Загублений рай До себе в хату входиш через вікно, Напам'ять знаєш це недобре кіно. Читаєш ти газети, тихо кричиш, Тобі не треба ніц, хіба коли спиш. Холодні сльози свої не витирай І мову риб ніколи не забувай... Нікого злого ти сюда не пускай — В загублений рай! Ті свої сни нікому не віддавай І всьо, що маєш, ти від них заховай... Вони всі хочуть зла, ти скоро тікай — В загублений рай! І знов хтось брудний залізає на трон, Слюною з рота плює в твоє вікно... То параноя тихо косить всіх нас, А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... Зламані крила Десь там, глибоко в тобі, Тіло, сковане льодом, Просить, а ти не чуєш, Сонце сама замуруєш над ним. Десь там по коридорах Ходиш, втоплена в сором, Плачеш, ніхто не знає, Де ти — сон заховає твій біль. Мала в руках і об землю розбила, Було так близько — не долетіла, Кинула вниз свої зламані крила... Десь там, на краю міста, Темно, розбиті вікна, Холод на вухо скаже — Потім жити не страшно. Попелом страху очі закрила, Голосу тіла чути не вміла, Світло закрили зламані крила... Змучений (Я не маю сил) Голосом людей, Стуками дверей, Десь поїхав ліфт — Я змучений... Запахом рослий, Звуками тварин, Пиво, як вода — Я змучений... Я не маю сил, Я не маю сил, Ще десь треба йти, А я не маю сил... Скільки днів робив Сам не знаю що, Я вже як дурний — Я змучений... Хворий кожен день, Хворий кожну ніч, Бачу твої сни — Я змучений... І буде так Я п'ю молоко і заїдаю хлібом, А збоку мій кіт миє руки з милом. І добре є нам, нема що говорити, Закрийте вікно, щоб мух не напустити. І буде так цілий час... І буде так цілий час... Я люблю твій дім, я люблю твої ноги, Вдихаю той дим, що вижити поможе. Три рази на день мию свої зуби, Я, може, дурний, складаю всьо до купи. І буде так цілий час... І буде так цілий час... І так то вже є Не надіявся я на це, так то вже є. То був хтось, кого я знав і міг зрозуміти. Не знаю, що тепер зробити, Не знаю, ким ти є тепер. То, що говориш, звучить так, Що відчуваю я знов когось чужого. Не знаю, з чого почати, І не хочу того знову почути. Не вірю вже... Це тільки знаю, чув це вже все раніше — І не вірю вже... Пам'ятаю твій голос, Перш ніж надто сталося, Бачив то й був певний, Що все було таке молоде й нове. То відбувалося вже пару років раніше І так то вже є... Коханки приходять, відходять. Здається тобі, що вже знаєш, А то є зовсім не правда... Не знаю, від чого почати, Не хочу вже то слухати. Не вірю вже... Чув то вже все раніше... І тільки то одно знаю, Знаю, що вже не повірю. І не вірю вже... І так то вже є... Коханки приходять, відходять. Здається тобі, що вже знаєш. А то є зовсім не правда... Казка Давай заснем і тихо звідси підем, І буде добре і не буде так зле, Бо коли спиш собі, то бачиш той світ Таким, як він ніколи б бути не міг. Багато бачив я тих ваших казок, І злим буває добрий Дідо Мороз, І не велика є людина гора, І в короля ніколи грошей нема. Багато бачив я тих ваших чудес, І добра фея любить тільки себе, І Білоспіжка вже продалась давно. Та ваша казка — то попсуте кіно. Коралі Я дуже рано встав, нікого не чекав, Скоро сів на машину і додому почесав. Я сам не знаю чо', і то ніхто не знає того, Маю досвід, маю досвід... То небо надоїло, що не може вже висіти, Собаки, люди, свині, заминайте вже отут. Беріть лопати в руки, бо вже треба щось робити, Кожен косить, кожен косить... На дорозі трохи ями, не люди, а плями, Всі жиють в одному місті вечорами і днями. Ти гуляй собі помалу, не чіпай нічо, заки Ніхто не просить і не просить... На вокзал, на вокзал приміський, треба зал, Гроші в касу запихаю, з-за кишень нічо не вкрали. Електричку доганяю, на газеті засинаю, Я читаю, я читаю... То я іду додому... То я їду додому... А то мої колеги — дуже файні музиканти, Не дайте хліба з'їсти, тільки дайте щось заграти. Та ніхто не має грошей, але настрій то не псує, Поговорим, поговорим... На вулиці зараза і на воді зараза, Нема кого здурити — всі вже мудрі на відмазу. Тут кожен собі має своє радіо-FM, То є добре, то є добре... Тут кожен день туман, тут кожен день дощ, Кобітки ходять парами туда-сюда по площі. Аптека є за рогом, непочатий край роботи Молодому, молодому... Я трохи постарію, я трохи посивію, Я багато обкурив, ну а ще більше не хотів. Ніхто не зрозуміє вже, Чого я так завжди хотів додому... |
