Ч ўо се! Ч каже —омко. Ч Ќевже € од нудьги починаю з марою розмовл€ти? —кажи, на ≥м’€ боже, чи справд≥ ти ирило “ур, чи се вже мо€ голова починаЇ з печал≥ туман≥ти?

«апорожець зареготав.

Ч ўе й питаЇ! ј €ка б же шельма, опр≥ч ирила “ура, пробралась до тебе через три сторож≥? “≥лько в≥н один зачаруЇ вс€кого так, що й сам не т€мить, що робить.

Ч ўо ж ти мен≥ скажеш?

Ч ј от що € тоб≥ скажу. ƒавай лишень м≥нька на одежу та виходь ≥з с≥Їњ пакосноњ €мки. “ут т≥лько б гадин≥ жити, а не чолов≥ков≥. ”подобав же чорт знаЇ що! “ам тебе п≥д ЅугаЇвим ƒубом жде такий же дурень, €к ≥ €: паволоцький п≥п ≥з попен€м. ”же вертавсь у ѕаволоч, думав, що ти попавсь нав≥ки чорту в зуби, так њхав р€тувати паволочан. “етер€, бач, пронюхав, що тут коњть супротив його Ўрам, да, пронюхавши, ≥ давай тиснуть паволочан Ч притьмом хоче зруйновати м≥сто; так њхав Ўрам р€тувати. ј € послав козака навперейми. Ђѕостривай, Ч кажу, Ч попе, ще, може, вернемо сокола з кл≥тки!ї ј тут ≥ пом≥ж миром пустив таку поголоску, що —омко вже на вол≥, так куптесь та жд≥те гасла. “и, може, не знаЇш, сидючи тут, що вже розжовав ус€к харциз€ку ≤ванц€. “епер т≥лько гукнеш по ¬крањн≥, дак тис€ча тис€чу попихатиме та до тебе б≥гтиме. ѕ≥дн≥мутьс€ й т≥њ, що не були на рад≥, бо на раду позлазилась до ≤ванц€ т≥льки сама погань з ”крањни, а добр≥ люде не пойн€ли гольт€пакам в≥ри. “им-то ≤ванець ≥з поганц€ми таке лихо ≥ вкоњв! ј з «апорожжЇ теж т≥лько сам≥ паливоди на ¬крањну вийшли, а що зосталось доброго, те все тепер за тебе, т≥лько озвешс€, руку пот€гне ≥ допомогу дасть. ўо ж ти мовчки слухаЇш, мов € тоб≥ казку кажу?

Ч “ого слухаю мовчки, Ч одв≥туЇ —омко, Ч що з сењ буч≥ путт€ не буде. Ѕагато розлив христи€нськоњ кров≥ ¬иговський за те нещасне панство да гетьманство; багато й ёрусь погубив земл€к≥в, добиваючись того права, щоб над обома берегами гетьмановати; невже ж не уйметьс€ плисти по ¬крањн≥ кров христи€нська н≥ на часину? ќтеЇ € ще почну одного супротив другого ставити ≥ за своЇ право людську кров точити! Ѕо ≤ванець з козаками стоњть тепер м≥цно; щоб його збити, треба х≥ба усю ¬крањну надполовинити; а нав≥що? ўоб не Ѕрюховецький, а —омко гетьмановав!

Ч ќт же н≥, коли хочеш знати! Ч каже ирило “ур. Ч Ќе на те, щоб —омко гетьмановав, а на те, щоб правда уз€ла верх над кривдою!

Ч ¬≥зьме вона верх ≥ без нас, брате ирило. ћоже, се т≥лько на науку миров≥ ≥ пустив господь ”крањну в руки харциз€кам. Ќе можна, мабуть, ≥нше, €к т≥лько горем да б≥дою, довести людей до розуму.

Ч “ак оце ти зр≥каЇшс€ свого гетьманського права? Ч питаЇ ирило “ур.

Ч ј що ж би ти робив? ”же коли в мене були й други, й при€тел≥, були й полки, й гармати, да не благословив мене бог властвовати; други моњ ≥ ≥скренн≥њ моњ оддалече мене сташа ≥ чуждахус€ ≥мене моЇго; тай чого ж мен≥ тепер супротив своЇњ дол≥ пручатись?

