не слухатимешся — пропадемо усі.

Князь сказав: «Добре, слухатимусь», — і всім наказав слухатись.

Їдуть вони, їдуть, коли це — мишаче військо через дорогу йде. Князь хотів так по мишах і проїхати, а Іван Голик:

Козак Мамарига - i_012.png

— Ні, — каже, — почекайте, дайте мишам пройти, щоб і шерстинки не зачепити.

Тут увесь поїзд з дороги звернув і спинився. Всі миші пройшли, а задня обернулася й каже:

— Спасибі тобі, Іване Голику, що не дав ти моє військо потоптати. Стану й я тобі в пригоді!

їдуть далі, коли це летить комар із своїм крилатим військом. Налітає комарський воєвода:

— Гей, Іване Голику, дай ти моєму військові крові напитися! Як даси, то й ми тобі у великій пригоді станемо.

Іван Голик одразу сорочку з себе скинув, ще й руки собі звелів зв'язати, щоб ненароком не вбити жодного комара. Комари нассалися крові й полетіли.

їдуть понад берегом, коли бачать — рибалка дві щуки впіймав у морі. Іван Голик і каже князеві:

— Купімо ті дві щуки в рибалки та й пустімо їх назад у море.

— Нащо?

— Не питай нащо, а купуй.

Купили ті щуки, в море пустили. Обернулися вони й кажуть:

— Спасибі тобі, Іване Голику, що не дав нам загинути. Ми тобі у пригоді станемо.

Не так хутко діється, як швидко в казці кажеться. їдуть вони, їдуть, приїхали в іншу землю, в тридев'яте царство, тридесяте державство. А в тому царстві царював змій. Чимало людей загубив отой змій, хто тільки не до вподоби йому — одразу вбиває.

Та як приїхали Іван Голик із князем, змій зустрів їх наче й добрий. Прийняв у гостину, звелів увесь поїзд нагодувати, а князя повів до своїх покоїв, до столу, став пригощати.

А в того змія було дванадцять дочок, як одна. Вивів їх змій до князя, показав старшу, й підстаршу, і всіх до останньої. Наймолодша князеві найбільше до серця припала. От він і каже змієві:

3
{"b":"164098","o":1}