— Це неможливо!

— Це досягнуто вже тисячоліття тому.

— Виходить, і у вас не завжди було так?

— Авжеж. Людина подолала незліченні перепони. Але найважчим і найголовнішим було подолання самого себе не задля одиниць, а для всієї маси. А згодом це стало просто. Вміння розуміти людей і допомагати їм принесло відчуття власної значимості, для якого не вимагалося ні особливого таланту, ні виняткової інтелектуальності — це і є шлях більшості людей. Вони відчули, як стають чуйнішими, вправнішими й відкритішими, з величезною перевагою над вузькими інтелектуалами, навіть і розумнішими.

Інженер промовчав, прислухаючись до далекого ревіння радіо й людського гомону.

— А тепер розкажіть мені про способи зберігання інформації на планеті Ян-Ях. І допоможіть одержати її.

— Що цікавить вас насамперед?

— Історія заселення планети з часу приходу сюди ваших людей і донині. Особливо мене цікавлять періоди максимального заселення та подальшого різкого спаду населення Ян-Ях. Звичайно, з економічними показниками і зміною ідеології.

— Усе, що стосується нашої появи тут, заборонено. Так само закрита вся інформація про періоди Великої Біди й Мудрої Відмови.

— Не розумію.

— Володарі Ян-Ях нікому не дозволяють вивчати так звані заборонені періоди історії.

— Неймовірно! Мені здається, тут якесь непорозуміння. А поки що познайомте мене хоч би з тією історією, яку дозволено, але тільки з точними економічними показниками і статистичними даними обчислювальних машин.

— Дані обчислювальних машин нікому не показуються, не показувались і раніше. Для кожного періоду вони обробляються спеціальними людьми в секретному порядку. Обнародувалось лише дозволене.

— Яке ж значення мають ці відомості для науки?

— Майже ніякого. Кожен період правителі старалися подати таким, яким хотіли.

— Чи є можливість добути справжні факти?

— Лише побічним шляхом, у рукописних мемуарах, у літературних творах, які уникли цензури чи знищення.

Фай Родіс підвелась. Інженер Толло Фраель теж підвівся, похнюпившись, принижений у своєму рабстві дослідника. Родіс поклала руку на його плече.

— Так і вчинимо, — лагідно сказала вона. — Спочатку загальний нарис історії в дозволеному обсязі, потому постарайтеся знайти все, що вціліло від минулих цензур, виправлень, точніше — спотворень і прямої дезинформаціі. Не журіться, на Землі були схожі періоди. А що сталося згодом, невдовзі побачите.

Інженер мовчки провів її до палацу.

— Евізо, де Родіс?

— Не знаю, Вір.

— Я не бачив її три дні.

Чеді шукала її всюди — від Кола Відомостей до покоїв верховного володаря, але туди її не допустили.

— Родіс зникла після показу наших стереофільмів, як тільки Тівіса й Тор полетіли до хвостової півкулі Торманса, так і не дочекавшись дозволу зняти скафандри, — сказав Вір.

— На жаль, — згодилась Евіза, — доведеться ще трохи поносити панцир. Я звикла до металевої шкіри, та коли звільнилася від трубок і лицьових щитків — стало просто чудово. Біофільтри заважають значно менше… А ось і Ген Атал! Чи знаєте ви що-небудь про Родіс?

— Родіс у Залі Темряви. Я піднімався по чорних сходах, а вона йшла поруч з Чойо Чагасом у супроводі вартових, яких так недолюблює Чеді.

— Не подобається мені все це, — сказав Вір Норін.

— Чому ви тривожитесь? — спокійно запитав Ген Атал. — Фай усамітнюється з Чагасом. Володар з володарем, як вона жартує.

— Ці нечеми-володарі, котрі зневажають дисципліну, схожі на тигрів. Вони небезпечні своїми нестримними емоціями, які штовхають їх на безглузді вчинки. А СДФ Родіс стоїть тут вимкнений.

— Зараз побачимо, — інженер броньового захисту зробив у повітрі хрестоподібний жест руками.

Коричнево-золотистий, кольору Генового скафандра СДФ відразу підбіг до його ніг. Кілька секунд — і циліндр на високій ніжці, що висунулася з купола спини робота, загорівся бузково-рожевим світлом. Перед стіною кімнати згустилося, фокусуючись, зображення частини пілотської кабіни “Темното Полум’я”, перетвореної на пост зв’язку і спостереження.

Миловидне обличчя Неї Холлі здавалося стомленим у полисках зелених, голубих і оранжевих вогників, що засвічувалися на різних пультах.

