– Далі йдіть самі, панотче.

Посередині двору лежав обличчям до землі старий, – спина його була простромлена вилами, порепані від безкінечної роботи руки стискували чорні грудки землі. Панотець озирнувся навкруги – кров довгими плямами тягнулася по подвір'ю, у відкритій ризі біліло залите кров'ю, розтерзане жіноче тіло. Біля порогу хати, з руками, закрученими колючим дротом, лежав чоловік у білій вишитій сорочці, біля розколотої голови червоніла скривавлена сокира. Панотець відчув, що божеволіє, і безпорадно озирнувся на Бойчука, -той стояв, спершись на жердину, і його мертві очі вбирали в себе людське страждання, яке одвічно застигло на цій землі. На старанно вибіленій стіні хати було широко написано кров'ю " Смерть зрадникам! УПА" і намальовано тризуб. Отець Василь набрав повні груди повітря і пішов далі, він ступив на поріг через розчахнуті двері і застиг…

Потім панотець довго лежав на землі, порожній шлунок вихлюпував згустки крови і слини. Священик плакав і нестямно вигукував богохульні прокляття. Бойчук нахилився над ним і, лагідно торкнувшись плеча, сказав:

– Прошу вас, панотче, прочитайте над ними молитву, – вони всі вірили в Бога.

П'ятьох закатованих поховали за хутором. Отець Василь, збиваючись, прочитав молитву. Було тихо, сідаюче сонце кидало довгі тіні. Тихо і тепло. Лише іноді від гори відчувалося наближення передосінньої прохолоди.

Вони довго мовчали, потім отець Василь запитав:

– Хто їх?

Бойчук подивився кудись за гори.

– Нам треба йти, їх вбили учора вдень, тож незабаром повинні під'їхати гебісти… фіксувати новий злочин "буржуазних націоналістів". Потім село в повному складі запроторять до Сибіру.

– Хто це зробив? – налягаючи на кожному слові, знову запитав отець Василь.

– Ви чули щось про спецзагони МГБ? Це робота "Міхася", – командира одного такого загону, діють під виглядом чоти УПА. Колись був нашим. Ми вже два роки не можемо його знищити.

– Хто він?

Бойчук довго мовчав, потім зронив:

– Диявол.

І вони йшли далі, Бойчук вів священика вглиб лісу. Раптом галичанин зупинився і підійшов до невеликої ялинки, яка, здавалося, нічим не відрізнялася від інших. Він ухопився за стовбур і повільно, з натугою, потягнув його на себе. Ялинка з квадратом дерну несподівано відвалилася вбік, відкривши чорний хід під землю.

Бойчук закинув автомат за спину і зник у проваллі, звідки донеслося:

– Спускайтеся, панотче, це поки що не тунель до пекла!.. Але може їм стати, за певних обставин.

Отець Василь, невміло чіпляючись за скоби в дерев'яній стіні, поліз. Відразу повіяло вогким холодом. Бойчук десь шарудів углибині. Шорхнули сірники, і слабке полум'я каганця освітило тісне помешкання, старанно оббите зрубами. Бойчук возився з дерев'яними ящиками. Панотець помітив невеличкий радіоприймач на столі та ікону, обережно підвішену в куті. Він підійшов ближче – на потемнілій від вологи іконі Святий Юрій боровся зі змієм.

Вечеряли на свіжому повітрі. Бойчук розігрів на спиртовці консерви і розкрив декілька пачок галет. Першим порушив мовчанку галичанин.

– Пане Василю, зараз у нас відкритий шлях далі на захід, є надія, що ми зможемо добратися до повстанського куреня, а далі переправимо вас через кордон. Немовби все, але…

Панотець вичікувально подивився на нього:

– І що я буду там робити? Входити до емігрантських об'єднань, проливати сльози над Батьківщиною? Чекати, коли вона стане такою, як ми собі там її хочемо побачити? А вона така, яка є. Боюся, що тільки я став іншим.

Бойчук пильно подивився на панотця.

– Тут "Михась" зі своєю бандою. Скоріше, що саме зараз він іде за нами. Я теж давно шукаю його. Можливо, прийшов час нашої зустрічі.

Панотець мовчки кивнув.

Бойчук знову поліз до криївки і витяг на поверхню декілька дерев'яних ящиків, два автомати, великий моток шнура і набитий незрозумілим причандаллям наплічник.

