Роман викликав суперечливі почуття. Думала типовий служебний роман, але з сильними героями. Але трохи не так вийшло. У героїв велика різниця у віці ( комусь плюс, комусь мінус). Трохи, на мою думку, головну героїню треба було зробити старшою. А то не сприймаєш її серйозно, але водночас багато чого їй пробачити можна. Головна героїня занадто багато чим готова пожертвувати заради героя, рятувати його, готова йому дати все, а взамін не просить нічого. Я прекрасно розумію далеко не заїдеш на цьому. Це завчасно приречені відносини. Герой теж не до кінця розкритий, його не до кінця розумієш, крім того, що в нього травм як у собаки блох. ІЯ його спалахи мудацтва і псіхи теж не красять. Вияснення відносин перед важливою місією??? Серйозно? Дуже професійно. Та і історію з сімейними відносинами , (тато-син) можна було викинути, вона тут якась чужорідна .
Кінець я не зрозуміла. Обрубаний і різкий.
І от не такого закінчення чекаєш, бо перша половина роману типовий, гарячий службовий роман, а от закінчення автор вирішила зробити серйозне і як результат - вийшло недолуго і трохи недопрацьовано.
Неприємний присмак. Якось треба вибирати на чому хочеш зробити акцент. А то почали за здоров'я, а закінчили за упокій.

 

Цікавий і перспективний задум був. На жаль, втілення підвело. Чи не вистачило об'єму чи майстерності. Багато прогалин і питань, все досить сухо і поверхово. Хотілося б краще пізнати героїв. Міг вийти дійсно класний роман, але але...

Миле оповідання. Все романтично і пристойно)

Перечитываю уже не один раз и всегда остаюсь под впечатлением. 
Спасибо и удачи!!!

Увы, но мне такое уже не интересно. Не дочитала.
 Муж изменил и она сбежала от него, все отнекивалась от боссов, а потом решила сразу двоих оседлать. Это странная метаморфоза мне не понятна. 
 Еще момент, она высказала подруге, что чтобы чувствовать себя женщиной не обязательно наводить марофет и наряжаться в платья. Но как только на горизонте появились горячие боссы, угадайте, кто начал ходить на работу при параде?

ТЕМОЮ ВСТРЕЧ-РАССТАВАНИЙ

БЕГУЩЕЙ СТРОКОЙ

В ночь увозя пассажирский покой
И свет оконных мельканий,
Двигался поезд бегущей строкой
Темою встреч-расставаний.
Двигался по расписанию в ночь
Точь-в-точь, точь-в-точь...

*  *  *
В ночь уходящий мужчина
Смотрит на спящего сына.

Медлит ступить на порог
Всех невозвратных дорог.

Не провожает жена.
Сонно-угрюма она.

"Лучше не будет!" – сказала.
Вышел. На поезд. К вокзалу.

Горечи замкнутый круг –
"Лучше не будет!"

А вдруг?..

*  *  *
Помнит сын: отец уходит
Из семьи, из детских лет.
Словно на войну уходит,
С болью мать глядит вослед.

Не вернулся... В целом мире
Нет прощения вины.
Помнит дочь: она в квартире
Испугалась тишины.

УЛИЧНЫЙ РАЗГОВОР СО ЗНАКОМЫМ

– Куда идёшь?
– Не знаю...
– Хм! – руку жму: – Привет!
– Да вот... жене мешаю.
– И детям?!
– Детям – нет.
Они обоих любят.
Студенты – сын и дочь. –
Эх, трудно тут помочь.
Бог весть, что дальше будет.

Он продолжил:
– Скажу я тебе,
Не от пьяного зелья не мил. –
О своей неуютной судьбе
Говорил, говорил, говорил.
И умолк – взволновали слова.
Переполнен напастью такой,
Боль сердечную выдохнул: – А-а! –
И махнул безнадёжно рукой.