— На вимогу суду, — почав свою промову головний експерт, уже немолодий професор Шейн, — ми оглянули юнака Іхтіандра і тварин, яких оперував професор Сальватор у своїх лабораторіях. Ми дослідили його невеличкі, але дуже вміло обладнані лабораторії і операційні. Професор Сальватор у своїх операціях користувався не тільки останніми удосконаленнями хірургічної техніки, на зразок електричних ножів, знезаражуючого ультрафіолетового проміння тощо, але й такими інструментами, які ще невідомі хірургам. їх виготовили, очевидно, за його вказівками. Я не зупинятимуся довго на дослідах професора Сальватора над тваринами. Ці досліди в основному зводилися до надзвичайно сміливих за своїм задумом і блискучих за виконанням операцій: до пересадки тканин і цілих органів, зшивання двох тварин, до перетворення дводихаючих на однодихаючих і навпаки, перетворення самок на самців, до нових методів омолодження. У садах Сальватора ми побачили дітей та підлітків віком від кількох місяців до чотирнадцяти років, що належать до різних індіанських племен.

— В якому стані ви побачили дітей? — спитав прокурор.

— Усі діти здорові й життєрадісні. Багатьох з них Сальватор врятував від смерті. Індіанці вірили йому і приводили до нього дітей з найвіддаленіших куточків — від Аляски до Вогняної Землі: ескімоси, ягани, апачі, тауліпанги, еанапани, ботокуди, пано, арауканці.

У залі почулося чиєсь зітхання.

— Люди всіх цих племен несли своїх дітей до Сальватора.

Прокурор починав турбуватися. Після розмови з єпископом, яка дала належний напрям його думкам, він уже не міг спокійно слухати цю похвалу Сальваторові і спитав у експерта:

— Чи не гадаєте ви, що операції Сальватора були корисні й доцільні?

Та голова суду, сивий дід із суворим обличчям, побоюючись, що експерт дасть ствердну відповідь, поквапився втрутитись:

— Суд не цікавиться особистими поглядами експерта на наукові питання. Прошу, розповідайте далі. Що дав огляд юнака Іхтіандра з арауканського племені?

— Тіло його вкрите штучною лускою, — оповідав експерт, — з якоїсь невідомої гнучкої, але надзвичайно міцної речовини. Аналіз цієї речовини ще не закінчено. У воді Іхтіандр користувався інколи окулярами з особливого скла, виготовленого з важкого флінтгласу, показник заломлення якого дорівнює майже двом. Це давало йому змогу добре бачити під водою. Коли ми скинули з Іхтіандра його луску, то побачили під обома лопатками округлі отвори діаметром десять сантиметрів, затягнуті п’ятьма тоненькими смужками шкіри, схожими на зябра акули.

У залі пролунав приглушений вигук подиву.

— Так, — сказав експерт, — це здається неймовірним, але Іхтіандр має людські легені і разом з тим зябра акули. Тому він може жити на землі і під водою.

— Людина-амфібія? — глузливо запитав прокурор.

— Так, до деякої міри людина-амфібія — дводихаюче земноводне.

— Але звідки в Іхтіандра могли взятися зябра акули? — запитав голова.

Експерт широко розвів руками і відповів:

— Це таємниця, яку, можливо, виявить бажання з’ясувати нам сам професор Сальватор. Наша думка така: за біологічним законом Геккеля, кожна жива істота в своєму розвитку повторює всі ті форми, через які пройшов даний вид живої істоти протягом вікового життя цього виду на землі. Можна з певністю сказати, що людина походить від предків, які в свій час дихали зябрами.

Прокурор підвівся зі свого стільця, але голова жестом спинив його.

