Образ Божої Матері, що був намальований святим євангелістом Лукою, найкраще відображає шляхетні риси Її обличчя. Святий Лука бачив Її, розмовляв з Нею і подав про Неї найбільше вісток, бо, мабуть, знав їх від Неї Самої.

У прекрасному тілі Божої Матері крилася велика, чиста і непорочна душа, що проявляла себе добрими ділами. Пречиста Діва Марія, як і Її Син-Бог, була добро, привітна, співчувала і допомагала людям у горі. Вона говорила мало й завжди про справу. Через Її уста ніколи не перейшло якесь неправдиве слово, Її голос був милий і проймаючий до глибини, але в кожному Її слові відчувалися потіха й розрада. Вона завжди була першою між "доньками Господа" в дотриманні Божих заповідей та приписів закону, але всі свої обов'язки виконувала у великій покорі. Ніхто не бачив Марію в гніві і ніхто не почув від Неї жодного образливого слова. Вона була ніжною у ставленні до інших і ніколи не дала їм відчути своєї душевної чи тілесної вищості. Де Вона з'являлася, там люди переставали говорити про земні речі, бо Її святість усім пригадувала присутність Бога. Увесь Її зовнішній вигляд нагадував "Матір Милосердя", про яку говорила, що Воно була готова вимолити в Бога прощення для самого Люцифера, якби він міг упокоритися та про те Її просити. Святий Амврозій каже, що Воно відмовляла собі в найменшій приємності, щоби лиш помогти убогим і потребуючим. Він також пише, що ніхто й ніколи не мав більш чутливого дару роздумування про Бога, як Марія; Її розум був завжди згідний з Її серцем і завше мав перед собою Бога, якого Вона любила більше, ніж усі серафими. Ціле Її життя була безперервною любов'ю до Бога.

Отже, Боже Дівицтво Марія обрала своєю долею. Вона покірно просила дозволу залишитися аж до смерті при храмі і жити дівичим життям. Одначе не могла не послухатися священика Захарії, який строго дотримувався приписів закону і старався не гнівити Бога, дозволивши Марії зостатися назавше в храмі і не продовжувати свого роду.

Святий Августин пояснює, що якби опікун Марії послухався Її просьб і не одружив Її, то перешкодив би Божим планам. Бо Марії треба було святого мужа (св. Йосиф був дівственником), який боронив би Її чистоту перед людським осудом, а рівночасно став би законним батьком Ісуса Христа, чиєю Матір'ю Вона мала вже скоро стати. Так само святий Іван Золотоустий тлумачить, що подружнє становище була єдиною Її обороною перед земляками, які не завагалися би побити камінням Матір Спасителя, якби Вона була Його породила, не маючи законного чоловіка (Св. Августин. Про святе дівицтво, гл. 4. Св. Іван Золотоустий: Третя бесіда до св. Матея).

Саме Боже Провидіння призначило Йосифа Обручником Марії, щоб він був хоронителем Її чистоти й дівицтва та законним батьком Христа Спасителя. Було обов'язковим, щоб Ісус Христос мав законного батька на землі, а через нього Своє законне існування.

Апокрифічне Протоєвангеліє Якова (гл. 2) подає факти, що нащадки Давида провели родинну нараду, на якій обрали на Маріїного судженого старшого за Неї віком мужа з Вифлеєму на ім'я Йосиф, що був теслею в Назареті. Після доконаного вибору наречені підписали умову-контракт, і з тієї хвилини стали подружжям. Християнська традиція передає, що Пречиста Діва Марія ще перед заручинами виявила Йосифові свого обітницю досмертної чистоти, а він дав на те свого згоду й підписав контракт, бо й сам був назореєм (дівственником).

Торжественне заручення Пречистої Діви Марії відбулося в Єрусалимі в січні, оповні місяця. Вона була оточена дівчатами, старшими жінками, вбрана у весільний одяг, увесь в узорах та різнобарвних квітах. Одну з тунік Пречистої Діви Марії християни переховали, й цісар Карло Лисий у 877 році подарував її церкві Шартр у Франції. Замість золотого вінця багатих, Вона мала вінець з мирти; шлюбний вельон, гаптований сріблом-золотом, сягав землі. Надворі був приготовлений балдахін з чотирма юнаками по боках. Марія стала під нього посередині між двома жінками. Замість покійної Мами була тітка Єлисавета, а з другого боку, можливо, - жінка Йосифового брата Марія Клеопова. За ними йшли музиканти й цілий весільний похід.

