Незабаром після полудня на екрані з'явилася велика ополонка. На ній плавали, погойдуючись і наштовхуючись одна на одну, крижини різних розмірів. Очевидно, вплив шторму позначався тут досить сильно, і, отже, працювати було б важко.

Нарешті, близько п'ятнадцятої години, помітили довгу й досить широку ополонку між двома величезними айсбергами. Висланий інфрачервоний розвідник піднявся в повітря на висоту шістдесяти метрів, щоб спостерігачі з підводного човна могли мати уявлення про розміри поверхні цих гір і про все, що їх оточує.

Далеко навколо, на всьому просторі, обшуканому розвідником, не було жодного судна, жодної підозрілої плями.

Океан був укритий крижинами й айсбергами. Пурга несла кружляючі хмари снігу; крижини й айсберги налітали, громадилися одні на одних або розліталися від ударів на дрібні шматки. Тільки дві гігантські гори спокійно й велично стояли, немов острови, посеред розбурханої стихії.

Обидва айсберги були не менше трьохсот п'ятдесяти метрів завдовжки і близько двохсот метрів завширшки кожний. їхні верхні площадки являли собою рівну, як стіл, поверхню. Ополонка, схожа на канал між ними, тиха й спокійна, була захищена від шторму високими непохитними стінами. Вони були чисті, глибоко прозорі й виблискували прозеленню. Здавалося, ці льодяні стіни тільки що відокремились одна від одної, і ні сніг, ні тумани, ні вітер з водяним пилом не встигли ще роз'їсти й затуманити їх світлоізумрудну чистоту.

— Здається, Лорд, кращого місця, ніж ця ополонка, не знайти, — сказав капітан. — Якщо ви з Іваном Степановичем згодні, готуйтесь до виходу. Я тим часом підніму «Піонер» до глибини в сто метрів. Досить буде?

— Цілком, капітане, — згодився зоолог. — Ходімо, Іване Степановичу.

— Тільки поспішайте. Не баріться з роботою. Я хотів би якнайшвидше вибратися звідси.

Уже за п'ятнадцять хвилин зоолог та Шелавін, в супроводі свого звичайного почту — Скворешні, Цоя, Ма-рата й Павлика, — виходили з підводного човна. Шелавін із Скворешнею попрямували ближче до льодяної стіни, щоб улаштувати біля неї свої вертушки, взяти там проби води, зміряти її температуру. Зоолог з іншими взявся за роботу посередині каналу: то піднімаючись ближче до поверхні, то опускаючись вглиб, він збирав зразки мізерного в цю пору року планктона та інших представників тваринного й рослинного світу.

— Еге! — почувся раптом здивований вигук Шелавіна. — Та тут, виявляється, є величезна виїмка в льодяній стіні. Метрів тридцять углиб і висотою в цілий айсберг. А в довжину, по каналу, невідомо. Андрію Васильовичу, ану, подивіться, чи далеко вона тягнеться? Арсене Дави-довичу! Я гадаю, що і в протилежній стіні виявиться така ж виїмка. Пошліть кого-небудь перевірити. Можливо, тут була одна гігантська гора, і по цій виїмці вона розкололася. Дуже цікаво!

— Гаразд, Іване Степановичу. Піде Цой, — відповів зоолог.

За кілька хвилин Скворешня повідомив, що виїмка тягнеться з півдня на північ приблизно метрів на двісті. Глибина її в льоду від ста до шістдесяти метрів, ширина від обривистого підводного краю до льодяного берега три-дцять-сорок метрів. Повідомлення Цоя майже не роз-ходилися з відомостями Скворешні: довжина й глибина збігалися повністю, але ширина була менша — від двадцяти до тридцяти метрів.

— Таким чином, — сказав Шелавін, — ясно, що всередині льодяної гори, майже в центрі її, була глибока й широка, замкнута з усіх боків ущелина. Вздовж цієї ущелини гора тріснула й розійшлася. Судячи з свіжості стін, не сталося зовсім недавно, може, навіть кілька годин тому. Обидві половини повільно відходять одна від одної, і можливо, що приблизно за добу тут буде не канал, а відкрите море, забите крижинами. Нам треба поспішати, Арсене Давидовичу! — рішуче зробив висновок океанограф.

— Я думаю, що встигнемо, але поспішити не завадить, — відповів зоолог і вирушив до своєї партії, яка розташувалася на невеликій глибині — метрів за тридцять від поверхні.