— На двадцятий день розвитку у людського зародка визначаються чотири зяброві дуги, що лежать одна за одною. Але згодом зябровий апарат людини змінюється: перша зяброва дуга перетворюється на слуховий прохід із слуховими кісточками і на євстахієву трубу; нижня частина зябрової дуги розвивається в нижню щелепу; друга дуга перетворюється на паростки і тіло під’язикової кістки; третя дуга — на щитовидний хрящ гортані. Ми не думаємо, що професорові Сальваторові вдалося затримати розвиток Іхтіандра в його зародковій стадії. Щоправда, наука знає випадки, коли навіть у цілком дорослої людини залишається на шиї під щелепою незарослий зябровий отвір. Це так звані шийні фістули. Але з такими рештками зябер, звичайно, не можна жити під водою. При ненормальному розвитку зародка повинно було статися одно з двох: або зябра розвивалися б далі, але за рахунок розвитку органів слуху й інших анатомічних змін — тоді Іхтіандр перетворився б на потвору з недорозвиненою головою напівриби-напівлюдини; або ж переміг би нормальний розвиток людини, але за рахунок знищення зябер. Проте Іхтіандр цілком нормально розвинена людина, з хорошим слухом, добре розвиненою нижньою щелепою і нормальними легенями, і водночас він має цілком сформовані зябра. Як саме функціонують зябра і легені, в якому взаємозв’язку перебувають вони, проходить вода в зябра через рот і легені чи проникає через невеликий отвір, який ми виявили на тілі Іхтіандра трохи вище круглого зябрового отвору, — ми не знаємо. Ми могли б відповісти на ці питання, якби зробили анатомічний розтин. Це, повторюю, лишилося загадкою, відповідь на яку мусить дати сам професор Сальватор. Професор Сальватор повинен пояснити нам, як з’явилися собаки, схожі на ягуарів, дивні, незвичайні тварини, і земноводні мавпи — цей двійник Іхтіандра.

— Який же ваш загальний висновок? — запитав голова експерта.

Професор Шейн, що сам користувався великою популярністю як вчений і хірург, відповів одверто:

— Мушу визнати, що в цій справі я нічого не розумію. Я можу лише сказати, що тільки генієві під силу те, що робив професор Сальватор. Сальватор, очевидно, вирішив, що в своєму мистецтві хірурга дійшов до такої досконалості, яка дає йому змогу розкладати, складати і пристосовувати тіло тварини й людини за своїм бажанням. І хоч він блискуче здійснював це на ділі, та, проте, його відвага й широчінь задуму межують з… безумством.

Сальватор зневажливо посміхнувся.

Він не знав, що експерти вирішили полегшити його долю і підняти питання про його неосудність, щоб мати можливість замінити тюремний режим на режим лікарні.

— Я не стверджую, що він божевільний, — провадив далі експерт, помітивши усмішку Сальватора, — але в усякому разі, на нашу думку, підсудного треба перевести в санаторій для психічнохворих під довгочасний нагляд лікарів-психіатрів.

— Суд не ставив питання про неосудність обвинуваченого. Суд обміркує цю нову обставину, — сказав голова. — Професоре Сальватор, чи бажаєте ви дати пояснення з приводу деяких питань експертів і прокурора?

— Так, — відповів Сальватор. — Я дам пояснення. Але хай разом з тим це буде і останнім моїм словом.

Сальватор спокійно підвівся і оглянув судову залу, немовби когось шукав. Серед глядачів Сальватор помітив Бальтазара. Крісто і Зуріту. У першому ряду сидів єпископ. Сальватор трохи затримав на ньому свій погляд. На обличчі Сальватора з’явилася ледве помітна усмішка. Потім Сальватор знову почав шукати когось поглядом, уважно озираючи залу.

— Я не бачу в цій залі скривдженого, — нарешті промовив він.

— Я скривджений! — крикнув раптом Бальтазар, зірвавшись на ноги. Та Крісто смикнув брата за рукав і посадив на місце.

— Про якого скривдженого ви кажете? — запитав голова. — Якщо ви маєте на увазі спотворених вами тварин, то суд не вважав за потрібне показувати їх тут. А Іхтіандр, людина-амфібія, перебуває в приміщенні суду.

— Я маю на увазі господа бога, — спокійно і серйозно відповів Сальватор.

Почувши таку відповідь, голова суду розгублено відкинувся на спинку крісла. “Невже Сальватор збожеволів? Чи він вирішив удавати божевільного, щоб уникнути в’язниці?”

— Що ви хочете цим сказати? — запитав голова.

— Я думаю, суду це має бути ясно, — відповів Сальватор. — Хто той головний і єдиний, кого скривджено в цій справі? Очевидно, тільки господь бог. Це ж його авторитет, на думку суду, я підриваю своїми вчинками, вторгаючись у його сферу. Він був задоволений своїми творіннями, і раптом з’являється якийсь лікар і заявляє: “Це зроблено погано. Це потребує переробки”. І починає перекроювати боже творіння по-своєму…