Інакше кажучи, цей шлях заводив у глухий кут. Відбувалося множення недозрілого, гіпертрофія одноманітності, як піску в пустелі, порушення унікальності й неповторної дорогоцінності численним повторенням… Проходячи трильйони перетворень від невідомих морських створінь до мислячого організму, тваринне життя мільярди літ геологічної історії перебувало в інферно.
Людина як істота мисляча потрапила в подвійне інферно — для тіла й для душі. Їй спочатку здавалося, що вона врятується від усіх життєвих незгод утечею в природу. Так створювалися казки про первісний рай. Коли стала зрозумілішою будова психіки людини, вчені визначили, що інферно для душі — це первісні інстинкти, полон, в якому людина тримає сама себе, вважаючи, що зберігає індивідуальність. Деякі філософи, утверджуючи фатальну нездоланність інстинктів, сприяли їх розвитку і тим самим ускладнювали вихід з інферно. Тільки створення умов для переваги осіб не інстинктивних, а тих, які самовдосконалюються, могло сприяти здійсненню великого кроку до піднесення суспільної свідомості.
Релігійні люди стали проповідувати, що природа, яка сприяє розвитку інстинктів, — від утілення зла, давно відомого під іменем Сатани. Вчені заперечували, вважаючи, що процес сліпої природної еволюції спрямований на звільнення від зовнішнього середовища і, отже, на вихід з інферно.
З розвитком потужних державних апаратів влади й гноблення, з посиленням націоналізму з наглухо закритими кордонами, інферно стали створюватись і в суспільстві.
Така була плутанина в природних і в суспільних протиріччях, доки Маркс не сформулював простого і ясного положення про стрибок із царства необхідності в царство свободи єдино можливим шляхом — шляхом перебудови суспільства.
Вивчаючи фашистські диктатури ЕРС, філософ та історик п’ятого періоду Ерф Ром сформулював принцип інфернальності, згодом докладно розроблені моїм учителем.
Ерф Ром помітив тенденцію будь-якої недосконалої системи самоізолюватись, оберігаючи свою структуру від контакту з іншими системами, щоб врятувати себе. Звісно, що прагнути оберігати недосконале могли тільки привілейовані класи даної системи — гнобителі. Вони передусім створювали сегрегацію свого народу під будь-якими приводами — національними, релігійними, аби перетворити його життя в замкнуте коло інферно, відділити від решти світу й спілкуватися з ним через групу, яка панує. Тому інфернальність неминуче була справою їхніх рук. Так несподівано реалізувалося наївно-релігійне вчення Мані про існування в світі скерованого зла — маніхейство. Насправді ж це була цілковито матеріальна боротьба за привілеї в світі, де всього не вистачало.
Ерф Ром застерігав людство від світового володарювання олігархії — фашизму або державного капіталізму. Тоді над нашою планетою закрилося б гробове віко повної неминучості інфернального існування під п’ятою абсолютної влади, озброєної всією могутністю нищівної зброї тих часів і не менш убивчої науки. Твори Ерф Рома, на думку Кін Руха, зарадили побудові нового світу на переході до Ери Світового Возз’єднання. До речі: саме Ерф Ром перший помітив, що вся природна еволюція життя на Землі інфернальна. Про це ж згодом так яскраво написав Кін Рух.
Родіс звично набрала шифр, і невеликий квадрат бібліотечного екрана засвітився. Знайоме обличчя виникло в жовтій глибині — то був Кін Рух. Він пильно дивився на глядачок вражаюче гострими білястими очима. Учений повів рукою і зник на екрані, все ще говорячи за кадром.
А на екрані з’явилося стомлене, зажурене й натхненне обличчя старого чоловіка з квадратним чолом і високо зачесаним сивим легеньким чубом. Кін Рух пояснив, що це стародавній філософ Алдіс, якого раніше ототожнювали з винахідником морського сигнального ліхтаря. Важко розібратися в іменах народів, у яких фонетика не збігалася з орфографією, вимову ж було втрачено за наступні віки, що особливо позначилося на поширеній в ЕРС англійській мові.
