Оптимальна кількість національної команди України
—
30–40 тис. чоловік, якщо ми говоримо про політичну партію, як суспільну структуру, здатну впливати на внутрішнє та зовнішнє життя країни. Немає сенсу створювати щось на зразок КПРС, «Єдиної Росії» чи Партії регіонів, в рядах яких перебували/-ють мільйони чоловік
—
вони занадто бюрократичні, громіздкі й малоефективні. З іншого боку, від десятки, сотні, тисячі людей пуття мало, адже необхідно мати той оптимум, що зможе керувати внутрішніми процесами держави. Політпартія повинна представляти кожну область України, а не грати роль регіональної сили. Вона не може бути абсолютно лівою чи правою (і тим більше з приставкою ультра- в обох випадках), проросійською/проєвропейською через складні внутрішні протиріччя українського суспільства та його історичні передумови. Іншими словами, ідеальна політсила повинна являти собою суміш центризму, прагматизму з мінімально необхідними вкрапленнями лівого/правого спрямування та консолідуючої унікальної ідеології в позитивному сенсі цих слів.
Якщо національного лідера немає, можна підібрати персону, яка максимально буде відповідати цьому ідеалу. Однак є ще два не менш важливих критерії
—
стратегія та потенціал. Немає сенсу перераховувати всі хвалебні точки зору експертів, зупинимося на загальнодоступних фактах і найважливіших аргументах.
Стратегія і потенціал
Як повинна виглядати стратегія розвитку, наприклад, до 2050 р., щоб явити світові «українське диво»? Протягом всієї української «незалежності» був відсутній такий план дій. Першою більш-менш чіткою спробою став так званий «Український прорив» Юлії Тимошенко. Нерозумно і наївно, але на безриб'ї і рак риба. Ось як його описує проімперський російський публіцист радянського гарту Максим Калашников («Незалежна Україна», стор. 131): «Тут можна знайти соціалізм, гасла паризьких студентів-бунтарів 1968 року, Жириновського
—
і тут же Фрідріха Хайєка і найзабубенніший неолібералізм в дусі рейганістів, тетчеристів і бушевських «неоконів». А тому, щоб уникнути популістської маячні, стратегія повинна бути приблизно наступною.
1. Внутрішньополітичний контекст.
Головне завдання
—
максимально оптимізувати політичну систему України. Відсторонення олігархічних сил від влади, скорочення величезного чиновницького апарату, в т. ч. кількості народних депутатів, силових структур й армії, гарантія політико-правової стабільності, ліквідація гіперпартійності (до 10–20), придушення радикально-націоналістичних і проросійських сил, створення безперервного циклу зміни інтелектуальної політичної еліти, розслідування діяльності президентів, прем'єр-міністрів, урядів незалежної України. Влада має бути максимально близькою до народу і радитися з останнім при прийнятті стратегічних рішень для країни.
2. Економічний контекст
. Головне завдання
—
потрапити в десятку передових країн до 2050 р. Ефективне використання аграрного, транзитного, наукового, трудового, природно-ресурсного (корисні копалини, кліматичний, біологічний, рекреаційний, туристичний фактори) потенціалу, резерву виробничих потужностей. Окрему увагу приділяти інвестиційній, суднобудівній, інноваційній, машинобудівній, транспортній сферам, металургії. Необхідно знизити енергоємність економіки, регуляторні перешкоди та корупцію, модернізувати інфраструктуру, підвищити продуктивність праці, конкурентоспроможність продукції, рівень інноваційності, ефективність використання природних ресурсів. Експерт Вашингтонського інституту міжнародної економіки ім. Петерсона Андерс Ослунд в 2007 р. спрогнозував, що доларовий ВВП України може збільшитися в сім разів за десятиліття. Заступник міністра державного майна Польщі Кшиштоф Валенчак зазначив: «Економічний потенціал України колосальний, так само, як і потенційне отримання прибутку від вкладень. Ситуація приблизно відповідає тій, що була в Центральній Європі, зокрема, в Польщі в середині 90-х. Будь-хто, хто вкладав гроші, міг отримати прибуток, який в кілька разів перевищує вкладення. Економічний потенціал України можна описати двома словами
—
«сплячий гігант». І коли гігант прокинеться
—
а це станеться поза всякими сумнівами, це справа часу
—
всі, хто вкладає гроші в Україну сьогодні, отримає дивіденди».
