Тим часом Фай Родіс, невдоволено хмурячись, роздивлялася себе в дзеркалі. Вона відчувала присутність наглядачів. Це постійне підглядання стало її дратувати. Вона ввімкнула екранування, погладивши свій чорний СДФ, як єдину близьку й вірну істоту.

«Доволі грати!» — убір магарані прибрано під ковпак дев’ятиніжки. Фай Родіс облилась іонним душем, позбавляючись відчуття, ніби вона забруднилася. Вона знову вдягла зручну сукню з коротенькою широкою спідницею і з полегкістю піднялася на поміст. Узявши пензля, кілька хвилин вдивлялась у силует жінки — і залишилася дуже невдоволеною своєю роботою.

Прозвучав сигнал виклику з «Темного полум’я».

— Ви втомлені, Родіс? — запитав Гріф Ріфт.

— Ні. Просто невдоволена собою. У мене нічого не виходить. Кепсько я розумію це життя і роблю помилку за помилкою… О ні, нічого серйозного, — заспокоїла вона, помітивши тривогу в очах друзів.

— А в нас усе чудово, — мовила Олла Дез. — Годину тому ми вперше скупались у морі Торманса. І уяви собі, всі відчуваємо якусь невдоволеність, не розумію чому.

— А я, нарешті, здогадалась, — промовила Нея Холлі, — тут склад солей та їх концентрація не такі, як на Землі.

— Тоді й тормансіани не мають радості від моря, — сказала Фай Родіс, — адже їхня кров, як і наша, успадкувала склад води Світового океану Землі. Вони носять у крові земне море, і, певно, сум за ним…

Коротке побачення скінчилося. Родіс, не досягнувши звичного внутрішнього спокою, знову взялася за картину, малюючи постать сильної, мудрої жінки, яка символізувала Міру. Жінка схилилася до людей з простягнутою рукою, готова ривком підняти нагору першого, хто дотягнеться до неї. В її обличчі та ж певність кінцевої перемоги, що й у Таеля. Недавно, побачивши новий варіант, Таель сказав Родіс, що «Міра» стала схожою на неї.

Родіс пропрацювала майже всю ніч, не підозрюючи, що невдовзі їй доведеться покинути сади Цоам.

Чеді Даан ще не звикла до гамору тормансіанської столиці. Незвичні звуки долинали до її маленької кімнатки на четвертому поверсі в нижній частині міста Центру Мудрості. Збудовані з дешевих звукопроникних матеріалів стіни й стелі здригалися від тупоту людей, які мешкали нагорі. Лунала різка, негармонійна музика. Чеді Даан намагалася визначити, звідкіля лине цей безладний гамір, щоб збагнути собі, навіщо так галасують люди, напевне розуміючи, що при поганій конструкції їхніх будинків вони заважають сусідам. Весь дім резонував, безперервно різали слух гуркіт, рипіння, свист, вібрація водопровідних труб у тонких стінах.

Чеді зрозуміла, що будинки збудовані абияк і не розраховані на таку неймовірну кількість мешканців. І вулиця планувалась без урахування резонансу й ставала підсилювачем шуму. Всі спроби розслабитись і перейти до внутрішнього споглядання були марними. Тільки-но Чеді відволікла себе від какофонії звуків, як раптом лунали гучні й різкі удари. Виявилося, що грюкали двері в будинках або екіпажах. У невихованих тормансіанців вважалося навіть шиком якомога дужче грюкнути дверима. Чеді найперше впадало у вічі те, що тормансіани геть безпорадні в умовах свого тісного життя і поводяться так, ніби тільки вчора покинули просторі степи.

Чеді підійшла до вікна, що виходило на вулицю. Тонкі нерівні шибки спотворювали контури протилежного будинку, який похмурим громаддям затуляв небо. Гострі очі Чеді помітили димок газів, насичених вуглецевими й свинцевими окисами, що піднімалися з підземних тунелів, призначених для важкого міського транспорту. Вперше не уявою, як на уроках історії, а всім тілом відчула Чеді тісноту, задуху й незручності міста, збудованого тільки для того, щоб дешевше прогодувати й забезпечити необхідним безіменну масу людей — абстрактну кількість споживачів їжі й води.

Годі було й думати про зосередженість та відпочинок, поки не навчишся відключатися він невпинної какофонії.

