Фай Родіс відчула весь тягар минулого, що ліг на її душу, тягар віків, коли історія була не наукою, а лише інструментом політики і гноблення, нагромадженням брехні. Фальсифікатори докладали дуже багато зусиль, аби принизити рядових людей давніх часів і тим самим немовби компенсувати неповноцінне, жалюгідне життя їхніх нащадків. Для людей нових, комуністичних ер історії Землі, які безстрашно й самозречено заглиблювалися в минуле, незмірність наявного там страждання лягала чорною тінню на все життя.

Родіс так глибоко поринула в свої роздуми, що, не почула скреготу броньованих дверей, які обережно відчинив Чойо Чагас. Горішнє освітлення було вимкнуте. Лише бліді промені фіолетових газових ламп перехрещувалися в сутінках підземної зали. Чойо Чагас не одразу збагнув, що бачить свою гостю в скафандрі, який облягав її, наче власна шкіра, і хтиво став її роздивлятися. Фай Родіс отямилась, легко зіскочила зі столу й під пильним поглядом Чойо Чагаса підійшла до стільця, на якому лежала її одіж. Чойо Чагас підняв руку, зупиняючи Родіс. Вона нерішуче глянула на нього, поправляючи волосся.

— Невже всі жінки Землі такі прекрасні?

— Я звичайнісінька, — усміхнулася Фай Родіс і запитала: — Мій вигляд у скафандрі вам подобається?

— Ще й як! Ви просто чарівна.

Фай Родіс скрутила тонкий одяг у пишний джгут і обгорнула навколо голови, на зразок широкого тюрбана. Одягнений трохи набакир, тюрбан надав правильним і дрібним рисам земної жінки безтурботного й лукавого виразу.

Чойо Чагас запалив горішнє світло й не поспішав іти, дивлячись на гостю з неприхованим захопленням.

— Хіба в зорельоті є жінки ще кращі від вас?

— Так. Олла Дез, наприклад, але вона сюди не прийде,

— Шкода.

— Я попрошу її затанцювати для вас.

Вони повернулися до зеленої кімнати, яку Родіс покинула три дні тому. Чойо Чагас запропонував їй відпочити, Родіс відмовилась.

— Я поспішаю, бо завинила перед супутниками. Мої друзі, мабуть, тривожаться. Фільми земного минулого змусили мене забути про це. Але я так вдячна вам за відвертість! Легко уявити, наскільки важлива для історика ця зустріч з документами й творами стародавнього мистецтва, втраченими у нас на Землі.

— Ви одна з дуже небагатьох, хто бачив це, — суворо сказав Чойо Чагас.

— Ви зв’язуєте мене обіцянкою нічого не говорити жителям вашої планети?

— Саме так!

Фай Родіс подала руку, і знову Чойо Чагас спробував затримати її в своїй. Пролунав легенький свист переговорного пристрою. Володар відвернувся до столика, сказав кілька нерозбірливих слів. Невдовзі до кімнати зайшов схвильований інженер Таель. Спинившись біля дверей у шанобливій позі, він вклонився Чойо Чагасу, не відразу помітивши Родіс у глибині кімнати.

— Гості Землі шукають свою володарку. Вони з’явилися в Залу Засудження і привели з собою один із дев’ятиногих апаратів. Які будуть накази?

— Ніяких. Їхня володарка тут, вона зараз прийде до них. А ви лишитесь, треба порадитись!

Інженер Таель повернувся і остовпів. Металева Родіс, увінчана хвацьким чорним тюрбаном, під яким сяяли її незвичайні зелені очі, видалася йому могутнім створінням незнаного світу. Вона стояла незалежно й вільно, що було немислимо для жінки Ян-Ях, повністю відкрита і водночас така далека й неприступна, що інженерові стало боляче до нестями.

Фай Родіс усміхнулась йому і звернулась до голови Ради Чотирьох:

— Ви дозволите невдовзі побачитися з вами?

— Аякже. Не забудьте про вашу Оллу й танці!

Фай Родіс вийшла. Вона тепер ходила без супроводу через безлюдний коридор і безлюдні зали. В першій залі з рожевими стінами з клинописом чорних стріл і ламаних ліній стояла жінка. Родіс упізнала дружину володаря, яка свого часу дала ім’я цілій планеті. Красиві губи Янтре Яхах скривилися в зверхній посмішці, чіткішим став недобрий злам брів.

— Я бачу вашу гру, але не чекала від ученого ватажка прибульців такої безсоромності й зухвалості!

Фай Родіс мовчала, згадуючи семантику забутих на Землі лайливих слів, з якими довелося познайомитись на Тормансі. Це ще більше розгнівало тормансіанку.

