— Але ж він робот, робот, робот! — розсердився Живокіст. — Він повинен працювати, а не бавитися.

…Увечері хтось тихо зайшов до каюти Нуазе. Франсуа дрімав дуже чутко, відразу ж прокинувся і сів на ліжку. Спочатку він подумав, що за ним стежить Слуп, і мав намір пошпурити в цю стару жабу черевиком, але потім зрозумів, що це Мідас. У каюті було темно, але Мідас реагував на інфрачервоне проміння і йшов до Нуазе.

— Що ти хотів, Мідасе? — запитав Франсуа.

Його здивував цей непередбачений візит. Досі їхні взаємини (коли можна назвати взаєминами контакт винахідника з роботом) носили чисто службовий характер, і вони бачилися лише тоді, коли Нуазе, розробивши чергову програму, програмував Мідаса. Правда, Франсуа, знаючи, яка тонка конструкція в Мідаса, крім технічної програми, закладав до електронної голови деякі поняття, сказати б, морального та етичного плану. Звідси й узялася в робота та майже людська емоційність, яка сьогодні так здивувала навіть самого Нуазе і незрозуміло чому стурбувала Живокіста.

— Ви самі? — запитав Мідас, зупинившись біля ліжка.

— Сам. А чому це тебе цікавить?

— Я думаю, вам буде цікаво знати, хто зробив того дзвона, що я його сьогодні бачив на палубі…

— І ти прийшов це сказати мені?

— Я прийшов не тільки для того. Та коли вас цікавить, то будь ласка: дзвона відлито в місті Ліверпулі в 1698 році майстром Джоном Смітом…

— Угу, по нашому, Жак…

— Що?

— Нічого. Це я сам з собою розмовляю.

І тут Нуазе відчув, що Мідас поклав йому в руку кілька монет.

— Вони золоті, — шепнув робот, — це вам. Він не бачив…

— Іди й поклади їх там, де їм належить бути. Швидко!

Мідас покірно вийшов, а Нуазе не спав усю ніч.

Він остаточно переконався, що стоїть на правильному шляху. Людські вчинки, вчинки, не запрограмовані заздалегідь, не передбачені, будуть і надалі характерними для робота, не позбавленого, як машина, емоцій.

Це був не перший випадок, коли Мечислав Живокіст залишав борт “Менхасетти” й плив на материк. Він цілком покладався на Слупа й Вертеса — на обох відразу, бо не вірив кожному зокрема. Але обидва вони, як дві половинки, складали ціле, й те ціле не могло зрадити свого хазяїна. Мечислав знав, що Вертес зневажає Слупа так само, як Слуп ненавидить Вертеса, і був абсолютно спокійний. Вертес стежитиме за Слупом, а Слуп буде стежити за Вертесом, і жодному з них за найгарячішого бажання не вдасться нашкодити хазяїнові.

І разом з тим його турбували відразу дві речі: відвертий спокій Нуазе і незрозумілий неспокій Мідаса. Коли б Мечислав не знав, що Мідас звичайнісінький робот, створіння Нуазе, йому б здавалося останнім часом, що в Мідаса сумнівне сумління, що Мідас чимось завинив перед своїм хазяїном. Бо скільки б Нуазе не працював над створенням Мідаса, справжнім господарем робота був Живокіст. Хто, як не він, з своєї кишені заплатив за кожен Мідасів гвинтик?

І разом з тим Мечислав лаяв себе за таку невиправдану підозрілість — яке сумління і яка вина може бути в електронної ляльки? Так можна додуматися до того, що Мідас зловмисне обкрадає тебе! Ха-ха, для чого роботу гроші? Що він на них купить? І чи знає він взагалі, що таке купити? Дурниці різні в голову лізуть, це ти, Мечиславе Яковичу, перевтомився, знервувався, і тобі треба як слід відпочити на березі. Взагалі слід пдумати про те, щоб залишити “Менхасетту”, підшукати щось підходяще на суші, купити шматок пляжу, особняк, відгородитися від усього світу… Що кому до його приватного життя? Моя оселя — моя фортеця. А на Мідаса і, коли вже вести мову по совісті, на Нуазе ображатися гріх. Вони свою справу знають. Коли б не вони… Мечислав не думав, що трюми “Менхасетти” так швидко наповнюватимуться золотом. Справи йшли як не могло бути краще, золото надходило в такій кількості, що під вагою його зламалися попередні скромні терміни, які встановлював Мечислав. Мине зовсім небагато часу, й він залишить борт “Менхасетти” разом з тоннами золота. Золото зробить інше золото, а нове золото подесятерить старе. Залишиться зробити тільки один крок, і все здійсниться. Але для цього треба поїхати на берег, приготувати нову базу, новий трамплін для чергового стрибка до всемогутності.

