Найважче було подолати уявлення про замкнутість всесвіту в собі, в колі часу, який замикається на собі і який вічно, безконечно існує. Математичні формулювання, на зразок перетворення Лоренца, не допомогли, а лише заплутали питання, не даючи думці людини перебороти всі ці “замкнуті на собі” системи, сфери, кола часів, які були лише відображенням досвіду безвиході. Лише коли людина змогла подолати інфернальні кола й зрозуміла, що немає замкнутості, а є розгорнутий у безконечність гелікоїд, тоді вона, за словом, індійського мудреця, розкрила свої лебедині крила понад бурхливим бігом часів над сапфірним озером вічності.

— …Тоді й саме тоді ми оволоділи такими дивовижними для вас психічними впливами і передбаченнями, тоді прийшли до винайдення Зорельота Прямого Променя, зрозумівши анізотропну структуру Всесвіту.

Зорельоти Прямого Променя йдуть по вісях гелікоїдів, замість того, щоб розмотувати нескінченно довгий спіральний шлях. І уява вченого, заснована на логічно-лінійних методах вивчення світу, схожа на ту ж таки спіраль, яка невпинно намотується на нездоланну перепону Тамаса. Тільки в ранньому ви ці, до кондиціонування людини системою усталених поглядів, прориваються в ній здатності Прямого Променя, які раніше вважалися надприродними: наприклад, ясновидіння, телеакцепція і телекінез, вміння вибирати з можливих майбуттів те, яке здійсниться. Ми на Землі намагаємося розвинути ці здатності у віці, коли ще не кондиціонована найбільша сила організму Кундаліні, сила статевої зрілості.

Тій же загальній закономірності підпорядковано і розвиток життя, неминуче, всюди на різних рівнях часу, що призводить до спалаху думки. Для цього необхідна сталість внутрішнього середовища в організмі і здатність накопичувати й зберігати інформацію. Інакше кажучи — якомога повніша незалежність від зовнішніх умов існування, оскільки цілковита незалежність недосяжна.

Щоб отримати мислячу істоту, висхідна спіраль еволюції скручується дедалі тугіше, оскільки коридор можливих умов робиться дедалі вужчим. Виходять дуже складні організми, все більше й більше схожі один на одного, навіть коли вони виникають у різних точках простору. Мислячий організм неминуче різко виражений як індивід, на відміну від інтегрального члена суспільства на примітивному рівні розвитку, як мураха, терміт та інші тварини, пристосовані до колективного існування. Якості мислячого індивіда певною мірою антагоністичні соціальним потребам людства. Хочемо ми цього чи ні, але так вийшло в становленні земної людини — а отже, і нашої. Це не дуже вдало для викорінення інферно, але, зрозумівши випадковість, ми підійшли до абсолютної необхідності подальшого, тепер уже свь домого скручування спіралі в розумінні обмеження індивідуального розмаїття почуттів і прагнень, тобто необхідності зовнішньої дисципліни, як діалектичного полюса внутрішньої свободи. Звідси випливають серйозність, суворість мистецтва й науки — відмінна риса людей і суспільств вищої категорії — комуністичних.

Якщо замість скручування спіралі суспільства йтиме розкидання і розкручування, то з’явиться безліч анархічних одиниць (особливо в полегшених умовах життя), відповідно почнеться розкидання і творчості: роздрібнені образи, слова, форми. За широтою й тривалістю розповсюдження такої творчості можна встановити періоди занепаду суспільства — епохи розпущених, недисциплінованих людей. В науці Ян-Ях особливо проявився її розпущений характер і як наслідок — невміння знайти правильний шлях. Окремі ефекти, без гармонійного музичного ладу, оркестрованого з найпершими потребами людства… Незрілим відкриттям, не вивченим глибоко і всебічно, ви надаєте надуманої важливості, кидаєте майже всі сили і кошти на те, що згодом виявляється осторонь від головного шляху, похваляючись переліком розумних формул і пустопорожніх символів. — Вір Норін зупинився, потім сказав: — Даруйте я не хотів торкатися соціальних питань та, видно, ми на Земіі не можемо мислити інакше, маючи на увазі головну мету: охорону спокою, радості и творчої роботи людей!..