— Я не дозволю, щоб ви розгулювали тут у такому вигляді! — закричала вона.

— У якому вигляді? — здивовано оглянула себе Фай Родіс. — А, здається, я розумію. Але ваш чоловік сказав, що цей вигляд йому до вподоби.

— Сказав! — задихнулася від гніву Янтре Яхах. — Ви не розумієте, що ви непристойні. — Вона з підкресленою відразою оглянула Родіс.

— Вбрання за вашими звичаями не годиться для вулиці, — погодилася Родіс— Але в житлах? Ваш одяг, приміром, мені здається і красивішим, і зухвалішим.

Тормансіанка, одягнена в сукню з низьким корсажем, що оголював груди, і в короткій, розрізаній на вузькі стрічки спідниці, яка при кожному поруху відкривала стегна, здавалася справді більш оголеною.

— Крім того, — ледве помітна усмішка ковзнула по губах Родіс, — у цьому металі я абсолютно неприступна.

— Ви, земляни, або безмірно наївні, або дуже хитрі. Невже не розумієте, що ви вродлива, як ніяка жінка моєї планети? Вродлива, незвичайна й небезпечна для наших чоловіків… Навіть тільки дивитися на вас… — Янтре Яхах нервово стиснула руки. — Як мені вам пояснити? Ви звикли до досконалості тіла, це стало у вас нормою, а в нас — рідкісний дар.

Фай Родіс поклала руку на оголене плече Янтре Яхах, і та відсахнулася, замовкнувши.

— Вибачте мені, — легенько вклонилася Родіс. Вона розмотала тюрбан і вмить одягнулась.

— Але ви обіцяли чоловікові якісь танці?

— Так, це доведеться виконати. Я не думаю, що це може бути вам неприємним. Одначе стосунки з володарем планети — справа особлива, яка визначає контакти наших світів.

— І я тут ні до чого? — знову спалахнула тормансіанка.

— Так! — підтвердила Фай Родіс, і Янтре Яхах зникла, оніміла від люті.

Фай Родіс постояла в задумі й повільно рушила через залу. Сильна втома притупила її постійну гостроту почуттів. Вона перетнула другу, жовту з коричневим, залу і тільки-но ступила в останню, тьмяно освітлену галерею, що з’єднувала покої володаря з відведеною землянам частиною палацу, як відчула чийсь погляд. Родіс враз напружилась у психічному зусиллі, яке називалось прийомом відсічі зловмисності. Невиразний звук, схожий на скрик здивування й розгубленості, пролунав з темряви. Родіс набрала духу і пройшла мимо, а позаду неї, низько нахилившись, бігла людина, прямуючи в той бік, звідки вона з’явилась.

І раптом унизу щось важко гупнуло. Крик СДФ, що кликав Родіс, проник в усі закутки палацу. Пробігли охоронці. Це був той самий момент, коли “рятувальна” компанія провалилася крізь підлогу Зали Мороку, чи Зали Засудження, як вона офіційно називалась.

Люди Землі ще не розуміли, що охоронців палацу й нижчих начальників не можна вважати за нормальних, хай недостатньо освічених та вихованих, але людей, які відповідають за свої вчинки. Ні, “лілові” були морально неповноцінними, психологічно зламаними істотами, нездатними мислити, відданими волі вищих начальників, які повністю звільнили себе від відповідальності. Такого висновку й дійшли зорелітники, які після стислого звіту Фай Родіс обговорили те, що сталося.

— Усі ми наробили безліч помилок. — Родіс обвела товаришів усміхненими очима. — Чи мені дорікати вам, коли самій хочеться розворушити, розвалити цю чавунну впертість, бажання зберігати потворні порядки?

— Нас просто приголомшили сховища інформації, — сказала Чеді, — старовинні храми та інші занедбані приміщення, набиті стосами кннжок, паперів, карт і документів, запліснявілих, інколи напівзогнилих. Щоб дати лад хоча б одному такому сховищу, потрібні сотні старанних працівників, а приблизне число таких сховищ по всій планеті — майже триста тисяч.

— Не краща справа і з витворами мистецтва, — зауважив Ген Атал. — У будинках Музики, Живопису й Скульптури виставлено лише те, що подобається Раді Чотирьох та їхнім найближчим поплічникам. Решту, старе й нове, звалено в зачинених приміщеннях, куди ніхто не навідується. Я заглянув в одне. Там купи злежаних полотен і безладні піраміди статуй, вкритих товстим шаром пилу. Серце стискається, коли дивишся на це кладовище колосальної творчої праці, мрій, надій, які ось так “реалізовувало” людство Ян-Ях!