Шелавін із Скворешнею відпливли недалеко від них, на середину каналу, і провадили там виміри температури на різних глибинах, близьких до поверхні. Потім брали проби води далі від крижин для вивчення її хімічного складу. На всі ці копіткі роботи, що вимагають великої старанності, пішло годин п'ять.

Шелавіну й Скворешні лишалося тільки зняти показання вертушок про швидкість течії безпосередньо біля айсбергів і, забравши ці прилади, потім повернутися на підводний човен. Вони умовилися з зоологом, що зустрінуться з ним на вихідній площадці хвилин за п'ятнадцять.

Наблизившись до приладів, Шелавін звернув увагу на незвичайну й зовсім несподівану швидкість течії, яку показували вертушки.

— Що за чортівня! — скрикнув вражений океанограф. — Адже п'ять годин тому айсберг рухався з незначною швидкістю, а тепер іде з швидкістю пароплава, і до того ж — у протилежному напрямі.

— Мабуть, вітер перемінився, — сказав Скворешня, збираючись знімати вертушку, — і дме тепер з силою в десять балів просто в спину льодяній горі.

— А чи знаєте ви, чим це загрожує, дозвольте вас запитати? Адже вона йде прямо на з'єднання з своєю другою половиною! Треба попередити вахтового… Це ж нещастя!

Він швидко викликав підводний човен. Але, раніше ніж він устиг сказати слово, почувся тривожний голос старшого лейтенанта:

— Швидше на підводний човен! Всі, всі! Канал закривається! Крижини наближаються одна до одної! Швидше! Відкриваю вихідну камеру!..

— Єсть! Слухаю! Кидайте вертушки, Скворешня! Швидше до підводного човна!

Вони понеслися на десяти десятих ходу в напрямі до корабля. Попереду показалися зоолог, Цой, Марат і Пав-лик, які стрімко мчали туди ж.

Не встигли вони однак наблизитися до «Піонера», як несподівано пролунав громовий удар. Сильним невидимим струменем води, немов величезним фонтаном, і люди і судно були одночасно підкинуті вгору. Корабель швидко опустився, і зараз же до нього повернулася його звичайна стійкість, але люди, крутячись і перевертаючись, були розкидані в різні боки. Скворешню струмінь з силою ударив об льодяну стіну підводної виїмки. Павлик, як корок, злетів метрів на два над поверхнею води. Незважаючи на страшний переляк, він встиг помітити, що схвильована, немов кипляча, вода утворила тепер невелику ополонку, оточену з усіх боків стрімкими льодовими стінами заввишки з кілька десятків метрів, а над ними побачив небо, вкрите темними хмарами, що швидко проносилися.

Через п'ять хвилин усі зібралися на відкидній площадці підводного човна, надзвичайно стривожені, але цілі й неушкоджені. Один лише Скзорешня ойкав і кректав, потираючи без видимої користі для себе свої металеві стегна й боки.

А втім, голос капітана негайно припинив ці недоцільні вправи:

— Арсене Давидовичу, у вас ніхто не потерпів?

— Все в порядку, Миколо Борисовичу.

— Товаришу Скворешня, негайно обслідуйте дно ополонки, особливо по лінії з'єднання обох айсбергів. Тримайте весь час зв'язок з підводним човном і про все помічене доповідайте.

— Єсть обслідувати дно, товаришу командир!

Скворешня повільно йшов під водою вздовж свіжо-утвореного льодового шва. Удар при зближенні айсбергів був, очевидно, гігантської сили. Лінія їх з'єднання була понівечена глибокими ямами і видавленим догори льодом. Північні й південні кінці ополонки зійшлися неправильно, з виступами. Але, загалом, під водою крижини зімкнулися повністю, абсолютно щільно. Вислухуючи ці повідомлення, капітан час від часу стурбовано промовляв:

— Так… гм… погано… дуже погано…

Коли Скворешия повернувся на підводний човен і з'явився в центральний пост, він застав там, крім капітана й старшого лейтенанта, також Шелавіна та зоолога. Обличчя в усіх були надзвичайно збентежені.

— Ситуація не дуже приємна, — говорив капітан, повільно ходячи туди й сюди. — Можливо, що айсберг надовго залишиться в цьому положенні. Мороз скує його з'єднані половини, попутний вітер, коли він затримається, буде діяти на них, як величезної сили прес, який ще більше закріпить роботу морозу.