Він согрішив і согрішив, як виявилося, на благо, бо жодний з документів, підписаних ім’ям Вашінгтона Ірвінга, до нього не повернувся! То був явний, давно жаданий успіх, і він окрилив майора Майора на нові діяння. Він, звичайно, розумів, що кар’єру на цьому не зробиш, але ім’я «Вашінгтон Ірвінг» нагонило на нього все-таки меншу нудьгу, ніж ім’я «Майор Майор Майор». Коли ж його починало нудити й від Вашінгтона Ірвінга, він заміняв його на Ірвінга Вашінгтона і користався цим ім’ям доти, поки не набридало й воно. А головне, він бачив плоди своєї праці — жодний із документів, підписаних цими двома іменами, ніколи вже до нього знову не надходив.

Щоправда, натомість до ескадрильї незабаром надійшов новий сіайдист, що маскувався під льотчика. Всі знали, що він із Сі-Ай-Ді, бо він сам по секрету признавався в цьому кожному стрічному, суворо попереджаючи не відкривати кому б там не було, хто він є насправді. А втім, у цьому й не було потреби — всім іншим він уже признався по секрету, що він із Сі-Ай-Ді.

— Ніхто, крім вас, не знає, що я із Сі-Ай-Ді,— по секрету повідомив він майора Майора, — і треба тримати це в найсуворішій таємниці, щоб моє розслідування закінчилось успішно. Вам усе ясно?

— Сержант Трезор знає.

— Так-так, я змушений був йому це сказати, щоб потрапити до вас. Але він за жодних обставин нікому про це не вибовкає.

— Він уже все вибовкав мені,— сказав майор Майор. — Він доповів, що мене хоче бачити якийсь сіайдист.

— От негідник! Треба буде послати на нього запит до відділу безпеки. І я б на вашому місці не залишав тут жодних секретних документів. Принаймні поки я не подам звіт про розслідування.

— У мене немає секретних документів, — мовив майор Майор.

— От-от. Саме про це і йдеться. Ховайте їх у сейф, так щоб сержант Трезор не міг накласти на них лапу.

— Ключ од сейфа є тільки в сержанта Трезора.

— Боюсь, що ми просто марнуємо час, — холодно проказав другий сіайдист, жвавий опецькуватий чоловічок, одягнений у шкіряну пілотську куртку, на якій крикливими фарбами було намальовано аероплани, оточені оранжевими спалахами зенітних снарядів, та різні ряди бомбочок. Кількість бомбочок мала означати, що куртка зробила п’ятдесят п’ять бойових вильотів. Точними швидкими рухами він вихопив схований під курткою великий червоний планшет, якого майор Майор Майор давно вже помітив, добув із нього кілька фотокопій якихось рукописних аркушів і запитав:

— Вам знайомі ці документи?

Майор Майор байдуже поглянув на фотокопії приватних листів, одправлених із шпиталю, на яких рукою військового цензора було написано «Вашінгтон Ірвінг» або «Ірвінг Вашінгтон».

— Ні.

— А ці?

Майор Майор зиркнув на копії адресованих йому офіційних документів, на яких він сам ставив ті ж підписи.

— Ні,— повторив він.

— Але ж у вашій ескадрильї є такий чоловік?

— Ви про кого? — запитав майор Майор. — Адже тут розписувалися двоє.

— Саме про нього одного, — відказав сіайдист. — На нашу думку, він розписується двома різними прізвищами, щоб замести слід. Це їхній звичайний трюк.

— Наскільки мені відомо, у нас в ескадрильї такі не значаться.

— Стріляний горобець, стріляний, — зауважив він, кривлячись від розчарування. — Прикривається третім прізвищем, щоб видати себе за когось іншого. І мені здається… так-так, я, певний, що знаю його третє прізвище. — І з гарячковим піднесенням він вихопив з конверта ще одну фотокопію й сунув її під ніс майорові Майору. — Ну, а що ви скажете на це?

Майор Майор ледь подався вперед і побачив фотокопію солдатського листа, з якого Йоссар’ян повикреслював геть усе, крім звертання «Люба Мері», а внизу приписав: «Жити без тебе не можу. Е. Т. Святмен, капелан ВПС США».

Він заперечливо похитав головою.

— Вперше бачу.

— А ви знаєте, хто такий Е. Т. Святмен?

— Наш полковий священик.

— Все ясно, — вигукнув другий сіайдист. — Коло зімкнулося. Ваш полковий священик — це Вашінгтон Ірвінг.

Майор Майор трохи занепокоївся.

— Полкового священика звуть Е. Т. Святмен, — заперечив він.

— Хм!.. Ви певні цього?

— Авжеж.