Алдіс, помітно хвилюючись і чадихаючись від сердечної хвороби, говорив: “Взяти б для прикладу молодого чоловіка, який втратив кохану дружину, що померла від раку. Він ще не відчував, що він жертва особливої несправедливості, загального біологічного закону, нещадного, жахливого й цинічного, аніскільки не ліпшого за звірячі фашистські “закони”. Цей немилосердний закон провіщав, що людина мусить страждати, втрачати молодість та сили і помирати. Він дозволив, щоб в молодої людини забрали все найдорожче, і не давав йому ні безпеки, ані захисту, лишаючи назавжди беззахисним перед будь-якими ударами долі із тіні майбутнього! Людина завше палко мріяла змінити цей закон, відмовляючись бути біологічною невдахою у грі долі, за правилами, що встановилися мільярди літ тому. Чому ж ми повинні приймати свою долю без боротьби?.. Тисячі Ейнштейнів у біології допоможуть витягнути нас із цієї гри, ми відмовляємося схилити голову перед несправедливістю природи, скоритись їй”.
— Кін Рух сказав: важко ясніше сформулювати поняття “інферно” для людини. Бачите, як давно люди збагнули його принципи? А тепер…
На екрані виникла модель земної кулі, багатошаровий сфероїд, освітлений зсередини. Кожна ділянка його поверхні була крихітною діорамою, яка кидала стереоскопічне зображення просто на глядача, наче з безмежної далечі. Спочатку загорялися нижні шари кулі, верхні ж лишалися прозорими й німими. Перед глядачем проходила наочно історія Землі, відбита в геологічних нашаруваннях. Ця звичайна демонстрація моделі була насичена небаченим раніше Чеді змістом. Кін Рух оголосив, що побудував схему еволюції тварин за даними Ерф Рома.
Кожен вид тварин був пристосований до певних умов життя, так званої екологічної ніші, як її назвали біологи те в давнину. Пристрій замикав вихід з ніші, створюючи окремий осередок інферно, поки вид не розмножувався так, що більше не міг існувати в перенаселеній ніші. Чим досконаліший був пристрій, тим більших успіхів досягли окремі види, тим страшніша наставала розплата.
Загорялись і гасли ділянки глобуса, мелькали картини потворної еволюції тваринного світу. Багатотисячні стовпища крокодилоподібних земноводних, які копошилися в липкому мулі боліт і лагун; озерця, переповнені саламандрами, змієподібними та ящероподібними тварюками, що гинули мільйонами в безглуздій боротьбі за існування. Черепахи, велетенські динозаври, морські чудовиська, які корчилися в отруєних від гниття бухтах, конали з голоду на виснажених пустельних берегах.
Вище за земними нашаруваннями та геологічним часом з’явилися мільйони птахів, потім гігантські стада звірів. Неминуче розвивався мозок і почуття, дедалі сильнішим ставав страх смерті, турбота про потомство, все відчутнішим страждання травоїдних, яких пожирали, і в примітивному світосприйманні яких величезні хижаки повинні були представляти подобу демонів і дияволів, створених згодом уявою людини. Велична могутність, міцні зуби й кігті, які захоплювали своєю первісною красою, мали тільки одне призначення — шматувати, терзати живу плоть, дробити кістки.
І ніхто й ніщо не могло зарадити, несила було полишити те замкнуте коло інфернальності, болото, степ чи ліс, в якому тварина з’явилася на світ у сліпому інстинкті розмноження і збереження виду… А людина з її сильними почуттями, пам’яттю, вмінням розуміти майбутнє, невдовзі усвідомила, що, як і всі земні створіння, вона приречена від народження на смерть. Питання лише в терміні виконання та в тій кількості страждання, яке випадає на долю окремого індивіда. І що вища, чистіша, благородніша людина, то більша міра страждання буде їй відпущена “щедрою” природою і суспільним буттям-доти, доки мудрість людей, котрі об’єдналися в титанічних зусиллях, не урве цієї гри сліпих стихійних сил, яка триває вже мільярди літ у гігантському загальному інферно планети…
Ось чому перше розуміння інфернальності життя раніше спричинялось до стількох психічних надломів і самовбивств у найпрекраснішому віці — вісімнадцяти — двадцяти років.
— Я зіставила два уривки з лекцій мого вчителя, — сказала Фай Родіс, — і тепер вам зрозуміла горезвісна теорія інфернальності. “Але мільйони літ на віру наших “так!” Відказуєш ти “ні!” — проспівала Родіс, перефразовуючи одного із своїх улюблених давніх російських поетів.