Нея привітала Гена і, раптом насторожившись, запитала;

— Чому не в обумовлений чак?

— Треба глянути на “дошку життя”, — сказав Ген.

Нея Холлі перевела погляд на світло-кремову панель, де яскраво й рівно світилися сім зелених вогнів.

— Бачу сам! — вигукнув Ген, попрощався з Неєю і вимкнув робота.

— Ми все взнали! — сказав він Евізі й Віру. — Родіс жива, і сигнальний браслет на ній, але, можливо, її тримають… як це називається…

— У полоні! — підказав Вір Норін.

— г Хто в полоні? — продзвеніла позаду Чеді.

— Фай Родіс! Вір бачив її в Залі Темряви з Чойо Чагасом три дні тому, а ми зовсім з нею не зустрічалися.

— То ходімо в Залу Темряви, і хай Ген покаже, куди вони зникли, — Чеді хутко пішла попереду.

У кінці серпоподібної зігнутої галереї вони спустилися на чорні килими, оточені колом чорних колон, альковів і стін Зали Темряви, як її називали зорелітники.

Ген Атал відійшов до сходів з балюстрадою, подумав кілька секунд і впевнено попрямував до темного простору між двома зближеними колонами. Двері за ними виявилися замкнутими. Після кількох невдалих спроб відчинити їх Ген Атал різко постукав.

— Хто сміє вриватися в покої володаря Ян-Ях? — гаркнув згори посилений електронними приладами голос охоронця.

— Ми, люди Землі, шукаємо свою володарку! — зарепетував, удаючи підсилювач, Вір Норін.

— Нічого не знаю. Вертайтеся до себе і ждіть, поки володарі не вважатимуть потрібним з’явитися до вас!

Земляни переглянулися. Чеді шепнула щось Віру Норіну, і астронавігатор по-хлоп’ячому усміхнувся.

— Володар Торманса робить так! — і він клацнув пальцями. За кілька секунд почулося легке тупотіння дев’ятиніжки, І

в чорній залі появився червоно-фіолетовий СДФ.

— Що ви затіяли, Вір? — стурбовано запитала Евіза. — Коли б не нашкодити Родіс!

— Гірше не буде. Настав час дати невеликий урок всіляким там володарям та верховним істотам, яких тут так багато.

Евіза відійшла вбік з осудливим, проте зацікавленим виглядом, а Чеді й Ген Атал захоплено наблизилися до Вір Норіна. За командою астронавігатора СДФ висунув уперед круглу блискучу коробочку на грубому кільчастому кабелі.

— Закрийте вушні фільтри, — розпорядився Вір.

Несамовите вищання прорізало безмовність палацу. Коробочка СДФ описала в повітрі паралелограм, і величезні двері повалилися всередину темного проходу. Звідти почулись перелякані крики.

Вір Норін повів рукою, випромінювач ультразвуку сховався під СДФ, поступившись звичайному розтрубу фонопередавача.

— Фай Родіс! Викликаємо Фай Родіс! — від гучного ревіння СДФ згори посипалися шматочки скла, хитнувся і погас грушеподібний світильник, підвішений між колонами.

— Кличемо Фай Родіс! — ще голосніше залементував СДФ, і раптом земляни відчули, що підлога чорної зали пливе з-під ніг, а вони ковзають по похилій галереї. Від несподіванки, попри всю блискавичну реакцію землянина, Вір Норін не встиг вимкнути свій СДФ. Дев’ятиніжка продовжувала звертатися до Фай Родіс у непроглядній теміні підвалу, куди скотились усі четверо землян.

Вір Норін черкнув долонею по повітрі, і СДФ замовк. Сліпучі ліхтарі схрестили свої промені на обличчях землян. Вони ледве могли розгледіти, що провалилися в круглий підвал зі стінами з необробленого, грубо склепаного заліза. З п’яти боків зяяли низькі проходи, в кожному появилась група охоронників у ліловій уніформі, які спрямували чорні розтруби своєї зброї на зорелітників.

Дев’ятиніжка виставила випромінювач захисного поля, схожий на гриб із загостреною шапкою. Земляни зосереджено оглядалися, розмірковуючи, як вибратись із пастки. Спокійний вигляд порушників священного покою палацу розлютив охоронників. Роззявляючи чорні роти в нечутному крикові, вони кинулись до групи землян, але були відкинуті до залізних стін. З лівого проходу з’явились люди з нашивками “око в трикутнику”.