Ч —тарий Ўрам не так думаЇ, Ч каже ирило “ур.

Ч ƒумав ≥ € гордо да несито, поки смерть не загл€нула мен≥ в в≥ч≥.

Ч Ќу, дармо, Ч каже запорожець. Ч Ќехай воно буде соб≥ €к хот€; т≥лько все ж таки у тебе в голов≥ зосталось, думаю, довол≥ мозку, хоч ≥ загл€нула смерть у в≥ч≥. Ќ≥чого тоб≥ ждать обуха в сих р≥зниц€х, коли тоб≥ одчинено наст≥ж двер≥. Ќа лиш, над≥нь в≥длогу та ще оцей персник про запас в≥зьми, то пройдеш скр≥зь огонь ≥ воду.

Ч ј кайдани? Ч спитав —омко.

Ч ўо нам кайдани? я призапас такоњ розрив-трави, що т≥лько притулю, дак ≥к нечистому й порозпадаютьс€. е лиш сюди ноги.

Ч ѕ≥дожди, брате, Ч каже —омко, Ч скажи перше, а ти ж €к зв≥дси вийдеш?

Ч ўо тоб≥ до мене? ≤ди лишень ти, а € найду соб≥ дорогу…

Ч ≈, н≥, м≥й голубе! —ього не буде. Ќехай той гине, на кого господь показав перстом своњм! „ужою смертю € вол≥ куповати не хочу.

Ч —мертю! Ч засм≥€вшись, каже ирило “ур. Ч азнаЇ-що городить! ћабуть, тут од вологост≥ в голов≥ тоб≥ завернулось. ћоже, думаЇш, € тут довго сид≥тиму? Ќайшов дурн€! ўе до сх≥д сонц€ опинюсь на вол≥…

Ч як же ти вирвешс€ зв≥дси?

Ч як? “ак €к бог дасть… ћен≥ вже про те знати. ’≥ба не чував ти про наших характерник≥в, що намалюЇ углем на ст≥н≥ човен, с€де та й попливе, неначе по Ћиману? ј ирило “ур х≥ба вже дурн≥ший од ус≥х, щоб ≥ соб≥ чого такого не видумав?

Ч ƒивно мен≥, Ч каже —омко, Ч €к у тебе достаЇ охоти жартовати, одважившись на смерть!

Ч ≈х, пане м≥й милий! Ч одв≥туЇ ирило “ур. Ч ’≥ба ж ус€ жизнь наша не жарти? ѕомаже по губах медом, ти думаЇш: от тут-то щастЇ! јж гл€неш Ч усе одна омана! “им-то й кидаЇш њњ за н≥защо. “а що про те балакати! Ќу лиш, давай м≥нька на одежу.

Ч Ќ≥, м≥й голубе сизий, сього не буде!

Ч як не буде? “ак оце € перед Ўрамом брехуном зостанусь? ј що б же ти сього не д≥ждав! я т≥лько й радувавсь, що от же, Ч кажу, Ч старий буркун побачить, що й наш брат, запорожець, не зовс≥м ледащо; а ти в мене й посл≥дню рад≥сть одн≥маЇш!

Ч Ќевже оце, щоб т≥лько оправдати «апорожжЇ перед Ўрамом? Ч питаЇ —омко.

Ч ј то ж €кого мен≥ ще б≥са? Ч каже ирило “ур. Ч “и ще подумаЇш, що в мене на ум≥, €к там кажуть, отчизна! ўо от би то визволю своЇю головою —омка Ч в≥н тепер б≥льш потр≥бен… азнаЇ-що! “ак робить т≥лько, хто й того не розшолопаЇ, що сво€ сорочка до т≥ла ближче. “о €кби прийшлось положити голову за д≥тей абощо, так се було б св€те д≥ло, бо сказано: €кий батько д≥тей не жалуЇ? ј то п≥дстав п≥д обух голову за химеру! Ќ≥, м≥й доброд≥ю, в нас на ¬крањн≥ таких божев≥льних не дуже густо! ј € ж х≥ба виродок?

