— Перш за все мене просив передати вам привіт лейтенант Оліва, — усміхнувся Аренсібія. — Він цікавиться, чи ви й зараз чемпіон з пінг-понгу. Він би не проти зіграти з вами.

— Ох, той Оліва! — засміявся лейтенант. — Що з ним? Хіба не він начальник пожежної охорони на заводі імені братів Діас?

— Так, але кілька тижнів тому отримав підвищення, перевели в провінційне управління, а на його місце призначили мене. Тому й послали нас до Гавани підучитися.

— Ага, он воно що.

— Ми приїхали позавчора і вже побували на кількох підприємствах, — Аренсібія глянув на годинник. — Залишилися тільки ви. Зрештою, тут нам найцікавіше, бо й у нас нафтоперегінний завод.

— Що ж, до ваших послуг, — відповів офіцер.

«Через п'ять секунд має подзвонити телефон. Інакше…», — нетерпеливився Аренсібія. Та зовні спокійно провадив розмову далі.

— Що ж передати Оліві?

— Скажіть йому, що…

Телефонний дзвінок перебив розмову.

Данієль Барріос почув гудок. Він ждав. Як було наказано, рівно о сьомій годині шістнадцять хвилин він набрав номер пожежної охорони нафтоперегінного заводу імені Ньїко Лопеса.

— Слухаю, — почулося на другому кінці лінії.

— Мені потрібен лейтенант дель Корраль.

— Я біля телефону.

— З вами говорить класний керівник Родольфіно, вашого сина. З ним сталося нещастя.

— Що?!

— Не хвилюйтеся. Здається, він лише зламав руку і трохи забився.

— Як це трапилося?

— Автобус, на якому діти їхали на екскурсію в Сороа, попав у аварію.

— Ви певні, що в нього нема нічого серйозного?

— Так, але він весь час кличе вас. Він у лікарні в Пінар дель Ріо. Я більше не можу говорити, з вами, бо мушу зв'язатися з іншими батьками.

— Так, звичайно. Дякую, що подзвонили.

— Нема за що, — відповів Данієль і повісив трубку. Провів рукою по чолу. «Не подобаються мені такі справи», — подумав.

— Щось трапилося? — запитав Аренсібія лейтенанта, коли той поклав трубку.

— Нагальна справа, товариші. Ви не могли б прийти завтра? Тоді я особисто міг би показати вам усе, що ви бажаєте. Я й збирався це зробити, та непередбачена обставина…

— Річ у тім, що в нас уже куплені квитки на літак на вечір, — сказав Аренсібія. — Та ви не хвилюйтеся. Адже ми маємо уявлення про обладнання, і якщо ви дасте нам когось, щоб супроводжував нас, цього буде цілком достатньо.

Лейтенант потер підборіддя рукою. Тоді вирішив:

— Нема ради. Ви вже мені пробачте. Хотілося самому все показати. Та сьогодні не можу. З вами піде інший товариш.

Він підійшов до селектора, натиснув кнопку.

— Фуллєдо, зараз спустяться товариші, що приїхали до нас. Пройди з ними і покажи те, що вони захочуть подивитися. Зрозуміло? Добре, вони вже йдуть.

Коли Аренсібія і Лейва спустилися на перший поверх, боєць Фуллєда виструнчився і привітався:

— Фуллєда до ваших послуг, лейтенанте. Який цех хотіли б ви подивитися перший?

— «С», — сказав Аренсібія. — Ми хотіли б перевірити обладнання лише цеху «С». Він спритно замінив слово «подивитися» на «перевірити». «Справи йдуть краще, ніж ми гадали. Негадано ми стали інспекторами».

Механік у Касабланці длубався в моторі «шевроле». Чоловік, який запропонував йому допомогу, став поруч. «А він симпатичний. Ремонт машин — моя справа, але зараз доведеться терпіти помічника».

«Небезпечно! В зоні не палити! Тут легкозаймисті матеріали. Діючи всупереч забороні, ви свідомо коїте карний злочин. Не будьте безвідповідальні, не порушуйте наказу самі й не будьте байдужі до порушників! Вас попереджено!»

Боєць Фуллєда давав пояснення про складне обладнання переодягненим агентам ЦРУ.

— …встановлено, що на цій дільниці цеху стратегічна установка протипожежних заходів буде…

Аренсібія вдавав, що дуже зацікавлений розповіддю. Вільям Лейва тримався осторонь, оглядаючи вогнегасники і роблячи нотатки в записнику.

Закінчивши пояснення, боєць запросив їх пройти до іншої дільниці цеху.

