Приготування завершено. Трирічна дівчинка у довгому білому, ледь золотистому, вбранні виглядає чисто як ангелик.

Її голубині очі сяють покірністю і щастям.

Сьогодні маленьку Марію відводять до Єрусалимського храму, де Вона, крихітна, залишиться без мами і татка.

Назустріч Їй виходять дівиці - "доньки Господа". Радісно Її вітають. Вони всі в довгих темно-синіх туніках, вперезані білим поясом, кінці якого спадають аж до землі. Голови накриті білим покривалом-шалем, яким на вулиці можна заслонити лице від посторонніх. На ногах у всіх - сандалі.

Скоро і маленька "донька Господа" Марі буде носити такий однострій.

А поки-що Вона міцно обнімає свою маму за шию - востаннє сидить у неї на руках, бо ось через кілька хвилин буде передана в руки Господа.

Обряд Введення відбувався на подвір'ї жінок Єрусалимського храму. Все тут почалося жертвою священиків, які були у круглих шапках - тюрбанах, білих лляних туніках без фалд, перев'язаних мережаним поясом у чотирьох священних барвах. Усі священики, у тому числі Захарія - свояк маленької Марії, згодом батько Йоана Хрестителя, а також Левіти були босі, бо ходили по святому місці. Батько Марії, старенький святий Йоаким, віддає священикам "жертву достатку" - ягня. Це офіра Богові.

Один із священиків сходить від жертовника на подвір'я жінок, щоб закінчити обряд. Це найвідповідальніша, найтрепетніша хвилина. Свята Анна, тримаючи єдину свою донечку на раменах - тепер дівчинка уже з накритою головою, - виходить зі своїм чоловіком святим Йоакимом.

Мати сказала священикові:

- Я прийшла офірувати тобі дар, який я прийняла від Бога.

Захарій приймає дар - Марію в Ім'я Боже, благословляє схилених батьків:

- Ізраїлю, хай Господь зверне своє світло на тебе; хай збагатить тебе в усьому і дасть тобі Мир.

Грають арфи, священики співають благодарственну пісню - і цим закінчується Введення Пречистої Діви Марії в храм.

Святі літні батьки разом з донечкою відбули перед цим торжественне семиденне очищення попелом та іссопом, ото ж і вони були перебрані в білий одяг, як і їх дитятко, як і священики - і все це виглядало так, як у Давидовому 5 1 -му псалмі: "Очисти іссопом мене - і буду я чистий, омий Ти мене - і я стану біліший від снігу". Саме так - урочисто і святково, під спів і звуки арф, дійшло кінця велике свято з центром уваги на маленьку дівчинку.

І відбулося це прохолодного дня, 21 листопада (4 грудня за н. ст.), в часі черги служби в святині родича Марії священика Захарії.

Священики й усі люди бачили в Ній незвичайно гарну й побожну дівчинку, посвячену на службу Богові, але ангели бачили в Ній Чисту Діву, свою Царицю, про яку говорив пророк Ісая та яку оспівував мудрий Соломон, небесну Еву, що мала принести нове життя у світ.

У душі ж самої Марії оселився Святий Дух; він освячував кожен Її рух, кожен подих.

Відтепер Вона мала провести свій золотий дитячий вік у храмі на службі Богові.

Коли Їй, заглибленій у молитву, після дитячих ігор та веселощів мама сповістила, що Її скоро віддадуть до Божого храму, зраділа Її душа:

"І нехай Я дістанусь до Божого жертовника, до Бога розради й потіхи Моєї..." (Пс.43, 4). "То місце Мого відпочинку на вічні віки, пробуватиму тут... "(Пс.132, 14).

Як же було батькам, осамотілим знов?..

Один Бог знає.

Жертва було надзвичайно велика.

Але вона мусила бути.

* * *

Йоаким і Анна провадили подружнє життя поблизу Назарету. Йоаким походив з царського роду Давида, Анна - з покоління Леві священицького роду Арона. Були вона дуже побожні. Усі прибутки ділили натроє і першу частку жертвували Богові - до своєї синагоги і Єрусалимської святині, другу віддавали убогим, а третю пайку лишали на свій прожиток.

