Без голови стебло — укошене в отаві.

Ах, згляньтеся. О, жаль! О, жаль! О, жаль!

Все віддамо — лиш подаруйте волю.

— Ю бет ай шел! — погодиться коваль

І розстріляє вас на гольфовому полі.

З машинами ж управимось сами,

Сами зробили — сами пустимо у хід.

Машини радо нас послухають, і ми

Новий обточимо і вишліфуєм світ.

Гай Сергійович Шайба підвів голову зі схрещених рук і глянув перед собою. Величезне море стола, немов парусами, усіяне було паперами. Це були малі торговельні бриги з замовленнями на залізні штаби, поштові фрегати з негайними наказами, корвети з воєнізаційними намірами, театральні баржі, загружені мандрівними трупами, рибальські шкуни з оселедцями й судаками в маринаді для робітничої кооперації — це була неоглядна фльота паперових парусів, що припливла в порт завкомівського стола, над яким високо маячив Гай Сергійович Шайба.

Ще було півтемно, але вже набилося людей. Майстер другої домни зарізав шихту — в коксі процент попільности — в збірному цеху монтер Іллін пустив англійський стругальний варстат — спеціяльна комісія з спеціялістів дурно два місяці проїдалася коло того варстата — дайте мені довідку, що працював слюсарем другого розряду, — як живеш, Шайбо, приходь сьогодні, буде що й до чого —котись, Гришко, не заважай, а то викину під три чорти за вікно — о третій годині повертається культбриґада з села, щоб була трибуна — оркестра — щоб сповістили по цехах — мітинґ, — там же щоб доповідач про папу римського — як не буде трибуни за чверть на третю... словом, щоб, баста — летучу нараду про культкерівництво в електричному цеху — сідайте, браття, нате вам десять хвилин — вигрібай факти — хто говорить — голова робкоопу? — Шайба, — коли ти будеш годувати робочих шрапнелем і возити хліб на м’ясних підводах, я тобі розкажу в деталях, куди ти завтра поїдеш і яким поїздом — збиральниця Кроніха Олена прохає заплатити за надурочне — виплатити, — твого чоловіка й сина я розстріляв тут на землі — але ти, бабо, робітниця і працюєш чесно.

О! В механічному, в револьверному верстаті знайшли шабер[26] між шестернями — братця, обміркуйте культкерівництво в електричному без мене — та, козацтво, зараз повернуся — на кого думаєте? — ні, це не він — стривай, кого позавчора викинули по розкуркуленню — це той Іуда хотів змолоти револьверний — він сам себе змолов у кашу — нехай хоч зараз вішається — хто перший побачив шабер? — поклич його сюди — стій, це що, як ти ріжеш, чи тобі повилазило — таблиця в тебе є? — про справу з шабером сьогодні вночі о пів до дванадцятої нарада — щоб був директор і громадяни інженери — здоров, Іллін, вітаю тебе з стругальним, ти художник, но про тебе ніхто не знатиме — ніхто не влаштує виставки того, що ти повершив — і тебе не виберуть на академіка — ти помреш| у своїй хаті — але ми тебе не забудемо — компресор скінчили збирати? — браття, нам пишуть, ніхто в Союзі не робить таких компресорів — і хоч би який цуцик гавкнув у газеті — дощик? — але мітинґ одкриваю — товариші, наша культбриґада повернулася з села — повстаньте гнані і голодній пролетарі усіх країн — їздили робочі, культробітники, оркестра, пролетарський поет і так далі — в’їздили в хутори, виїздили з колгоспів — дядьки накидали три підводи ікон — возили бабів автом у зразкові колгоспи — виявили, як живуть люди, чи сплять по сорок душ під однією ковдрою — товаришу, дядько, ваше слово — тільки не розвозьте плужанської лірики — кажіть просто і прямо, що бачили — виявляйте, чи були заскоки — повстаньте гнані і голодні — тепер, товариші, я скажу. Ви пам’ятаєте, як ми робили на бельгійців. Як горіли свічки. Як пропадав газ. Як коксувальним вугіллям топили паровики. Як виганяли на вулицю з вовчим білетом за те, що читав Маркса. Як видавали двадцять п’ять рублів за одрізану дротом руку.

Товариші! Ми збудували новий електричний цех. Ми топимо штибом[27], товариші. Із шлаку ми робимо цеглу. Ми збудували нову повітродувку. й вона йде у нас на газу, товариші.

