— А як доїхати мені до райцентру? — запитав Федір Власович.

— Скажем, скажем, усьо скажем,— пообіцяв касир і знову зачинив віконце.

Пишва плюнув і вийшов на привокзальний майдан. Йому пощастило — тут чатувало на пасажирів таксі. Федір Власович сів у машину і недбало кинув шоферові:

— В райком!

…Відчинились двері, і до приймальної зайшов невисокий, товстенький чоловік з величезним шкіряним портфелем. Відрекомендувався:

— Пишва з міністерства.

— Котушка з райкому,— за звичкою, відповів Прокіп Минович.

У ході дальшої розмови Котушка зрозумів, що перед ним неабиякий начальник, і люб'язно провів Пишву до готелю. У малесенькій кімнатці стіни були розмальовані під античні колони, стояло ліжко і висіла величезна картина «Ранок у сосновому лісі». Пишва належно оцінив майстерність і фантазію невідомого художника, який, очевидно, в припливі натхнення намалював не тільки ведмедів, а й лисицю, дикого кабана, вовка і сову, ставши, таким чином, другим після Савицького співавтором Шишкіна.

Пишва глянув на зім'яту постіль і зажадав свіжої білизни.

— Нічого, лягайте, тут прокурор спав,— заспокоїла його чергова.

Котушка уладнав цей інцидент, і Федір Власович блаженно заснув, попросивши Прокопа Миновича передати начальству, що він буде о десятій ранку.

Розслідування «справи» Мостового йшли широким фронтом. Комісія, створена Бунчуком у складі масовика Будинку культури і інспектора наросвіти, уже кілька днів сиділа в технікумі, перевіряючи все, що можна взагалі перевіряти, а особливо — виховну роботу. Були переписані й прослухані патефонні платівки, все, крім вальсів, польок і краков'яка, занесено до списку аморальної музики, комендант гуртожитку писав доповідні записки про кількість вечорів танців, що відбулися за останній рік. Окремо був складений список тих, хто з'являвся в гуртожиток після десятої години вечора, а також названо сторонніх осіб, які проникали сюди з невідомими намірами. Особлива увага була звернена на поведінку і «моральне обличчя» студентки Галини Гайворон.

У висновках члена комісії — масовика Будинку культури — було вказано: «До учениці Гайворон Галини один раз приходив її брат Платон Гайворон і брав активну участь у танцях на зарубіжну тематику. Галина теж танцювала і аморально піднімала ноги. Факту відвідання Галини тов. Мостовим не встановлено, але встановлений факт, що він її проводжав до території гуртожитку, а також ходив з нею після кіно по недостатньо освітлених вулицях міста Косопілля».

Інспектор райнаросвіти доповідав, що навчальні програми в технікумі виконуються, успішність хороша, викладачі чесно і сумлінно виконують свій почесний обов'язок. Директор технікуму Сергій Миколайович Очаков — старий, досвідчений педагог і чудовий організатор.

Члени комісії не викликали на бесіду Мостового. З ним мав розмову Бунчук. Перегортаючи «справу», Петро Йосипович із співчуттям дивився на секретаря:

— Нам треба поговорити з вами, Олександре Івановичу. Справа дуже серйозна. Гадаю, ви знаєте, про що йде мова…

Мостовий посміхнувся.

— Не тільки я, Петре Йосиповичу, а й увесь район,

— Мені дуже прикро,— продовжував Бунчук,— що так сталось, але ми не можемо замовчати це… Факт вашої аморальної поведінки встановлено, і… треба відповідати за свої, я б сказав, ганебні вчинки. Ваш інтимний зв'язок з неповнолітньою студенткою…

— Ви припиніть цю комедію! — обірвав його Олександр Іванович.

— Що-о? — протягнув Бунчук.— Якщо для вас це комедія, то для нас це питання честі району… Ви перебуваєте у недопустимих зв'язках з неповнолітньою дівчиною, ви загубите її життя. Гайворон може подати на вас заяву до суду. А громадськість нашого міста! Ми мусимо дати відповідь громадськості й вищестоячим органам про поведінку другого секретаря райкому.

— Я вам ось що скажу, товаришу Бунчук,— підсунувся ближче до столу Мостовий.— Запам'ятайте, що ніяких пояснень про наші взаємини з Галиною Гайворон я давати не буду.

— А ви їздили в Хрещате? Ночували в неї?

— Я ночую вдома. А в Хрещате їздив. Не дуже часто, бо ніколи, але їздив.