Вчені Торманса зустріли закінчення промови Вір Норіна похмурим мовчанням. Вони сиділи, ні словом, ні жестом не виказуючи своїх почуттів, поки він, трохи здивований реакцією аудитори, спускався з кафедри. А втім, він відчув зростаюче невдоволення вже на початку своїх соціологічних формулювань. Вір Норін вклонився і вийшов із зали, всім своїх єством відчуваючи вибухову ворожість привілейованих слухачів. Причинивши за собою двері, він почув незграйний гомін, який невдовзі посилився до крику. Ясна річ, проводжати його ніхто не вийшов, і Вір Норін, який не терпів церемоній прощання, навіть зрадів, що зекономив час і раніше побачить Сю-Те. Через півгодини він підходив до свого дому. В душі зародилась неясна тривога: погане назрівало в його грядущій долі, і це погане пов’язане з виступом у фізико-технічному інституті. Так, він справив враження на вчених, але яке? Він поводився не так, як треба, не зумівши залишитись у рамках “чистої” науки Ян-Ях. Одначе Таель підкреслював необхідність саме такого виступу… Треба поговорити з Родіс, вона зуміє зазирнути в майбутнє далі ного…

Лихі передчуття Вір Норіна одразу зникли, коли він побачив Сю-Те. Ніколи він не уявляв, скільки істинного щастя можна відчути на краю небезпеки ось у такій маленькій кімнаті. Обличчя Сю-Те було осяяне самовідданою любов’ю, і Вір Норін відчував, які дорогі йому кожен її жест, сміхотливі зморшки, манера ходити, її дивний ніжний голос, ні високий, ні низький, ні дзвінкий, ні глухий. Сю-Те завжди вміла внести нове, несподіване в їхню розмову, раптово переходила від сяючої радості до тривожних дум про майбутнє, від самозабутньої, майже шаленої пристрасті до сумного зосередження в собі. Іноді, ніби пробуджуючись, Сю-Те дивилась на Вір Норіна, як у безодню життя, готова і душу й тіло кинути туди, віддати все до останнього подиху. Часом привидом біди поставало перед нею темне майбутнє, виникало пронизливе відчуття примарності її щастя з дивним прибульцем з міжзоряних просторів, незбагненних для її розуму, і тоді Сю-Те кидалась до астронавігатора й завмирала, пригорнувшись до нього із заплющеними очима, ледве дихаючи.

Вона часто співала й починала звичайно із зворушливо-сумного, а потім із запалом кидалась у складну в’язь ритмічного танцю. Вона звіряла йому дитячі мрії, оповідала свої юні переживання з делікатністю почуттів і спостережень, доступних не кожній жінці Землі. І знову співала, заглядаючи в майбутнє, яй. у темну річку, що повільно тече в невідому далечінь. І йому хотілося тоді забути про все, щоб якомога довше залишатися з Сю-Те, у щедрості її кохання, і самому віддавати себе так само безоглядно. Неможлива мрія: надто складною була ситуація на чужій планеті, де він зробився каталізатором народжуваних сил опору і боротьби за людське існування, Зі, вихід з інферно! Належало ще пережити тяжкий момент, коли зореліт з усіма його друзями відлетить на рідну планету. Очікування завдавало мук Вір Норіну, хоча попереду було ще немало днів спільної роботи з Родіс і частих зустрічей по СДФ з екіпажем зорельота.

Так думав Вір Норін, але він помилився.

Після того як він залишив інститут, з гурту сперечальників вийшов присадкуватий чоловічок із шкірою настільки жовтою, що скидався на хворого. Він був цілком здоровий, просто налє-жав до етнічної групи жителів високих широт головної півкулі. Нар-Янг уже заробив собі подвійне ім’я, бувши відомим астрофізиком. Він поквапився до кабінету на четвертому поверсі інституту, зачинився там і, підбадьоруючи себе курильним димом, узявся за обрахунки. Обличчя його то кривилось у саркастичній посмішці, то розпливалось у зловтішній радості. Нарешті він схопив нотатки і поїхав до приймальні вищої Ради, де містився переговорний пункт для виклику відповідальних сановників з нагальних справ державного значення.

На відеоекрані з’явився бундючний “Змієносець”.

Окрилений відкриттям, Нар-Янг зажадав з’єднати його з володарем. Таємницю, яку він розкрив, настільки важлива й велика, що він може довірити її тільки самому Чойо Чагасу.