Ч ќх, голово ти мо€ мила! Ч каже —омко. Ч “и ≥ в темницю прин≥с мен≥ ут≥ху! “епер мен≥ легше буде за правду пострадати, що правда не в одного мене живе в серц≥ ≥ не загине вона на ¬крањн≥! ѕопрощаймос€ ж, поки побачимось на т≥м св≥т≥!

«апорожець насупивсь:

Ч “ак ти справд≥ хочеш зостатис€ у с≥й р≥зниц≥?

Ч я вже сказав, Ч одв≥туЇ —омко, Ч що чужою смертю не куплю соб≥ вол≥; а що раз сказав —омко, того й пов≥к не нарушить.

Ч “ак? Ч питаЇ ирило “ур, пильно дивл€чись —омков≥ в в≥ч≥.

Ч “ак! Ч одв≥туЇ твердо —омко, дивл€чись на його.

Ч Ѕудь же прокл€та оц€ година! Ч каже тод≥ запорожець, Ч ’то в нењ народитьс€ або зачне €ке д≥ло, щоб не знав н≥ щаст€, н≥ дол≥! Ќехай човни топл€тьс€ на мор≥! Ќехай кон≥ спотикаютьс€ в ворот€х! ј €к кому бог пошле чесную смерть, нехай душа вертаЇтьс€ до мертвого т≥ла! ѕрокл€та, прокл€та, прокл€та однин≥ ≥ дов≥ку! ѕрощай, брате м≥й р≥дний! Ќе загаюсь ≥ € на с≥м м≥зерн≥м св≥т≥!

ќбн€лись ≥ обидва заплакали.

¬ийшов ирило “ур ≥з сироњ глибки, скинув ≥з себе в≥длогу ≥ швиргонув сторожам.

Ч Ќате, Ч каже, Ч вам, ≥родов≥ д≥ти, за вход ≥ виход! «найте, що не кат ≤ванц≥в, а ирило “ур приходив одв≥дати праведну душу!

≤знов, ≥дучи мимо надв≥рнього сторожа, кинув подушку, що була в його за спиною зам≥сть горба.

Ч ¬≥зьми, Ч каже, Ч собако, щоб не спати на солом≥, стережучи неповинну душу!

≤ п≥шов ≥з замка. ”с≥ по персню його пропускали. Ќезабаром знайшов свого побратима. “ой дожидавсь його з к≥ньми п≥д ветхою дзв≥ницею. ѕобратим не знав, що було на думц≥ в ирила “ура, €к оставл€в в≥н тут його з к≥ньми; бо ирило “ур сказав т≥лько:

Ч ѕрийде до тебе чолов≥к ≥ скаже: ЂЎукай в≥тру в пол≥!ї Ч так саджай його на мого кон€ ≥ проведи до ЅугаЇвого ƒуба, а € вже знатиму, де з тобою злучитись.

—мутно було тепер ирилов≥ “уру с≥дати на кон€, що дл€ —омка наготовив, ще смутн≥ш њхати до Ўрама да розказовати, що вже —омко м≥ж козацтво не вернетьс€.

ј Ўрам, б≥даха, жде не дождетьс€ його п≥д ЅугаЇвим ƒубом на Ѕабич≥вц≥. «аглед≥вши оддалеки двох козак≥в, аж не всто€в на м≥сц≥ Ч скочив на кон€ ≥ п≥дб≥г назустр≥ч. як же побачив, що —омка немаЇ, то й голову пов≥сив. ≤ питав би, ≥ питати боњтьс€, да вже насилу зм≥г промовити:

Ч ј де ж —омко?

Ч ј ти справд≥ пойн€в мен≥ в≥ри? Ч каже ирило “ур. Ч ќтак мороч людей, то будеш запорожцем!

Ч ирило! Ч каже Ўрам. Ч √од≥ юродствовати, бо й голос тебе не слухаЇ. оли не вдалось, то хоть скажи чому?

Ч ј от чому, Ч каже запорожець. Ч —омко, коли хочеш знати, такий же дурень, €к ≥ ми з тобою. Ђ„ужою смертю вол≥ куповати не хочу!ї ”же € йому й отчизну, уже € йому правду п≥д н≥с тикав, а в≥н своЇ та й своЇ. —казано Ч дурному хоч к≥л на голов≥ теши! « тим його й покинув Ч бодай лучче покинув свою голову!.. ѕрощай!