Майорів батько завжди ревно обстоював скорочення державних видатків — з умовою, що це не зашкодить урядові виконувати його священний обов’язок щодо виплати фермерам компенсації по найвищих ставках за врожаї нікому не потрібної люцерни або за цілковиті її неврожаї.
То був гордий, незалежний чоловік, він виступав проти грошової допомоги безробітним і ніколи не соромився скаржитися, клопотатися, канючити, вимагати чи просто жебрати, аби лиш урвати скільки можна й од кого тільки можна. Як людина істинного благочестя він міг проповідувати коли й де завгодно, амвоном для нього була вся земля.
— Всевишній дав нам, чесним фермерам, по дві дужі руки, щоб ми могли загрібати ними все, що можна і скільки подужаємо, — із запалом промовляв він на ганку перед будинком суду або на порозі бакалійної крамнички, де чатував на норовисту молоду касирку, яка давно вже впала йому в око: вона от-от вийде, жуючи свою незмінну жуйку, і знову проштрикне його вбивчим поглядом. — Коли б всевишній не хотів, щоб ми загрібали скільки подужаємо, хіба ж він дав би кожному з нас оці дві руки?
І всі, хто в ту мить слухав його, в один голос одказували:
— Амінь!
Він був щирий кальвініст і свято вірив у невідворотність долі і сприймав усі нещастя, крім власних, як вияв промислу божого. Він палив сигарети, дудлив віскі, а ще любив добре пожартувати та підтримати дотепну бесіду, особливо якщо говоритиме тільки він сам, розповідаючи, наприклад, побрехеньки щодо свого віку або власний улюблений дотеп про всевишнього та про затяжні пологи своєї жінки. Цей дотеп полягав у тому, що бог, мовляв, сотворив за шість днів весь світ, а його благовірна тужилася аж півтори доби, щоб породити на цей світ одного-однісінького Майора Майора. Чоловік меншого калібру на його місці, може, скнів би тоді цілий день у коридорі лікарні, слабкіший, може, пішов би на компроміс і погодився б на такі, власне, непогані імена, як Тамтам Майор, Мінор Мажор Майор, Сержант Майор або До Дієз Мажор Майор. Та батько Майора Майора недарма цілих чотирнадцять років чекав на цю нагоду: він був не з тих, хто б її упустив. У нього був мудрий дотеп і щодо нагод. «Нагода на цім світі двічі у двері не стука», — частенько казав він. Цей свій улюблений вислів він повторював при кожній слушній нагоді.
Природжена нездорова схожість із Генрі Фондою стала всього тільки першим із низки тих підступних, лихих жартів, на які доля виявилась вельми щедрою щодо Майора Майора упродовж усього його безрадісного майорового життя. Другим її жартом було те, що він з’явився на світ із прізвищем Майор і подвійним ім’ям Майор Майор. Той факт, що він справді Майор Майор Майор, залишався тривалий час таємницею, відомою самому лише батькові. Таємницю свого справжнього імені Майор Майор відкрив у той день, коли його привели записувати до дитячого садка. Наслідки були просто згубні: це відкриття, власне, й спричинилося до смерті його матінки — вона тут же втратила всяку волю до життя, почала танути на очах і скоро віддала богові душу. Однак це, зрештою, не дуже засмутило його батька, бо він давно вже мріяв побратися при нагоді з тією норовистою касиркою з бакалійної крамнички, не міг тільки вирішити, як йому позбутися своєї половини — відкупитись готівкою чи просто зашмагати її до смерті.
Сам Майор Майор одбувся не набагато легше за неньку. Раптове й страшне, зважаючи на юний вік, відкриття, що він зовсім не той, за кого себе вважав, — не Калеб Майор, як його доти всі називали, а якийсь не відомий геть нікому, а насамперед самому собі, Майор Майор Майор, приголомшило його й отруїло буття. Друзі дитинства, — а їх і раніше було небагато, — всі, як один, відвернулись від нього, бо взагалі були привчені ніколи не довіряти чужакові, а надто такому, котрий ще з пелюшок прикидався своїм. Ніхто не хотів з ним знатися; у нього почали заплітатися ноги, все валилося з рук. Із трепетною надією йшов він назустріч кожному новому знайомству, і завжди його чекало розчарування. Він одчайдушно потребував друга і тому був приречений на самотність. Він зростав незграбним, дивакуватим, мрійливим хлопцем із соромливим поглядом. На пухких губах блукала благальна усмішка, а при кожній невдачі вона перетворювалась на криву гримасу болю.
