Пряма наводка
Анікого-нікогісінько не було в бабусі, крім Івасика.
І в Івасика не було ні батька, ні матері, а була в Івасика сама тільки бабуся.
Викохала бабуся Івасика, випестила. І сорочечка завсігди в Івасика чистенька, випрана біленько і червоною заполоччю у хрестики вигаптувана. І волоссячко в Івасика вичесане, і ніжки в нього щовечора тепленькою водицею вимиті.
І як засне, було, Івасик увечері, становиться навколішки бабуся перед царицею небесною:
— Царице небесная, оборони мого Івасика і від недуги тяжкої, і від ока лихого. Один-бо він у мене, однісінький. Спаси його й помилуй! І присноблаженная і пренепорочная! Амінь!
Ріс Івасик. Виріс Івасик.
Уже й десятирічку Івасик закінчує, і в драмгуртку в клубі колгоспному, а найбільше до вподоби Івасикові військовий гурток, і найретельніше вивчає Івасик гарматну справу, артилерію.
А ввечері, було, сидить біля столу Івасик та вголос і вичитує про гармати різні: і про важкі, і про польові, і про зенітні.
А бабуся біля Івасика сидить, на Івасика дивиться, слухає.
— Ой, бабусю, — Івасик усміхається, — слухайте й вивчайте. Щоб знали ви в мене про артилерію все, бо буду я, бабусю, артилеристом, і стидно мені буде, що моя бабуся та в гарматній справі необізнана. Щоб як спитає хто вас про пушку, щоб ви йому все «як з пушки»!
— Де вже мені, Івасику, де вже мені, голубчику!? Читай-читай, любенький. А мені й те серце радує, що біля тебе я, Івасику!
— Ось слухайте, бабусю! Пряма наводка — це коли приціл на об'єкті. Суне ворог, а ви орудіє прямісінько на його… Бах! — і ваших нєт!
— Кого, Івасику, «ваших»?
— Ваших? Ворога нема! Бах — і ворог у клоччя! Пойняли, бабусю? Прокажіть!
— Та бог з тобою, Івасику! Хіба мені воюватися!?
— Прокажіть-прокажіть!!
— Пряма наводка — це коли — бах! — і ваших нєт! У клоччя!
Пригорне Івасик бабусю до себе, притисне:
— Ах, ви ж наводчик мій! — заливається.
* * *
Загриміла Велика війна Вітчизняна.
Як ішов Івасик у Червону Армію, обнімав бабусю, до грудей пригортав, цілував…
— Не жалій, Івасику, ворога, а жалій себе! Не бережи, Івасику, ворога, а бережи себе!
— Е, бабусю, хіба ж артилеристи плачуть?
— Не буду, Івасику, не буду!
— Артилеристи: бах! — і ваших нєт! Пам'ятаєте?
* * *
Залізним чоботом поганим топче фашист землю України Радянської.
Уже й у бабусиному дворі по курнику та по хлівах гітлерівець нишпорить.
Нема вже в бабусі пари її овечок, нема підсвинка, нема й п'ятірки курочок, — самий тільки півничок і залишився: заховала його бабуся під припічком, соломою заклала.
Побіліла бабуся, налилися тугою очі…
* * *
Сумні, тужні, чорні два роки фашистського панування.
Придавили вони бабусю, приголомшили, аж поменшала вона, зігнулась.
Два роки чорного туману.
І раптом світлий промінь:
— Наші наближаються! Німців б'ють! Німці тікають!
Погарячішали у бабусі очі, посвітлішало обличчя, розпрямлятися почав згорблений бабусин стан.
Ближче, ближче наші…
Заметушилося фашистське гайворіння у бабусиному селі. Бігають, людей у німецьку неволю хапають. Тортури… Розстріли…
Аж ось наші вже в сусідньому селі.
Тікають німці з бабусиного села.
Востаннє по хатах гасають, грабують, б'ють, палять…
Ускочив і до бабусі в хату єфрейтор. Хижими очима по хаті бігає. Шугає під піл, на піч, під піч.
Шугнув рушницею під припічок — вилетів з криком з-під припічка бабусин півник.
— А-а-а! Донерветер!!!
Згріб півника, давить.
Терла бабуся сіль у макітрі. Зайнялося в бабусі під серцем, запекло. Аж затремтіла вся.
