На вулиці Квітів Щастя стояла школа — похмура будівля з червоної цегли посеред занедбаного, витоптаного садка. Заняття в школі йшли з ранку до вечора. Час від часу шкільний сад і прилегла частина вулиці сповнювалися ревищем, диким свистом й верескливим сміхом — це хлопчики й дівчатка пустували у проміжках між уроками. Ще більший ґвалт здіймався у вечірні години: крики, тупіт, лайка й бійка — ніби кошмарний сон про людей, яких злий чарівник перетворив на мавп.
Учні мешкали в довгій будівлі позаду школи весь період, доки їх, відокремлених від батьків, готували до розподілу по професійних училищах і ділили на «джи» і «кжи». Жахлива невихованість дітей нікого не бентежила. Навіть серед дорослих вважалося мало не ганебним допомогти хворому чи літньому, виявити повагу до старості, поступитись у чомусь іншій людині. Не відразу зрозуміла Чеді, що не виключна зіпсованість тормансіан, а розповсюджені психологічні комплекси приниження і неповноцінності були цьому виною. Зростання цих комплексів у світі абсолютної влади йшло відразу в двох напрямках, захоплюючи щораз кількість людей і дедалі сильніше оволодіваючи кожним зокрема.
Дивне людство планети Ян-Ях, здавалося, зовсім не думало про те, як полегшити життя кожної людини, зробити його спокійнішим, добрішим, щасливішим. Усі кращі уми скеровувались тільки на здешевлення виробництва, на примноження речей — народ примушували ганятися за речами і вмирати від духовного голоду ще раніше фізичної смерті.
Як наслідок виникало безліч незручностей і від непродуманого будівництва, і від недбалої технології, і нєкваліфікованої роботи. Молоді «кжи» отримували тільки примітивні ремісницькі навички — справжньою майстерністю не володів ніхто. Незручності життя спричиняли мільйони непотрібних зіткнень між людьми, де кожен був по-своєму правий, а винен суспільний устрій планети, який примусив народ борсатись у повсякденних клопотах, для усунення яких ніхто нічого не робив. Тормансіани не керувались ні мораллю, ні релігійними правилами, не кажучи вже про вищу свідомість. Про постійну, чітку й розроблену в усіх аспектах систему виховання людей як членів суспільства не було навіть мови. Ніщо не стримувало стихійного прагнення зробити на зло іншим, помститися за своє приниження на сусідові. Ідіотські критичні зауваження, вичитування і шельмування людей на виробництві чи у сферах мистецтва й науки пронизували все життя планети, стискаючи її отруєним поясом інферно. Очевидно, в подальшому при тій же системі управління буде щораз менше доброзичливості й терпимості, щораз більше злоби, глуму й знущань, притаманних швидше стаду павіанів, аніж технічно розвиненому людському суспільству.
Понад дві тисячі років тому деякі нації на Землі вірили, що політичні програми, застосовані в економіці тоталітарною владою, здатні змінити хід історії без посередньої підготовки психології людей. Не вміючи поліпшити долю народів, догматики дуже сильно впливали на долі окремих осіб. Стріла Арімана вражала без промаху, бо необґрунтовані зміни порушували здавна й дорогою ціною досягнуту стійкість суспільства. Необхідного усереднення соціальних явищ не відбувалося. Навпаки, посилилось кидання з однієї крайності в іншу, без наукового аналізу й даних про щастя і благополуччя людей. Що й стало найбільшим лихом олігархічних режимів і наочно проявлялося на Тормансі.
Дефекти соціального устрою Торманса, раніше відомі Чеді Даан, ставили її в позицію відчуженого, хоча й доброзичливого спостерігача. Безпосереднє зіткнення з «дефектами» почалося з перших днів життя на вулиці Квітів Щастя, і тут відчуття Чеді стали зовсім іншими.
Несподіванкою розпочалась і їхня найперша прогулянка з Цасор. Тормансіанці йшли вулицею назустріч безладно, не дотримуючись якоїсь певної сторони. Ті, хто дужчий, навмисне йшли напролом, розштовхуючи зустрічних, примушуючи їх сахатися вбік, і брутально огризалися на докори. Скрізь, де люди юрмилися, біля вузьких проходів — воріт, парків, дверей розважальних палаців, крамниць (на Тормансі, як і всюди, де існувала нерівність у розподілі, зберігалась грошова система оплати праці для двох нижчих класів суспільства), їдалень і на транспорті, — міцні чоловіки й жінки розштовхували слабших співгромадян, намагаючись пройти першими. Усе це вже знала Чеді і, незважаючи на треновану волю, часто ловила себе на тому, що ледве стримує напади обурення. Обов’язкове прагнення обійти, випередити, бодай на хвилину, інших людей могло б видатися хворобливим ідіотизмом людині, необізнаній з інфернальною психологією.