— Чого ви їздили?

— Не можна бути таким цікавим, Петре Йосиповичу,— засміявся Мостовий.— І я вам раджу: поки не пізно, скажіть вашій комісії, щоб вона дала змогу нормально працювати викладачам технікуму, не тероризувала учнів. А самі займіться більш важливими справами.

— Ви мене не вчіть! — скипів Бунчук.— Я сам знаю, що мені робити. А питання про вашу поведінку я буду змушений поставити на бюро і повідомити обком. Сьогодні приїхав представник міністерства. Ви розумієте, що це означає?

— Все розумію…

— Для вас у цій ситуації є лише один вихід,— подобрішав перший секретар.

— Виїхати з району,— продовжив Олександр Іванович.

— Так. Добре, що ви це зрозуміли… Тільки з поваги до вас, до вашої молодості, я постараюсь, якщо це мені вдасться, домовитись з товаришами, аби вас кудись перевели,— мирно закінчив Бунчук.

— Спасибі за турботу, Петре Йосиповичу,— промовив Мостовий,— але я нікуди не збираюсь виїжджати… До речі, ви знаєте, що приїжджає комісія з обкому, щоб розібрати мою заяву?

— Не заяву, а донос! — налилося кров'ю обличчя Бунчука.

— Петре Йосиповичу,— спокійно почав Мостовий,— я не писав ніколи доносів і ніколи їх не писатиму! Я надіслав заяву до обласного партійного комітету про антидержавну практику приписок і окозамилювання, яку насаджуєте в районі ви. Копія цієї заяви лежить на вашому столі. І написав я її тому, що після всіх моїх виступів на бюро, після товариських розмов з вами, ви продовжували обманювати партію. Ви мене виставили демагогом і чинодралом, який посягає на ваше крісло, а зараз затіяли брудну історію з розслідуванням у технікумі… Хіба це партійні методи? Ви, мабуть, втратили відчуття часу. Подивіться на календар, прокиньтесь.

Олександр Іванович вийшов з кабінету. Не чекав Бунчук, що так повернеться ця розмова. Гадав, що Мостовий ухопиться обома руками за його ідею і через кілька днів розпрощається з Косопіллям. Кому і що ти тепер доведеш, коли тій дівці вже вісімнадцять років? Візьмуть взавтра та розпишуться, ще й на весілля покличуть…

Бунчук гортає сторінки заяви Мостового: жодного факту він не може спростувати… Коляда мовчатиме, Тихонюк і Паливода візьмуть вину на себе, скажуть, що на свій страх і риск засіяли ті гектари… Перебирає прізвища інших голів колгоспів і приходить до невтішного висновку: ці розкажуть, як він, Бунчук, викликав поодинці до кабінету, наказував засіяти надпланові площі кукурудзою, буряками і щоб ніхто не підозрював, що вони існують в природі… Дві тисячі гектарів родючої косопільської землі було вкрадено…

Федір Власович Пишва після розмови з Бунчуком пішов у технікум. Ще нікого не бачивши, ні з ким не поговоривши, він був переконаний: доведеться розслідувати дуже пікантну історійку про зв'язок молоденької учениці і секретаря райкому. Це було цікаво. Ознайомившись з висновками так званої комісії, перечитавши всі пояснення викладачів, коменданта гуртожитку і деяких учнів, Федір Власович уже подумував про те, з яким фурором він доповість у міністерстві про результати свого відрядження.

Прийшовши в учительську, Пишва відрекомендувався і запитав, чи може він побачити директора.

— Сергій Миколайович,— відповіли йому,— приїде увечері з області.

Пишва зайшов у кабінет директора і розпочав роботу. Він викликав по одному викладачів та вів з ними розмову. Федір Власович гадав, що до нього заходитимуть боязкі, стривожені люди і з винуватим виглядом оповідатимуть про погану дисципліну в технікумі, аморальну поведінку учнів, про гучні пиятики, про те, як Мостовий водить до себе дівчаток…

Але заходили викладачі — байдужі до появи представника міністерства, розмовляли та поводились з гідністю і, що головне,— все заперечували. Так і не добившись ніяких зізнань про недоліки і провали, про недогляд, Пишва зажадав, щоб до нього викликали на бесіду учнів за списком, який у нього був.

— Пробачте, товаришу представник, Сергій Миколайович категорично заборонив викликати учнів на бесіди в справі Мостового,— сказав завуч.