Навантаживши себе, вони вирушили в путь. Отець Василь здивовано помітив, що знаходить у собі нові й нові сили, піднімаючись за невтомним Бойчуком по горі. Опівночі вибралися на галявину. Там під місячним сяйвом темніла невеличка хатина.

– Колись тут жив лісничий, – коротко пояснив Бойчук, обережно опускаючи ящик. Панотець теж, з полегшенням, поставив свій тягар.

Бойчук швидко розкрив ящики і почав діставати толові шашки. Декілька з них зарив під стінами хатини, а решту заніс у середину. Отець Василь почув, як галичанин порпається в хаті. За пару десятків хвилин він вийшов, розмотуючи за собою довгий шнур. Шнура вистачило на кілька сотень метрів. Вони ретельно замаскували його листям, і Бойчук прикріпив два кінця шнура до клем у залізній коробці з поперечною ручкою.

– Далі, панотче, наші дії будуть такими: я спробую вийти на "Михася" і заманити його до хати лісничого, а ви в цей час будете за "пекельною машинкою". Я заскочу в хату і дам пару черг з автомата, потім спробую вибратися через віконце з протилежного боку. Якщо вони заскочать у хату, ми їх накриємо; в будь – якому разі їм доведеться бігти повз неї – принаймні половину вибух завалить. Головне – вчасно ввімкнути машинку. Якщо я через дві доби не з'явлюся, за компасом відходьте на південний захід, повернетеся в криївку. Їжі там вистачить надовго. Дочекаєтеся мене або когось з наших. Про вас знають і переправлять за кордон. Все. Так, візьміть, – Бойчук протягнув панотцю компас, ППШ і гранату.

Галичанин дбайливо вмостив схованку для священика. Звідти, навіть у нічній темряві, була добре видна галявина і хатина. Панотець здивовано покрутив у руках гранату. Бойчук коротко пояснив, як нею користуватися, потім розтягнувся на скиданому гіллі, накрившись піджаком:

– Тепер треба відпочити, завтра для нас буде тяжкий день.

Панотцю здалося: тільки він заплющив очі, як Бойчук торкнув його за плече. Було ще темно, але відчувалося наближення ранку. Референт стояв над ним готовий вирушити. На плечі, стволом донизу, висів автомат, на поясі кобура і дві гранати.

– Вибачте, що потурбував, панотче, – в голосі галичанина отець Василь здивовано відчув несподівані теплі нотки. Бойчук помовчав, дивлячись кудись у далечінь, потім додав:

– Може, для українців є окремий рай і ми боремося не за ту Україну, якої, можливо, ніколи не буде тут.., а за право мати її десь там… після смерті?

Бойчук махнув на прощання рукою і пішов широким кроком вглибину лісу.

До ранку отець Василь не міг зігрітися. Він ходив, дихаючи холодним і вогким повітрям, хлопав себе по боках, відчуваючи, як м'язи напружуються від холоду і нервового збудження. Але незабаром ранкове сонце зігріло його, і священик зміг ненадовго заснути тривожним і полохливим сном. Весь день він провів у своїй схованці, напружено вслухаючись у лісову тишу. Тільки під вечір відчув, що зголоднів, і з'їв декілька галет.

Навколо все дихало таким заспокоєнням і теплом, що панотцю до божевілля захотілося, щоб цей день не закінчувався ніколи. На коротку мить він навіть повірив у це. Але день минув, можливо, відправившись з іншим отцем Василем в якусь потойбічну схованку для днів, і нічна темрява знов примусила панотця згадати про своє завдання.

Ніч панотець провів без сну, напружено слухаючи тишу. Під ранок він почув, як далеко в горах гримнуло. Спочатку священик вирішив, що це далекий дощ, але наступний відляск примусив його стривожитися. Вже через півгодини зрозумів, що в напрямі до нього просувається перестрілка. Священик відчув, як тіло ціпеніє від хвилювання і страху, в скронях збуджено запульсувала кров. Він уже ясно чув короткі черги ППШ, які перетиналися з частими пострілами гвинтівок і сухим торохкотінням інших автоматів. Перестрілка насувалася ривками, панотцю здалося, що він навіть чує далекі нерозбірливі вигуки. Він облизнув висохлі губи і машинально почав вибирати з бороди заплутану соснову колючку.