Він був чемний із старшими за себе, а вони терпіти його не могли за те, що він дослухався до кожного їхнього слова. Йому казали: «Не змірявши броду, не лізь у воду», — і він завжди, перш ніж лізти у воду, ретельно виміряв брід. Йому казали: «Ніколи не відкладай на завтра того, що можеш зробити сьогодні», — і він ніколи не відкладав. Йому казали: «Шануй матір свою і отця свого», — і він свято шанував і свою матір, і свого батька. Йому казали: «Не убий!», — і він не вбивав, аж поки не попав до армії. Там йому, навпаки, звеліли: «Вбивай!» — і він став убивати. Щойно діставши ляпаса по одній щоці, він тут же залюбки підставляв другу й завжди поводився з ближніми точнісінько так, як йому хотілося, щоб ближні повелися з ним. Ніколи він не згадував божого імені всує, ніколи не зазіхав ні на жінку ближнього свого, ні на його віслюка. Він навіть щиро любив своїх ближніх і ніколи не лжесвідчив проти них. Саме через те, що він був таким «невиправним праведником», старші терпіти його не могли.
Не знаючи до ладу, що йому належить робити добре, він заходився добре вчитися в школі, а потрапивши до університету їхнього штату, так сумлінно поставився до студій, що всі тамтешні педерасти тут же запідозрили в ньому атеїста, а всі тамтешні атеїсти ще більше запідозрили, що він таємний педераст. Він вирішив спеціалізуватися в англійській історії, а краще б цього не робив.
— Англійська, бачте, історія їх цікавить, англійська! — обурено гарикнув сенатор від їхнього штату, стріпнувши срібною гривою. — А чому не американська? Невже наша американська історія чимось гірша?
І Майор Майор, ясна річ, тут же переключився на американську літературу, та ба: у ФБР його вже встигли занести до списків неблагонадійних. На тій глухій, богом забутій фермі, що її юний Майор Майор називав своєю домівкою, проживало шість душ людей і один шотландський тер’єр; п’ятеро з них, а також тер’єр, як виявилось, потай працювали на ФБР. Незабаром вони зібрали на Майора Майора стільки компрометуючих матеріалів, що могли запросто показати йому, де раки зимують. Та практично їх стало тільки на те, щоб віддати його до армії рядовим. Але там Майора Майора вже на п’ятий день підвищили в майори, чим було спантеличено весь конгрес Сполучених Штатів Америки.
— Хто зробив новобранця майором? — в один голос заголосили конгресмени і, наче не мали інших клопотів, забігали туди й сюди вулицями Вашінгтона, скандуючи: — Хто зробив новобранця майором? — А зробив Майора Майора Майора майором комп’ютер фірми Ай-Бі-Ем, що не поступався почуттям гумору самому майоровому татусеві.
Коли вибухнула війна, Майор Майор усе ще був слухняним та поступливим. Його призвали в армію рядовим, і він пішов. Йому запропонували вступити до льотного училища, і він тут же подав заяву до льотного училища, а вже наступної доби о третій годині ночі стояв босий у холодній, як лід, грязюці віч-на-віч з дебелим войовничим сержантом, родом звідкілясь із південного заходу, котрий оголосив, що може вибити дух із кожного в своєму взводі і готовий довести це хоч зараз! За кілька хвилин перед тим капрали за його наказом брутально розштовхали поснулих новобранців і наказали шикуватися перед командирським наметом. Майор Майор чи не перший вибіг на дощ і зайняв своє місце в строю. На ньому, як і на інших новобранцях, був цивільний одяг, у якому він три дні тому з’явився на призовний пункт. Тим, хто забарився, надягаючи шкарпетки і взуваючи черевики, наказали повернутися до сирих остиглих наметів і роззутися. І от тепер вони босими ногами місили холодну грязюку, а сержант, оглянувши їх крижаними очима, повідомив, що може запросто вибити дух із кожного у своєму взводі. Заперечень не було.
Несподіване, вже на другий день, підвищення Майора Майора в майори ввергло войовничого сержанта в безодню туги, бо з цієї хвилини він не міг уже похвалитися, що може запросто вибити дух із будь-кого у своєму взводі. Поринувши в гіркі роздуми, він засів у наметі, мов біблійний цар Саул, і не захотів нікого бачити. Надворі несла похмуру сторожу його лейб-гвардія — капрали. О третій годині ночі сержантові сяйнула блискуча ідея, і Майора Майора знову брутально розбуркали вкупі з іншими новобранцями й наказали шикуватись босоніж перед командирським наметом — там, де в посмугованій мжичкою плямі яскравого світла, зухвало підперши боки кулаками, на них уже чекав сержант. Його аж розривало від бажання швидше розважити собі душу, він насилу дотерпів, поки всі зібралися.