Якось Цасор, бліда й перелякана, сказала Чеді, що її викликали у місцевий Будинок Зібрань на «Зустріч із Змієм». Такі зустрічі відбувалися в кожному районі міста двічі-тричі на рік. І хоч як Цасор намагалася пояснити сенс і призначення цих зустрічей, суть справи залишилась для Чеді незрозумілою. Врешті Чеді зупинилася на тому, що це древній культовий обряд, який ввійшов у звичай серед нерелігійних людей сучасної Ян-Ях. Жах, який навіювало Цасор це запрошення, чи, точніше, наказ, примусив Чеді запідозрити лихе й наполягти на спільному відвіданні «Змія».
Велика, погано провітрена зала швидко наповнювалась народом.
Ніхто не звертав уваги на Цасор і Чеді, які сіли в середньому ряду. Люди сиділи у нервозному очікуванні. На смаглявих щоках одних виступав рум’янець хвилювання, обличчя інших, навпаки, вирізнялися жовтою блідістю. Декотрі схвильовано походжали широкими проходами поміж рядами, похиливши голови й щось бурмочучи стиха, але не вірші, як спершу подумала Чеді. Тормансіани взагалі дуже мало читали вголос вірші, соромлячись почуттів, виражених у поезії. Здавалось, вони бурмотіли якісь завчені формули чи правила.
Зала вміщувала близько тисячі «кжи», тобто людей, вік яких досягав двадцяти п’яти років, за місцевим віковим відліком.
Чотири удари у великий гонг наповнили залу вібруючим гудінням міді. Присутні завмерли у напружених позах, випроставши спини і втупившись у платформу невеликої сцени, до якої сходилися, звужуючись, лінії стін, стелі й підлоги.
З мороку коридора, що вів за освітлену сцену, викотилось кубічне узвишшя, розмальоване переплетеними чорними й жовтими смугами. На ньому стояв «Змієносець» у довгому чорному вбранні, тримаючи в руці невеликий фонопередавач.
— Настав день зустрічі! — заверещав він на всю залу, і Чеді помітила, як тремтять пальці Цасор.
Вона взяла похололі руки дівчини в свої, спокійні й теплі, стисла їх, навіюючи тормансіанці душевний спокій. Цасор перестала тремтіти і поглядом подякувала Чеді.
— Сьогодні володарі великого й славного народу Ян-Ях, — «Змієносець» уклонився, — перевіряють вас через неперевершено знання Змія. Ті, хто причаївся, опустивши очі, — таємні вороги планети. Ті, хто не зможе повторити гімн відданості й послуху, — видимі вороги планети. Ті, хто насмілиться протиставити свою волю Змія, підлягають неухильному допиту у помічників Ян Гао-Юара!
Цасор здригнулась і ледь чутно попрохала Чеді потримати її за руку, оскільки за мить почнеться найстрашніше. Піддаючись раптовій інтуїції, Чеді занурила Цасор у каталептичний стан. І вчасно!
«Змієносець» зник, і на узвишші на його місці виникла напівпрозора куля. Вона виблискувала візерунком хвилястих ліній, які мінилися від руху кулі. Відповідно бігові багатоколірних хвиль вібрував, підвищуючись у тональності, потужний звук. Куля обертала вертикальний стовп райдужного світла, що гіпнотично діяв на присутніх. Чеді довелось напружити всю волю, щоб лишитись безстороннім спостерігачем. Звук обірвався, куля зникла. На підвищення повільно піднялася, розвиваючи величезні кільця, гігантська червона металева змія. У її розкритій пащі мерехтів червоний вогонь, а на бокових наростах плоскої голови люто світилися фіолетові очі. У залі згасли лампи. Змія, повертаючи голову в усі боки, перебігала променями очей по рядах застиглих тормансіан. Чеді зустрілася поглядом з металевою гадиною і відчула удар — свідомість її на мить потьмарилась. Слабкість поповзла вгору, від ніг підступаючи до серця. Лише міцна нервова система, загартована спеціальним навчанням, допомогла зорелітниці відстояти свою психічну незалежність. Змія схилилася нижче і розгойдувалась, мало не торкаючись головою переднього ряду. В такт їй розгойдувалися з боку в бік і присутні, крім заціпенілої Цасор і нескореної Чеді. Помітивши, що «Змієносець», стоїть у кутку сцени, пильно стостерігаючи за публікою, Чеді, тісніше притиснувши до себе супутницю, стала погойдувати її разом із собою.