Одну велику гризоту вона мали. Не було у них дітей. А так, як ізраїльський нарід, з якого мав вийти Месія, уважав подружнє життя і потомство з нього частиною Божого плану в довершенні відкуплення людського роду, то подружжя не було лише приватною, а загальною справою цілого народу. Подружжя без потомство було знаком Божої неласки, бо бездітні вважалися виключеними з Божих планів.

Йоаким і Анна ходили з похиленими головами, терпіли осуд і посмішкування. Але вона не нарікали на Бога, згодилися з Його волею. Хоча і в літньому віці не тратили надії, просили у Бога дитинку, постили, давали щедрі милостині.

І Господь зважив на їх терпіння, вислухав їх молитов.

Протоєвангеліє Якова розказує: "Ангел Господній до нього сказав: "Йоакиме, Йоакиме, Господь вислухав твоєї молитви. Іди зараз, бо твоя жінка Анна зачала в своїй утробі . А сама Анна промовила: "Тепер я певна, що Господь і Бог мій поблагословив мене, і вдова вже не е вдовою. Я, що було без дитини, зачну її".

І зложила Анна обітницю:

"Як Господь мій Бог живе, коли я породжу хлопця або дівчину, я принесу дитину в дар Господу Богу моєму і вона буде служити Йому по всі дні свого життя".

Це засвідчує Протоєвангеліє Якова, написане 150 року. Воно перший раз згадує Йоакима й Анну - батьків Пречистої Діви Марії. Ця книга було у великій пошані у первісній церкві, про що стверджують її переклади на численні мови. На цьому Протоєвангелі основані інші апокрифічні твори про Пречисту Діву Марію й дитячі роки Ісуса Христа. І хоч в Євангеліях немає докладних відомостей про батьків Пречистої, святий Лука подає, що Вона було родичкою Єлисавети, дружини священика Захарії, тому Її родовід не важко було ствердити. А так, як згідно з пророцтвом, існувало загальне переконання, що Месія прийде з роду Давида, то родоводи його нащадків були під особливою увагою, записувалися в родовідні списки члени не лише чоловічої, а й побічних ліній.

І ось настав той щасливий переломний для людей день, коли закінчився Старий Завіт Божого Закону й розпочався Новий Завіт Божої ласки.

Скільки радості спожили того дня старенькі Йоаким і Анна. Їм Бог післав дівчинку! Вони назвали Її Марією (Маріам).

Вона народилася в суботу 8 вересня 743 року від заложення міста Риму - 21 вересня за новим стилем.

Всі сусіди радувалися разом з праведними батьками.

Найвищу втіху відчували Йоаким і Анна. За п'ятдесят років свого подружнього життя зазнали вона багато горя через глум і погорду, з причини їхньої бездітності. П'ятдесят років смутку! Смутку й покори. Покори й невгасної надії. Дні журби і ночі сліз позаду. До їх дому аж цієї осінньої днини завітала погожа радість. Ніхто не посміє про них лихословити, вважати їх забутими Богом, посуджувати за Божий проклін.

Важко було висловити ту невимовну радість.

Прийшли святі Захарія і Єлисавета поділити радість зі своїми родичами. Вони, як ніхто інший, знають що таке людська наруга над бездітними, самі її зносять багато літ.

Раділо саме небо.

Раділи душі в Аді [Ад - місце очікування; там душі старозавітних праведників чекали приходу Спасителя.], що очікували приходу Спасителя. Раділи ангели, бо народилася їхня Цариця, Мати Царя царів і Владики владик. Раділа Пресвята Трійця найсвятішій людській істоті, захороненій в лоні матері від первородного гріха, найдосконалішій між небесними і земними творіннями.

Відчувала грішна земля: сталося щось велике.

Започаткувалася надія на відкуплення світу.

Господь Бог, караючи наших прабатьків Адама й Еву за переступлення Його заповіді через намову змія-диявола, сказав, що між ним (дияволом) і жінкою настане ворожнеча, а її потомок роздавить йому голову.

Тією жінкою була Пречиста Діва Марія, яку Бог обрав на Матір Ісуса Христа. Але ж діткнута гріхом, первородним чи особистим, була би хоч якийсь час під владою диявола. Отже Бог не міг допускати такої спілки зі своїм супротивником. Пречиста Богоматір мусила бути вільною від усякого гріха, бо мала за Божим планом перемогти сатану.

Вона мусила бути і була непорочно зачата.