Непомітна й мовчазна підійшла “Ціцелія”, з непомітною і мовчазною командою, з непомітним і мовчазним капітаном на мостику. От уже хто вмів мовчати! З капітана “Ціцелії” ніяка поліція в світі не вичавила б більше, ніж з чавунного кнехта, вмурованого у пірс. А кнехт теж немало бачив за свій чавунний вік. Капітан “Ціцелії” робив свій бізнес, а його бізнес полягав у тому, що він умів мовчати. Капітан “Ціцелії” знав, що найдорожче йому платять за мовчання, а не за решту послуг, і в ім’я бізнесу мовчав. Коли твій язик заважає тобі робити бізнес, відріж його і викинь акулам.

Мечислав Живокіст віддав останні розпорядження Вертесу й Слупу і, не попрощавшись з ними, стрибнув на борт “Ціцелії”, не привітавшись з капітаном.

Капітан нічого не запитував Мечислава, Мечислав нічого не казав капітанові, але “Ціцелія” прийшла в порт призначення саме тоді, коли це було потрібно Мечиславу.

Взявши в порту таксі, Мечислав поїхав до готелю “Рожева Мері”, де йому було замовлено номер. Дорогою до готелю Мечислав ловив себе на тому, що з цікавістю розглядає людей, будинки, автобуси, автомобілі. Люди завжди були йому байдужі, і він ніколи не відчував потреби в їхньому товаристві, але тепер він розглядав їх з цікавістю. Він відчував себе господарем, який оптом купив велику ферму і ще не знає остаточно ні меж своїх володінь, ні навіть того, які тварини розводяться на фермі. Кролі? Добре, хай будуть кролі. Барани? І це непогано, я буду стригти з них вовну, а захочу — звелю наробити баранячих котлет.

Мечислав, завжди байдужий до жіночих чар, зараз на перехрестях, коли таксі стояло в гурті інших машин, чекаючи, коли червоне світло зміниться зеленим, зазирав жінкам під капелюшки: перша-ліпша з цих жінок могла стати його дружиною, покоївкою, наймичкою, одаліскою, ким завгодно, варто йому тільки ворухнути пальцем.

Небайдуже Мечислав читав і розглядав вивіски на будинках.

“Банк”. Цікаво, скільки в цьому банку готівки? Що зберігається в залізних сейфах? Папери, які вже давно втратили свою цінність, паперові гроші, золото? Навряд чи золото. Банк бідненький, з усього видно По дорозі з порту він нарахував, мабуть, з п’ять таких банків. Навіть зараз він може купити їх один по одному, й все місто буде біля його ніг. Що там поруч? Універсальний магазин? “Дешевий розпродаж білизни”. Цікаво, скільки білизни можна купити за той улов, що його тільки вчора приніс Мідас? Такий універсальний магазин Мечислав зміг би придбати на здачу, яку йому дадуть, коли він купить усі банки в цьому місті.

А там що? “Автомобілі останніх моделей-кредит на кілька років”. Ну, для чого кредит? Мечислав Якович Живокіст уже спроможний купити не один автомобіль, а дуже-дуже багато автомобілів. Останні моделі? Ха-ха, убогі, дурні з убогою фантазією, не бачили ви ще останньої моделі. В Мечислава Живокіста незабаром буде автомобіль, про який не смів навіть помріяти жоден мільйонер чи мільярдер.

Славна буде несерійна машина, в якої кузов відлитий з чистого золота, а дверні ручки, буфери й бампери — з платини. Шофер, що везе зараз Мечислава, проживи він ще сто років, не додумається, що може бути в природі такий автомобіль, а ось у нього, в Мечислава Живокіста, такий автомобіль обов’язково буде, й навіть недовго доведеться чекати на нього.

— Хотілося б вам сісти за кермо золотого автомобіля? — несподівано запитав Мечислав у шофера.

Той ввічливо гигикнув — різні бувають пасажири, а сам подумав: “Дивно, як я не помітив у порту, що цей хлопець прикладався більше до віскі, ніж до соди. Власне, до соди, може, він взагалі не прикладався, а з подвійними силами наліг яа віскі. І ще дивно, чому від нього не пахне спиртним?”