Литмир - Электронная Библиотека
A
A

“Де ви, сагібе?..” — запитує старий Джоші, позираючи каламутними очима на неквапливі хвилі Хуглі.

А зовсім близько звідти, угору річкою, до міста Калькутти йде білий-білий пароплав “Академік Павлов”. І на його палубі, схилившись на поручні, стоїть Андрій Лаптєв — професор, член-кореспондент Академії медичних наук, керівник радянської делегації на конгрес хірургів у Індії.

Пливуть неквапливі хвилі Хуглі, одного з рукавів могутнього Гангу. Вирує за кормою корабля вода, розбігається буйними чорториями. А потім заспокоюється, згладжується, та й не лишається й сліду…

Чи не отак збігає й минуле?.. Мов буруни за кормою, промчали роки. Вже посріблило першим інеєм Андрійові скроні. Вже зростає в нього чудова дочка Вже начеб час і забути про минуле. Та тільки цього не забудеш ніколи, як молодість, як найкращі поривання душі; і часто-часто уві сні кличе Андрій жагуче: “Майю!.. Майю!..”, і його дружина тоді мовчки плаче.

— Майю!.. — шепоче Андрій, позираючи вперед, — туди, де за кілька хвилин постане Калькутта, — “мешкання богині кохання Калі”.

Він витягає з кишені невеличкий чорний футлярчик, кладе собі на долоню дбайливо відшліфований кристал гірського кришталю.

— “Кристал самозабуття”…

Де ти, любий образ?.. З’явись хоч на мить, дай подивитись на тебе ще хоч раз!

Але не згущаються тіні за блакитними гранями. Кристал виблискує весело й грайливо: він набрав у себе повно небесної блакиті, схопив сонячний промінчик і тепер грається ним, сміється, щедро розбризкуючи навколо золоті цятки. Він немов каже: живим — жити і сміятися… Навіщо згадувати тоскне та скорботне?

Професор Лаптєв спускається до каюти і починає складати речі, його погляд зупиняється на тоненькій книжечці з довгою, нудною назвою: “Біокаталізатори Федоровського-Сатіапала та їхнє використання з метою прискорення післяопераційних процесів”. Це сигнальний примірник, ніхто з учених ще не знає про вихід з друку цієї книги.

Андрій задоволено посміхається. Він уявляє собі реакцію деяких англійських хірургів, — тих, що, скориставшись з відібраних у індійців кристалів, почали творити “чудеса” в медицині. Препарат Федоровського, як і передбачав Сатіапал, у Англії засекретили, немов атомну бомбу свого часу. Так, у Лондоні можуть відновити людині втрачений зір, пришити нову руку, ногу, але це коштує десятки тисяч доларів. Поява ось цієї книжечки викличе у світі ефект, схожий на той, коли вибухнула перша атомна бомба. І так само, як і атомна енергія, одне з найвидатніших відкриттів нашого часу, біокаталізатори Федоровського-Сатіапала, стануть здобутком всього людства.

Андрій береться за відбиток набору іншої статті для “Вісника Академії наук СРСР”. Йдеться про використання біокаталізаторів для виготовлення “силосу Сатіапала” з найгрубіших кормів. Цей спосіб економічно досі був невигідний: надто дорого коштували “зуби дракона” та надто складною й трудомісткою була операція виготовлення силосу. Але в цій статті наведено найновіші дані. Один з тваринницьких радгоспів для експерименту повністю переведений на штучне харчування, і результати виявились цілком задовільними.

Обидві статті призначені як подарунок індійським вченим, індійському народові.

Андрій рішуче бере чемодан ї виходить на горішню палубу.

Перед ним сонячна далина, повновода ріка і Калькутта, яка білою чайкою випливає з-за прозорого серпанку золотої індійської осені.

КІНЕЦЬ

7.05.55-7.06.56.

х. Скелька — Харків.

Зуби дракона - doc2fb_image_0300000C.png
51
{"b":"117020","o":1}