До одягу теж треба було звикнути. Чеді примусила затріпотіти всі м’язи тіла, масуючи шкіру, що свербіла під вбранням. На верхній одяг гріх було скаржитись. Блуза сталевого кольору з високим коміром, стягнена м’яким чорним пояском, і широкі штани з тієї ж тканини подобалися Чеді. Але її примусили вдягти й білизну: зовсім незнайомий для жительки Землі ліфчик і цупку спідничку. Нові друзі запевнили Чеді, що поява на вулиці без цих дивних пристосувань може спричинити скандал.

Чеді підкорилась і сиділа напівгола, доки господиня та її сестра клопоталися біля неї. Попелясте волосся Чеді ще в садах Цоам перетворилося на смолисто-чорну цупку гриву, яку дівчата планети Ян-Ях полюбляли носити або безладно розтріпаною, або заплетеною в дві тугі короткі коси. Контактні лінзи змінили колір очей. Тепер, коли Чеді підходила до дзеркала, на неї дивилося чуже й ніби аж неприємне обличчя. Але дві її хазяйки без угаву вихваляли її, обіцяючи численні перемоги над чоловіками. Саме до цього Чеді прагнула якнайменше. Швидко виконати місію можна було тільки при цілковитій її свободі як спостерігача.

Таелеві друзі провели сюди Чеді вночі. Вулиця Хей-Гой, тобто Квітів Щастя, була населена «кжи». Її прийняло подружжя молодих тормансіанів і сестра господині, яка мешкала тут тимчасово.

Трискладове ім’я цієї молодої жінки скорочувалось як Ца-сор. Вона зголосилася бути супутницею Чеді по місту Центру Мудрості. Для молодих, і особливо гарних дівчат прогулянки столицею Ян-Ях у вечірні години були небезпечними, не кажучи вже про ніч, коли і сильні чоловіки не з’являлись на вулиці без нагальної потреби.

Жінки наражалися на образи чи напади переважно з боку одержимих статевим психозом підлітків. Врода, замість того щоб бути захистом, тільки дужче приваблювала молодих бандитів, як хижаків приваблює запах крові.

Вірний блакитний СДФ, підібгавши ніжки, вмостився під ліжком (тут спали на високих ложах із заліза або пластмаси) і був накритий напівспущеним до підлоги покривалом. До перестороги, як пояснила Чеді, вдалися, щоб господарів не запідозрили у зв’язку з жителькою Землі. Офіційно Чеді вважалася гостею сім’ї інженера величезного заводу, а контакт зорелітниці з темними, яеосвіченими «кжи» вважався забороненим. Господарі могли поплатитися за це вигнанням із столиці. Загроза серйозна: в інших місцях планети жити було важче. Там люди отримували за свою працю менше й тому менше мали грошей на харчування, на придбання речей і для розваг.

Мешканці міста Центру Мудрості та ще двох-трьох величезних міст на узбережжі Екваторіального моря були предметом заздрості інших, менш щасливих жителів Ян-Ях.

Суть цього щастя лишалася неясною Чеді, поки вона не збагнула, що багатство й нужденність на планеті Ян-Ях вимірювалися сумою дрібних речей, що перебували в особистому володінні кожного. В усепланетному масштабі, в економічних зведеннях, у повідомленнях про успіхи фігурували тільки речі й повністю виключалися духовні цінності. Чеді згодом пересвідчилася, що самовдосконалення не було завданням людства Ян-Ях.

І водночас господарі дивували Чеді веселою безпосередністю і любов’ю до скромних прикрас свого тісного житла. Від двох-трьох квіточок у вазі з простого скла вони були просто в захваті. Якщо їм вдавалося добути якусь дешеву статуетку чи чашку, то задоволення розтягувалось на багато днів. У кожному житлі був екран відеоприладу з потужним звукопередавачем. І вечорами, коли сімейні люди, тобто ті, хто жив парами і з дітьми до віку, який відповідав початку першого циклу Землі, сиділи вдома, споглядаючи тьмяні маленькі плоскі екрани, гуркіт звукового супроводу стрясав стіни, стелі й підлогу благеньких будинків. Але інші мешканці ставилися до цього з дивовижною байдужістю. Молодий сон був міцним: ніякої необхідності у читанні, роздумах чи тим більше медитацій вони не відчували. Дуже багато вільного часу йшло на пустопорожні розмови, плітки й просторікання.