Величезний льох уже розібрали. Нічого не залишилося, крім шафи зі зброєю. Навіть охайно зроблену ліжечко п'ятеро поляків прибрали. Двоє з них повернулися в підвал, щоб зробити останню перевірку. Вони ніби про щось сперечалися між собою. Один із них звернувся до великого румуна із запитанням польською мовою.

Улеску змусив їх замовкнути, швидко нахмурившись, і продовжив свій підрахунок. Коли він закінчив, він посміхнувся і сказав: «Ну, Ніколей, гарний ранок для нас обох». Плоскару кивнув і сховав банкноти до кишені пальта. Улеску повернувся до двох поляків і щось сказав їм їхньою мовою. Він вислухав їхню відповідь, а потім повернувся до гнома.

«На вулиці стоїть велосипед», — сказав він. "Це ваша?"

"Немає."

«Вони хочуть це взяти».

Плоскару знизав плечима. "Нехай."

Джексон піднявся. «Велосипед залишається», — сказав він.

Улеску подивився спочатку на Джексона, а потім на Плоскару. Карлик якусь мить розглядав Джексона, потім злегка посміхнувся, знову знизав плечима й сказав: «Як він каже, велосипед залишається».

Улеску повідомив полякам новину і, перш ніж вони встигли заперечити, відмахнувся від них великою рукою.

Джексон повернувся до Боддена. Він дістав сигарети з кишені й кинув їх пораненому, який кивнув у знак подяки.

«Ваше співчуття одного разу може призвести до неприємностей, містере Джексон».

Джексон посміхнувся. «Не розраховуйте на це, друже».

«Ні, — сказав Бодден, — я не буду».

Плоскару підійшов до шафки, що залишилася, знову відкрив її кришку й зазирнув усередину, наче вивчаючи вміст. Нарешті він простягнув руку й дістав пістолет .38. Він перевірив, чи він завантажений, і підійшов до місця, де стояв Джексон. У правій руці він усе ще тримав автомат.45. Гном кілька секунд дивився на Боддена, а потім передав Джексону тридцяти восьмий пістолет.

«Якщо ми не вб’ємо його, — сказав Плоскару, — ми зробимо помилку».

«Ми не вбиваємо його», — сказав Джексон.

— Гаразд, — сказав гном, повернувся й пішов геть.

«Отже, друкареві, живеш ще трохи», — подумав Бодден і подивився на американця. « Auf Wiedersehen, містер Джексон».

Джексон кивнув. « Auf Wiedersehen, друже».

OceanofPDF.com

26

Седан Ford 1946 року, який був припаркований перед великим будинком біля Франкфуртського зоопарку, був сіро-оливкового кольору з білою зіркою та маркуванням армії США. Він також мав дерев'яні бампери, тому що на момент його виробництва в січні того року все ще відчувався дефіцит хромованої сталі. За кермом седана сидів нудьгуючий армійський капрал. Поруч з ним був лейтенант Лафоллетт Мейер.

Капрал, любитель автомобілів, трохи пожвавився, коли великий родстер «Мерседес» звернув на під’їзну алею. Лейтенант Майєр вийшов із седана й притулився до його переднього крила. Він з цікавістю подивився на гнома, який слідував за Джексоном дорогою.

«Ми повинні поговорити», — сказав лейтенант Майєр, коли Джексон наблизився.

Джексон кивнув. «Я не думаю, що ви зустрічали...»

— перебив його лейтенант Меєр. «Я розмовляю з тобою; не йому».

Плоскару якусь мить дивився на Майєра, злегка посміхнувся, знизав плечима й відвернувся, прямуючи до великого будинку.

«Ходімо пішки», — сказав Меєр.

— Гаразд, — сказав Джексон і впав поряд.

«Я намагаюся щось вирішити», — сказав лейтенант Меєр.

"Що?"

«Про те, сіоніст я чи ні»

«У який бік ти нахиляєшся?»

Меєр, здавалося, кілька хвилин думав про це. — Я не впевнений, — нарешті сказав він. «У певному сенсі, якщо сіоністи досягнуть свого, це означатиме, що він переміг».

"ВООЗ?"

«Гітлер».

«О».

«Знаєте, свого часу він думав відправити всіх євреїв на Мадагаскар. А свого часу англійці пропонували їм Кенію. Наскільки я чую, Кенія була б зовсім непоганою. Гарна земля, гарний клімат. Але це була не Палестина. Або Ізраїль. Знаєш, чим, на мою думку, може стати Палестина?»

"Що?"

«Найбільше гетто в світі».