Промайнуло на думці:
«Пряма наводка — це коли приціл прямісінько на ворога. Бах! — ваших нєт!»
Махонула макогоном і фашиста просто в лоб — бах!
Він тільки:
— Вас-вас-вас-вас!
Та й посунувся під лаву. Двічі позіхнув і замовк.
Увійшли в село наші.
Оглядав у бабусиній хаті мертвого фашиста лікар. Подивився і каже:
— Смерть од пролома голови тупим оружієм!
А бабуся:
— І лікар, а не вгадали. Не від пролома голови, а від макогона, прямою наводкою. А орудія справді не дуже гостра, тупа орудія — макогон!
Географія
(Коротенький підручник для німців, що сильно дуже цікавилися нашою територією, та не встигли її вивчити, а за одним рипом і для тих, кому ще, таким-о робом, закортить, може, нашою територією зацікавитися).
Передмова
Складений нами підручник з географії дуже коротісінький, схематичний. За причину такого викладу для нас правило те, що нікому й ніколи не вдасться на довший час на нашій території затриматися, — а навіщо ж довга географія для недовгого перебування? Тому, значить, коротісінька.
I. Просторінь
Просторінь нашої території неоднакова. Якщо брати її з заходу на схід од Сяну, приміром, до річки Волги, то вона дуже довга. Щоб її пройти, треба років зо два, а як брати навпаки — від ріки Волги до ріки Сяну, — вона значно коротша — її пробігають місяців за п'ять-шість.
II. Поверхня
Поверхня скрізь — «пересечённая». Хоч би куди пішов, хоч би де став — скрізь січуть.
І добре січуть! На капусту.
III. Гори
Гори — походження здебільша вибухового. Гірничі поклади, як про те свідчать найновітніші геологічні дослідження, складаються в основному з арійської породи.
По-німецькому — труппенберг, а по-нашому — падлогори.
IV. Грунт
Грунт — дуже інтересний. Як нігде в світі. Перегній із тих-таки ж порід, що й гори: арійської, італійсько-апеннінської… У грунті дуже багацько залізних хрестів і металевих ґудзиків.
V. Ріки
Найславнозвісніші: Волга, Дон, Дніпро, Дністер, Прут, Західний Буг, Південний Буг, Збруч, Серет, Сян, Нєман, Вісла. Відзначаються тим, що на всіх цих річках, як із заходу на схід, так шпарко, що доводиться стовбура в одежі в них кидатись. Дехто дістається протилежного, але небагато.
VI. Моря
Найцікавіше Чорне море. Славнозвісне тим, що що більше приймає в себе кораблів, транспортів, катерів, самохідних барж із свастикою та з арійською расою, — то робиться все привітнішим, веселішим і голубішає. Хороше море. Веселе.
VII. Людність
Люди такі: ті, що жили тут здавна-давен, вони:
Якщо не жнуть, так німця б'ють.
А все ж не гуляють.
А ті, що прийшли з заходу, — ті гниють. Дідько з ними — хай гниють.
VIII. Ліси
Про ліси, мабуть, не варт говорити, бо все 'дно ті, для яких цього підручника пишеться, в ліс і носа не поткнуть: Сидір Артемович Ковпак так нажахав, що не тільки лісу, — куща жахаються.
IX. Залізниці
Як їхати із заходу на схід, усі поїзди приходять до однієї станції. Назва її «Укіс». Станція з величезними оперативними можливостями: може приймати і приймала за добу безліч ешелонів і з людьми, і з різноманітним вантажем.
X. Міста
Сталінград. Ленінград. Ростов н/Д. Мелітополь. Орел. Курськ. Білгород, Харків. Київ. Кривий Ріг. Корсунь-Шевченківський. Севастополь. Тернопіль. Мінськ. Львів і багато інших. Це такі міста, що років через п'ятсот, а то й через тисячі, коли хтось про них нагадає представникові арійської раси, червоні кульки його чистопородної крові бліднішатимуть і одгвинчуватиметься гайка. Це ті міста, котрі «вже».
А є ще й такі міста, як Берлін, Мюнхен, Данціг і інші, которі ще не «вже», але которі скоро будуть «вже»… Тоді про них і поговоримо.