— Але на біса полковому священику таке писати?

— Можливо, це написав хтось інший, тільки підписався його прізвищем?

— А на біса було б комусь іншому підписуватись його прізвищем?

— Певно, щоб приховати своє власне.

— Схоже, що ви вгадали, — поміркувавши якусь мить, погодився другий сіайдист і рішуче прицмокнув губами. — Видно, тут орудує ціла група, а точніше двоє, і в одного з них таке ім’я, як у другого прізвище, і навпаки. Авжеж, авжеж, я певний, що так воно і є. Один тут, в ескадрильї, один у шпиталі, ще один десь біля капелана… Ха, то, виходить, їх аж троє! А ви справді певні, що раніше не бачили цих документів?

— Коли б я їх бачив, на них був би мій підпис.

— Який саме? — лукаво примружився другий сіайдист. — Ваше прізвище, чи, може, «Вашінгтон Ірвінг»?

— Певно, що власне, — відповів майор Майор. — Чого б це я мав підписуватись як Вашінгтон Ірвінг? Я навіть прізвища такого не знаю!

Сіайдист розплився в усмішці.

— Я радий, що ви тут ні при чому, майоре. Значить, ми зможемо працювати разом, а в цій справі мені не обійтись без допомоги. Десь на європейському театрі воєнних дій працює ворожий агент, який має доступ до вашого службового листування. Ви часом не здогадуєтеся, хто б це міг бути?

— Ні.

— А я-от знаю, хто це, — мовив сіайдист і, нахилившись до самого майорового вуха, конфіденційно прошепотів: — Це той мерзотник Трезор. Інакше якого біса він би бовкав про мене всій ескадрильї? Отож пильнуйте: тільки-но хто заведе при вас мову про Вашінгтона Ірвінга, негайно дайте знати мені. А я пошлю запит на капелана і все його оточення.

Щойно зачинилися двері за другим сіайдистом, як крізь віконце до кабінету скочив перший сіайдист і відразу ж запитав, хто це тут щойно був. Майор Майор насилу його впізнав.

— Це наш куратор із Сі-Ай-Ді,— відказав він.

— Чорта з два! — заперечив перший сіайдист. — Це я ваш куратор із Сі-Ай-Ді!

Майор Майор насилу впізнав першого сіайдиста, бо на цей раз він з’явився з бордовому вилинялому й розідраному під пахвами вельветовому халаті, потертій фланелевій піжамі і хатніх пантофлях з однією напіводірваною підошвою, що лунко хляпала по землі. Та це ж звичайне шпитальне вбрання, нарешті здогадався майор Майор. Відколи вони бачилися, сіайдист набрав із пуд тіла — диви, от-от лусне від лишку здоров’я.

— Я зовсім недужий, — схлипнув гість. — Схопив у шпиталі грип від одного пілота-винищувача, і тепер у мене тяжке запалення легень.

— Щиро вам співчуваю, — чемно відказав майор Майор.

— Та плював я на ваше співчуття! — заскиглив перший сіайдист. — Яка мені з нього користь? Коли б хто тільки знав, що мені там доводиться терпіти! Я прийшов попередити вас — Вашінгтон Ірвінг, здається, змінив адресу. Із шпиталю він перебрався до вашої ескадрильї. До речі, ви тут нічого не чули про Вашінгтона Ірвінга?

— По правді кажучи, чув, — відповів майор Майор. — Той чоловік, який щойно був у мене, цікавився Вашінгтоном Ірвінгом.

— Он воно що! — у захваті скрикнув перший сіайдист. — Чудово! Тепер ми виведемо його на чисту воду! Тільки не спускайте з нього ока ні вдень ні вночі! А я тим часом мотнусь до шпиталю й запитаю в начальства подальших інструкцій.

Із цими словами перший сіайдист вискочив у вікно і згинув з очей.

За хвилину брезентова запона, що відділяла кабінет майора Майора від канцелярії, рвучко зметнулась догори, і до майора влетів захеканий другий сіайдист. Насилу віддихавшись, він загорлав:

— Я щойно бачив якогось типа в червоній піжамі. Він вискочив з вашого вікна й побіг по дорозі! Ви часом його не бачили?

— Бачив, — відповів майор Майор. — Ми з ним щойно розмовляли.

— Отож я й подумав — дуже, думаю, підозрілий факт — чоловік вискакує з вікна штабу у червоній піжамі…— Сіайдист енергійно закружляв по тісному закапелку. — Спочатку я грішним ділом подумав на вас: ага, думаю, вирішив, виходить, голубчик чкурнути до Мексіки! Але тепер бачу, що то були не ви. До речі, він тут не згадував про Вашінгтона Ірвінга, га?