«Спочатку євреям доведеться позбутися британців», — сказав Джексон. «Тоді їм доведеться позбутися палестинців. Якщо вони продовжать тиск, британці, ймовірно, вийдуть. Вони розбиті. Протягом наступних кількох років вони збираються покинути багато місць. Але палестинцям нема куди йти. Євреям доведеться боротися з ними».

«І сирійці, і єгиптяни, і ліванці, і, ймовірно, трансйорданці».

«Напевно», — сказав Джексон.

«Цікаво, чи зможуть вони виграти».

«Євреї?»

«Так».

Джексон задумався. «Мабуть, це залежить від того, в який бік буде орієнтуватися Росія. Сіоністське лобі досить сильне в Штатах, тому Вашингтон, ймовірно, схилиться в той бік. Яким шляхом піде Росія, залишається тільки здогадуватися».

Лейтенант Майєр кивнув, і вони якусь мить мовчки йшли далі. Тоді Мейєр сказав: «Пам’ятаєш того генерала-долара, про якого я тобі розповідав?»

Джексон кивнув. «Той, який ти сказав, не дуже яскравий?»

«Так. Генерал Граббс. Нокер Граббс. Ну, Нокер вийшов, а твій старий друг прийшов».

"ВООЗ?"

«Його привезли з Мюнхена. Кажуть, він геніальний. Не знаю, можливо він. Я розмовляв із ним лише раз, і це було сьогодні вранці. Але він говорить німецькою, і це зміна. Перед війною він поїхав до Гейдельберга. Його відправила армія».

— У нього є ім’я, цей мій старий друг?

«Вибачте, я думав, що вже згадав про це. Палітурник. Семюель Букіндер. Він єврей, як і я. Можливо, тому він поки лише полковник».

«Він не мій старий друг».

— Але ви його знаєте.

«Ми кілька разів зустрічалися в Італії під час війни. Це не робить нас старими друзями».

«Ну, можливо, він давній друг когось із твоїх старих друзів — тих колишніх керівників OSS у Вашингтоні, які вважають, що тобі потрібен особливий догляд. У будь-якому випадку кабелі крутилися між ними та Букбіндером. Ви чули останні новини про Оппенгеймера?»

Джексон кивнув. "Я чув."

«Я думав, що ти будеш. Від сестри. Ну, тепер це британське шоу».

«У Бонні».

«Правильно, в Бонні. Мене присилають зв’язковим. Ти, мабуть, підеш».

"Так."

"Гаразд. По-перше, ось що». Лейтенант Майєр дістав із кишені конверт і простягнув його Джексону.

"Що це?"

«Це щось на кшталт laissez-passer », — сказав лейтенант Мейєр, — подумав Джексон, що це не дуже погано для французької фрази. «На ньому є чотиризіркове ім’я генерала. Це має відвернути британців від вас, якщо ви не облажаєтеся всюди».

«Я постараюся цього не робити», — сказав Джексон і відклав листа, не читаючи його.

«Добре, це один. Ось два, а два — той, який мені не дуже подобається, хоча армію не дуже хвилює, що подобається чи ні її старшим лейтенантам. За винятком того, що я думаю, що це не стільки армія, скільки ваші колишні друзі з OSS у Вашингтоні».

«Угу», — сказав Джексон, оскільки Мейєр зробив паузу, ніби чекаючи коментаря.

«Палітурник майже вів власне шоу в Мюнхені. Йому довелося, тому що Стукач був такий довбаний дурень. Ну, Bookbinder має всілякі зв’язки — до Берліна, сюди і навіть до Гамбурга, де британці. Я не знаю, де він це взяв; можливо це було від англійців. Але, можливо, ні. У всякому разі, він дізнався, що росіяни когось прислали».

«Після Оппенгеймера?»

"Це вірно. Він перетнув на північ у місці під назвою Любек. Британці мали на ньому бирку, але вона впала, що їх не дуже порадувало, бо вони думали, що він може привести їх до Оппенгеймера».

«У нього є ім'я?»

"Без назви. Усе, що Палітурник знає про нього, це те, що іноді його називають Друкарем».

«Коли ти дійдеш до тієї частини, яка тобі не подобається?»

— Зараз, — сказав лейтенант Мейєр. «Британці не хочуть Оппенгеймера в Палестині. Це означає, що хтось інший, але я починаю цікавитися, хто». Він пильно подивився на Джексона, але Джексон лише знизав плечима.

«У вас є ідеї?» – сказав Мейєр.

«Іргун — це майже вірна ставка».