Йосиф з вінцем на голові у супроводі своєї родини наближався до дому Марії, де за обрядом став під балдахін по ліву руку Обручниці. Він заклав перстень на Її руку, кажучи: "Гляди, Ти є моєю жінкою по закону Мойсея й Ізраїлю". Тоді скинув свій "таліт" і накинув його на вельон Марії. Один із свояків підніс їм чарку вина, дякуючи Богові за установлення подружжя. Обоє співали благословенну пісню, куштували вина й кинули пригорщу пшениці - символ достатку, а мала дитина розбила чарку. Весілля тривало, як належить, сім днів. Святий Тома Аквінський каже, що Марія і Йосиф на весіллі ще раз підтвердили одне одному свою взаємну обітницю досмертної чистоти.

Другого дня по весіллі вони прибули в дім Йосифа до Назарету, де й замешкала Свята Родина.

Збереглися місця, де була майстерня святого Йосифа, показують "стіл Ісуса Христа", "криницю Марії".

1730 року над їх домом відбудована третя церква, після двох зруйнованих турками.

* * *

Марія виказувала вечірню молитву, як належить, лицем до Єрусалимської святині. Було це 25 березня (7 квітня за н. ст.).

І сталося чудо.

Про це говорить нам докладніше святий Євангеліст Лука:

"Шостого місяця (тоді - березня) Ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, до Діви, зарученої чоловікові на ім'я Йосиф з Давидового дому; ім’я ж Діви була Марія. Увійшовши до Неї; Ангел сказав Їй: "Радуйся, благодатна, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками ". Вона ж стривожилася цим словом і почала роздумувати в Собі, що могло значити те привітання. Ангел сказав Їй: "Не бійся, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось Ти зачнеш у лоні і родиш Сина і даси Йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки, і царюванню Його не буде кінця... " Марія сказала до Ангела: Як воно станеться, коли Я не знаю мужа?" Ангел у відповідь сказав Їй: Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього отінить Тебе; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Ось Твоя родичка Єлисавета, воно також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога. " Тоді Марія сказала: "Ось Я Господня слугиня; нехай зо Мною станеться по твоєму слову". І Ангел відійшов від Неї "(Лк. 1.26-38). У тій миті "Слово стало тілом і оселилося між нами ( Ів. 1.14). У хвилині свого людського надприродного зачаття Божий Син говорив: "Ти не хотів ні жертв, ні приносу, але приготував Єси Мені тіло. Ти не вподобав Собі ні всепалення, ні жертви за гріхи. Тоді Я сказав: Ось Я іду, бо в сувої книги написано про Мене, щоб учинити Твою волю, Боже" (Євр. 10.5-7).

Закон Мойсея засуджував незаконне материнство на кару смерті. Таку жінку судив Синедріон - її каменували.

Стан Марії затривожив душу праведному Йосифові, хоч він добре знав Її святість та чесноти. Але ж закон... І люди... Треба було негайно вчинити якийсь рішучий крок. І він рішився відпустити Марію, бо "не бажав Її ославити" (Матей 1:19). І тут прийшло просвітлення з небес. Святий Матей каже: “І от, коли він це задумав, Ангел Господній з явився йому уві сні й мовив: Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалося, походить від Святого Духа. Вона породить Сина, і ти даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. (Матей !:20-21).

І застановився Йосиф, бо пізнав своє високе звання: хоронити й опікувати Божу Матір та Божого Сина.

Його непевність і тривога зникли назавжди. Убогий дім Йосифа й Марії наповнився надією й любов'ю до Божого Дитяти, народження якого вони обоє нетерпеливо очікували.

Бог опуститься до людини! Сам Творець до створених Ним. Дав себе обманути колись Адам: бажав стати Богом, і Ним не став. Людиною стає Сам Бог, щоб Адама обожествити... Господь Бог у своєму безконечному милосерді постановив рятувати людину, створену на Свій образ і Свою подобу. Постановив післати на землю Свого Єдинородного Сина, який має прийняти людську природу, людське тіло й душу, людський розум, людську волю і людські почуття. Одне слово, повну людську істоту, окрім гріха. Він має взяти людські гріхи на Себе, змити Своєю кров'ю первородний гріх та й всі гріхи людські особисті, має виправити заподіяну Богові кривду.