— Добре, — згодився Аренсібія і додав, звертаючись до експерта: — Пересе, залишся тут і занотуй усі необхідні дані, а товариш тим часом покаже мені протипожежні установки на іншій дільниці. Коли закінчиш, доженеш нас. Ясно?

— Авжеж, — відповів Лейва.

Коли Аренсібія з бійцем відійшли, експерт підійшов до найближчого вогнегасника і став відкручувати кришку.

Кіт від'єднав зливний шланг і під'їхав до поста № 2. Гукнув вартовим:

— До завтра! Дякую за все. Побачимо, чи не підведе мене знову оця стара чортопхайка.

— До завтра, — відповіли вартові.

— Тільки б товаришам, що проводять маневри, не заманулося зупинити мене. Якщо мотор знову заглухне… Та добре, всього найкращого.

Машина від'їхала. «Це щоб не забули про військові маневри», — подумав про себе Кіт.

На полустанку проти тютюнових складів локомотив відганяв порожні цистерни, залишаючи цистерни, заповнені патокою.

Це було на п'ятому причалі в бухті Гуасабакоа, в Реглі.

Час — 7-ма година 39 хвилин ранку.

Аренсібія слухав пояснення бійця, коли Вільям Лейва підійшов до них.

— Ти все записав? — запитав Аренсібія.

— Так. Дуже цікаве обладнання в цеху «С».

За кілька хвилин Аренсібія і супровідник знову відійшли на іншу ділянку.

Залишившись один, експерт обережно поставив валізу на підлогу і спробував відкрутити кришку вогнегасника.

— Товаришу, — почув він голос за своєю спиною. Лейву застукали на гарячому, та він не розгубився. Усе було передбачено.

— Слухаю вас.

Чоловік у робочій спецівці та зеленій касці стояв поруч.

— Я, — сказав він, — член протипожежної бригади. Може, я вам стану в пригоді.

— Ні, я сам це перевірю, — відповів Лейва, сподіваючись, що робітник піде. Він дістав з кишені одну з карток, видрукуваних Данієлем, і став заповнювати її.

Та робітник не рушив з місця. «Треба щось робити, щоб він відійшов хоч на хвильку».

— Сеньйоре, — звернувся Лейва до робітника, — у вас не знайдеться часом розвідного ключа «стіксон»? Мені треба відкрити вогнегасник.

— Знайдеться, — відповів той і пішов по ключа. Лейва швидко відкрутив кришку, дістав з валізи пластикову коробочку з вибухівкою. Обережно вклав її всередину вогнегасника і знову завернув кришку.

— Ось ключ, товаришу, — сказав робітник, простягаючи йому інструмент.

— Щиро вдячний. Проте я й без нього вже впорався.

— Можна вас запитати? — звернувся робітник до експерта. — Що то ви вкладали до вогнегасника? Якийсь новий хімікат?

— Так, один препарат, він підтримує концентрацію кислоти і робить ефективнішою дію апарата.

Лейва взяв одну картку, прив'язав її дротинкою до вогнегасника.

— Це розпорядження Міністерства охорони здоров'я. Препарат знижує токсичність суміші. Ми його вже застосовуємо на інших заводах. Це яка дільниця?

— «Г-3».

— Добре, — сказав Лейва і вписав номер в картку, — тут уже все. Треба йти на інші дільниці. До побачення, сеньйоре. І щира вам дяка.

Молоковоз зупинився біля ресторану «Ла Ротонда». Кіт виліз з кабіни і попрямував до телефону-автомата. Витяг з кишені штанів записну книжку, набрав номер.

— Слухаю. Так, говорить посильний. Усе зроблено, як домовилися. Слухаю. Куди? Ага. А потім куди їх одвезти? Вони скажуть. О'кей. Лише троє? А інших троє? О'кей. І ви нас заберете. Ага. До побачення.

Данієль уже був готовий. Він узяв ключі, запер двері, сів до автомобіля. «Побачимо, чим усе кінчиться». Завів мотор і ввімкнув радіо.

Почувши дзвінок, радист Серафін зняв трубку. Потім посунув до себе аркуш паперу і став нотувати. Закінчивши писати, запитав:

— На якій частоті передавати? Як? Підтвердь частоту. На цій? Ти переконаний? Ні, ні, усе гаразд. Ти ж знаєш, я дисциплінований. А потім? Так. Зрозуміло. Біля в'їзду у долину. Біля погрібця праворуч. До семи з половиною. Не хвилюйся, Коте. Буду.

Серафін поклав трубку і взяв аркуш. «Будемо точно 20 Р-25», — прочитав він і, підбадьорюючи себе, подумав: «Добре виходить». Маленький тлустий чоловічок нервово всміхнувся.