2. Соціально-правовий контекст.
Головне завдання
—
побудувати максимально наближену до соціально-правового ідеалу державу. Доступна медицина та освіта, високі зарплати, пенсії, стипендії та соціальні допомоги, низькі податки, ціни на продукти, рівень безробіття, справедлива судова та правоохоронна системи, ліквідація соціальної нерівності, гарантія захисту прав людини.
3. Зовнішньополітичний контекст.Головне завдання
—
перетворити Україну на суб'єкт світової політики. Вона знаходиться в близько півсотні міжнародних організацій, необхідно лавірувати собі інтереси в Раді Безпеки, очолити ядерне роззброєння світу, процес реконструкції ООН (бо є її співзасновником). Історичні передумови зближують її з США, Бельгією, розділеними Кореями («проблема Сходу-Заходу»), ПАР і Японією (ядерна зброя/катастрофи), пострадянським простором (Російська імперія, СРСР), Європою (міст між нею й Азією) тощо. Україна зобов'язана стати активним гравцем світових інтеграційних процесів з принципом «Не нашкодь» (собі і світу, звичайно ж), тісно співпрацювати з НАТО, ЄС, ОДКБ, ЄАС, але не вступати туди, а переймати досвід, стати лідером на просторі СНД, налагоджувати конструктивні двосторонні взаємини з країнами Великої Двадцятки та Великої Вісімки, розвивати вектор «Україна-третій світ», вклинитися на американському, африканському, близькосхідному та азіатському напрямках.
4. Населення.
Боротьба за здоровий спосіб життя, знизити пропаганду сексуальності та криміналу (не заборонити!) через ЗМІ, інтернетизація, інтелектуалізація та інформатизація українського суспільства. Зміниться суспільство
—
зміниться країна. Годі мислити по-сільському, що українець
—
це сало, горілка і шаровари, настав час думати глобально. Забезпечити ефективну систему охорони праці, максимально зменшити смертність і підвищити народжуваність, сприяти поверненню українців на Батьківщину, чітка стратегія міграційної політики, «полювання» за інтелектуальними мігрантами, роблячи пріоритет на слов'янських країнах.
5.
Дискусійні теми українського суспільства.Створити високопрофесійні комісії із залученням іноземних фахівців для розслідування лінгвістичного (регіональні/друга державна мови), історичного (СРСР, ЧА, ОУН-УПА, УНР) та іншого (федералізація, ЧФ РФ) спектрів, які поставлять остаточну крапку.
6. Збройні сили.
Головна мета
—
регіональне військове лідерство. Професійна 150-тисячна армія, оснащена сучасними технологічними зразками захисного і наступального озброєння, найсильніший в Чорномор'ї флот, модернізовані наземні і повітряні війська, включаючи зброю п'ятого покоління.
7. Ідеологія
. До світлого майбутнього Україну можуть привести наступні концепції: інтелектуалізм (більшість явищ (і проблем, отже) можуть бути пізнані за допомогою інтелекту
—
менше емоцій, більше логіки), україноцентризм, громадянський націоналізм, патріотизм, демократія, деякі ліберальні цінності. Паралельно необхідні заперечення і припинення радикального націоналізму, русо-, українофобії, націократії, соціал-націоналізму, знищення фашизму.
Потрібно чітко усвідомити, що ніхто нас рятувати не буде: в політиці й економіці немає друзів, є тільки стратегічні партнери. Ситій Європі глибоко наплювати на Україну, Росія ж береже свої інтереси. Ми можемо використовувати їх для досягнення власних цілей, але не повинні повністю покладатися на них.
Аграрний потенціал
