Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - doc2fb_image_03000001.png

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - doc2fb_image_03000002.png

Упорядник М. П. Семенюк

Художник В. Й. Агафонов

ПОДОРОЖІ

Левассер де Боплан

ОПИС УКРАЇНИ

“Опис України” Гійома Левассера де Боплана — одна з видатних пам’яток французької мемуарної літератури і водночас цінне історичне джерело. Автор твору народився 1600 року в Нормандії. Його справжнє ім’я і прізвище — Гійом Левассер, де Бопланом він став називатися за одним із своїх маєтків. У 1630–1647 роках капітан артилерії Левассер де Боплан служив по найму у польському війську, яке стояло на Україні. Під його керівництвом були споруджені укріплення або фортеці в Бродах, Барі, Саврані, Новгороді-Сіверському і Козаку на Дніпрі, разом з Андреа дель Аква Боплан побудував чудовий ренесансний замок-палац у Шдгорцях (Львівська область).

Проживаючи на Україні, французький спеціаліст проводив топографічні виміри, збирав матеріали для картографічних робіт. Ним були створені “Українська географічна карта”, “Генеральна карта України”, 12 карт окремих частий України і, нарешті, перша в історії світової картографії військова топографічна карта цілої країни “Спеціальний і детальний план України разом з приналежними їй воєводствами, округами й провінціями”.

Початково задуманий як свого роду пояснювальний текст до карт, “Опис України” перетворився на розгорнутий твір, написаний на осіюві особистих вражень і спогадів автора.

На змісті “Опису” не могло не відбитися перебування Боплана на службі в шляхетському війську. Одначе апологетом шляхетсько-магнатського режиму він не став, зберішш прагнення до правдивості й справедливості. З повагою відгукується французький письменник про мужність козаків, про їхню військову майстерність і стійкість у боротьбі, з поневолювачами рідної землі.

Опис України та річки Борисфену,

що в просторіччі називається Ніпр або Дніпр,

від Києва до моря, в яке ця річка впадає

Київ, який колись мав назву Кісовія, був одним з найдавніших міст Європи, про що свідчать рештки старожитностей, висота й ширина міських укріплень, глибина оборонних ровів, руїни храмів та старовинні гробниці багатьох князів. З його храмів уціліли тільки два — Софійський та Михайлівський, від усіх інших лишилися самі руїни, як, приміром, від церкви святого Василя, від якої ще видніються рештки мурів заввишки п’ять-шість футів, з грецькими написами на штукатурці. Написи ці, яким понад 1400 років, майже стерлися через свою давпість. У руїнах храмів до наших днів збереглися гробниці багатьох князів Русі.

Софійський та Михайлівський храми відновлені в їх давньому вигляді. Перший з них має прекрасний фасад і гарний вигляд звідусіль, хоч би з якого боку на нього дивився. На його стінах численні зобра?кення князів та історичних подій, виконані мозаїкою, тобто з дуже маленьких різноколірних камінчиків, які сяють мов скло і так ретельно підібрані, що важко відрізнити, живопис це чи ткацтво. Баню зроблено з глиняних посудин, наповнених гіпсом і ним же скріплених між собою. У храмі збереглися пам’ятники кількох князів, при ньому міститься і резиденція архімандрита.

Михайлівський храм називається золотоверхим, бо дах його зроблено з позолочених пластин. Тут показують мощі святої Варвари, перенесені, як кажуть, з Нікомідії під час якоїсь війни.

Це стародавнє місто розташоване на плато, яке складає вершину гори, що панує з одного боку над усією довколишньою рівниною, а з другого — над Дніпром, який омиває підніжжя цієї височини. А між горою і річкою розташовано новий Київ, місто шести тисяч мешканців. Вздовж Дніпра місто розтяглося приблизно на чотири тисячі кроків, ширина його — від Дніпра до гори — близько трьох тисяч кроків. Місто, оточене малоприступним ровом завширшки 25 футів, має форму трикутника і захищене також дерев’яною захисною стіною і такими ж вежами. Замок розташовано на горі, яка панує над нижнім містом (Подолом), одначе над ним, у свою чергу, височить Старокиївська гора.

Католики в цьому місті мають чотири храми: кафедральний, домініканський на ринковій площі, бернардинський під горою і — віднедавна — єзуїтський, який міститься між бернардинським храмом та річкою. Православні мають близько десяти храмів, що їх вони називають церквами. Одна з них стоїть при ратуші, при ній міститься також університет або академія. Цей храм вони називають братською церквою. Інший храм, що стоїть біля підніжжя замку, називається, якщо пам’ять мене не зраджує, церквою святого Миколи. Решта церков розташовано в різних частинах міста, проте я зараз не можу пригадати назв.

Місто має тільки три красиві вулиці, решта ж не прямі й не дугоподібні, а звивисті на зразок лабіринту. Місто вважається розділеним на дві частини. Одна з них, де стоїть кафедральний собор, називається єпископським містом, друга, де стоять ще три католицькі храми і всі православні, названа магістратським містом. Київ є значним торговельним центром, основні товари, якими тут торгують, — зерно, хутра, віск, мед, сало, солона риба тощо.

У Києві є воєвода, єпископ, каштелян, староста, городничий; місто ділиться на чотири частини, підпорядковані юрисдикціям: перша суду єпископа; друга — воєводи або старости (що одне й те саме), третя — війта, четверта — лавників або консулів.

Будинки тут зводяться на кшталт московських, усі на одному рівні, досить низенькі й рідко вищі одного поверху. Мешканці користуються світильниками з просмолених трісок; вони настільки дешеві, що за два денарії можна купити більше ніж треба для освітлення в найдовшу зимову ніч. Пічні димарі продаються на базарах, що в нас могло б викликати сміх, як і місцевий спосіб приготування м’ясних страв, їхні весілля та інші обряди, про які піде мова нижче. Та саме звідси взяв початок той шляхетний народ, який нині іменується запорозькими козаками і розсіяний здавна в різних місцевостях по берегах Дніпра та в поблизьких краях. Число їхнє зараз сягає 120 тисяч людей, звиклих до війни, здатних менше ніж за тиждень зібратися в похід на королівську службу. Це люди, які часто, майже щороку, здійснюють набіги на Евксінський Понт і завдають великих втрат туркам. Вони не раз спустошували Крим, що належить Татарії, чинили руйнування в Анатолії, брали приступом Трапезунд і навіть досягли гирла Чорного моря за три милі від Константинополя, звідки, піддавши все вогню й мечу, верталися потім з багатими трофеями і декотрою кількістю полонених, переважно дітей. Вони залишають їх у себе для різних послуг, а дорослих вони рідко беруть у полон, хіба що лише в тому разі, коли вважають їх достатньо багатими, аби можна було одержати за них викуп.

У такі походи збирається не більше шести — десяти тисяч чоловік, котрі дивовижним чином перепливають море в своїх маленьких, власного виробу човнах. Форму цих суден і спосіб побудови я опишу трохи далі.

1
{"b":"116622","o":1}