Но, товариші, не електричний цех ми збудували. Не повітродувку ми поставили. Не нову домну ми пускаємо післязавтра, а старе бельгійське барахло розвалюємо. Ми збудували нових людей. Ми поставили нову історію. Ми пускаємо в хід нове життя, товариші. Кому нецікаво, вийди геть. Товариші, ви підняли ваші чорні руки. Не опускайте їх, у ваших чорних руках ніжна доля всіх людей світу. Ви отці нового світу — не упустіть дитя — воно в ваших чорних руках. Товариші, я закриваю мітинг, — ні, ще про римську папу — вилазь з доповіддю, хто там — товариші, — папа римський є головний римсько-католицький зверхпіп, но цікавиться православними церквами і недавнього часу — саме чогось тоді, коли в нас пущено всі шківи, коли ми повертаємо життя, холи ми двигонули вперед — повстаньте гнані і голодні — хто за? — учасникам культбриґади зібратися о дванадцятій годині ночі в клюбі для звіту — не спали шість діб — не поспиш ще й сьогодні — на завтра звільняю на день від роботи — одіспиш за все — диктую, стукай відповідь силікаттрестові — де мій чоловік, поїхав у колгосп, і досі немає, де ви діли мого чоловіка, що я довіку сама спатиму? — все одно не вийду, подай сюди мого чоловіка.

Гай Сергійович Шайба вийшов з-за столу і підійшов до баби. — Листа послали, но людина не янгол і не може весь вік спати з однією бабою — ящо не вернеться, то з міліцією його тягти не будемо. Гай Сергійович Шайба бабу поцілував дружньо, повернув за плечі і вона вже була за дверима — що тобі жінко? — навіщо ти сюди притягла пацана? — чи ти повернешся колись додому, чоловіче, третій день спиш на столі в завкомі — завтра в обід може прийду, наготуй мені цинковий таз помитись — одпливай додому, нема коли — до силікаттресту — у відповідь на вашого листа сповіщаємо — що тобі, пацан, пояса? — на тобі пояс, грайся, но тільки тікай додому — пацан узяв — о! це був добрий англійський пояс.

— Товариші, — сказав незабаром по цьому Гай Сергійович Шайба. — Часу в нас небагато, — і в тижні ми знайшли п’ять день, а в п’ятирічці ми дозволяємо собі лише чотири роки, але все ж таки ви маєте почекати п’ять хвилин, бо насупроти мого вікна в їдальні я нап’юсь чаю.

Як вепер, блукавши на подолах Даґестану і дійшовши горяного струменя, заллявшись потом, як градирня, як звір, він пив чай. Гарячою парою прикро промивався потужний котел його тіла — аж у кінчиках пальців; здригаючись болючою насолодою, він пив чай, шклянку за шклянкою, розплавлюючи згляглі жмути нескінчених думок, розпарюючи затужавілу шкаралупу недозволених питань. На мить він поклав голову на руки і в ту ж мить він став під трансмісією механічного цеху.

Мов океанський пароплав цех плив в Електриду. Кожний атом цегляної підлоги просякав дрібний двигіт невидимих хвиль, що на них гойдався механічний цех. Сичали ремені, з шківа — на шків— і з циркулем добрий шкіпер стояв над покопирсаною мапою земного валу — розміряючи пильно кругосвітну подорож валу — під ногами не було землі, він стояв над трюмом — звідти йшов таємничий двигіт.

Як маятник, міряв час брус на стругальнім варстаті — вперед — назад — вперед — назад, і кучерявою піною завивалась стружка в минуле, у чадну чагар перевойованих воєн,у давненезні доводи старої історії, у липучий літопис князів, королів, кошових, в десятитисячолітню костогризу людей, у смерть полотняних спантеличених смердів, у загибель незнаних, незаписаних героїв, у те, як пилипи і лакузи скакали в гречку і вистрибували з конопель міністрами й великими воєводами.

А навколо сверещали свердла. Серед мила, й без мила, не вмер данило, болячка задавила, вони вдушувались у деталі великого мотора майбутності. Вони готували простір для свіжих лав юних болтів, нових бійців. Для нових нарізані віків у математичному факультеті револьверного верстата, вони увійдуть у товщу сталевої маси — і кожен з них свою стріне гайку, прошиє її, і з нею з’єднається навіки.