Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Тим часом усього Києвого городу було чотири тисячi крокiв по гостроколу…

Богдан ще раз глянув на полудневий схiд, де в глибокому яру зблискував проти сонця каламутний Хрещатик, i загуркотiв крутими сходинами додому.

Зустрiвши матiр, Богдан раптом поспитав те, чого й не збирався питати:

— Який був Юрiв меч?

Княгиня Рада блимнула на нього й стенула плечима.

— Не вiдаю…Мабути, вельми тяжок…

— Чому…. тяжок?

— Бо твiй прадiд Велiмир не змiг утримати його в руцi. Князь недовiрливо подивився на матiр, яка стояла перед ним уся в чорному, по самi очi запнута полотком.

— А чи iстина, що той меч жахав полом'ям?

— Не вiдаю. Божку, –сказала мати й, сходячи вже з ганку на витолочений спориш, докинула: –Може, через те Велiмир i не здужив утримати його…

— Велiмир був могутнiм князем! –гукнув услiд матерi Богдан. –Вiн усi землi руськi визволив з-пiд готського iга!

Та княгиня Рада мов i не чула його слiв. Щiльнiше закутавшись у чорне полотняне корзно, вона зазимку-вато втягла голову в рамена й пiшла до медушi, де двi роби мили дубову кадь пiсля торiшнього меду. Звiдти долинув її вже зовсiм буденний голос: «Не додолу, не додолуї На те свинi суть у сажу!»

Богдан якийсь час тупо дивився в той бiк, нiчого не бачивши. За материним небажанням говорити вгадувалася таємниця, й вiн поклав собi будь-що про все дiзнатися. Та раптом у пам'ятi випливло широке обличчя Морятина з невловимими очима, й вiн чимдуж побiг до стаєнь.

Мiсяця червця в останнiй день

Богдан Гатило вертався з ратi. Вiн виступав попереду на сiрому в чорне яблуко жеребцевi, схожому на того, що був у нього в дитинствi. Повертався з перемогою, ведучи по собi три сотнi молодих ясичiв i сакiв. Полоненi йшли з тонкими цепиками на шиях, нужденнi й прибитi довгим шляхом, геть не схожi на тих, що сполчилися були три днi перед сим супротиву його можiв. Iшли, дрiботячи босими ногами, припалi пилом i виснаженi –можi окремо, жони й дiви теж, скутi по четверо в лаву. Обабiч їхали княжi комонники, пiдганяючи бранцiв бичами.

Далi йшли можi комоннi, пара по парi, витягшись блискотливою змiєю на цiлу версту, а за комонниками рипiли незмащенi яськi та сацькi вози з полоном i довга вервечка овець, корiв та волiв. Найзаднiше гупали позв'язуванi четвiрками, як i самi бранцi, рiзномастi конi, теж звойованi в степовикiв.

Перемогу було здобуто нелегко. Русини такоже наклали головами в дикому степу, чимало лишилося в далекiй сирiй землi або ж полетiло попелом iз чотирма вiтрами, кожний за звичаєм його роду й племенi, та Гатило був задоволений. Шлях за Пороги звiльнено, мабуть, i Рогволод подивиться тепер на київського князя по-iншому.

Гатило позирнув назад. У двох перших цепах виступали три яських й один сацький князьки. Вони належать йому, i вiн не поступиться своєю здобиччю нi перед ким.

Хiба Рогволодовi дасть одного, та й то, коли дуже молитиме…

Богдан геть несподiвано потрапив на сю рать. Тодi, майнувши до стаєнь, вiн квапом осiдлав свого Сивка й гнав його добру годину, якщо не бiльше, та так i не змiг наздогнати Морятина. Хотiв був довiдатися в нього про ту таємницю, однак нарочитий Великого князя мов у землю запався. Соляний шлях лежав порожнiй, хоча слiди Морятинових коней виднiлися зовсiм свiжi.

Повернувшись додому, вiн почав збирати можiв. Сам перевiряв оружжя, послав нарочитих до посадiв i городищ i на ранок зiбрав у Києвому городi майже три сотнi комонних i пiшакiв, озброєних, чим кумири дали. Були з мечами, двосiчними й однобокими, були з довгими копiями й сулицями, з важкими шипатими киями або нашвидку випростаними в кузнях вилами. Були малi й велiї боляри, були можi простi й лiпшi, й навiть смерди, бо вила сим людям правили й за знаряд у роботi, й за оружжя в небезпецi.

Найбiльше можiв привiв за собою Борислав. Ще звечора Гатило повелiв мiцно засунути обоє ворiт i виставив густу сторожу на всiх кутках, особливо за незахищеним урвищами гостроколом полудневих стiн. Уранцi Київ город був схожий на обложену твердь, гомiнкий i незвичайно велелюдний. Околишнi боляри та лiпшi можi попривозили з собою цiлi хури солонини, хлiба, меду та iншого борошна[6], й вузенькi вулицi були позабиванi возами, волами й кiньми. Городськi боляри, можi та вогнищани хто пустив до себе на постiй, а хто й нi, попiдпиравши мiцнi ворота грубими колодами.

То було в недiлю, перший день сiдмицi, гостей же Богдан Гатило дочекався в останнiй, соварождень, та й то над самий вечiр. Варта на заборолi зняла лемент, i вiн побiг до Полудневих ворiт. Два можi й зоружений вилами смерд пильно вдивлялися, наставивши долонi вiд сонця, в той бiк яру, де над Хрещатиком розiп'явся мiст.

Хвиля незрозумiлого розчарування огорнула князя. Вiн повiльно зiйшов з дерев'яного заборола. Кiнський тупiт чувся ближче й ближче, нарештi вершники натягли повiддя. Чiльник сторожi запитально глянув на князя.

— Нарочитий Морятин.

— Я-м i сам видiв, –зло вiдмахнувся молодий князь.

— Молиться вiдчинити.

— Що треба?

— Вельми дуже молиться, –знову сказав чiльник у високому шоломi, один з тих, кого притяг Борислав.

Богдан махнув рукою.

— Вiдчиняй.

У ворота вскочило п'ятеро комонникiв. Нарочитий мiж осадив коня перед самим князем, кинув повiд своєму отроковi й торкнувся рукою землi, бо трава бiля ворiт не росла.

— Чолом тобi, княже.

— Здоров будь. Що привiз менi єси?

— Вiно од Великого князя витичiвського.

— Мiй дiд прислав менi вiно? Пощо ж сам не прийшов? Чи застрахався можiв київських?

Богдан був ущипливий, як нiколи. Напруга останнiх семи днiв жовчу виливалася з його язика. Та Морятин здававсь урочистiшим, нiж звично. Вiн мовчки взяв шкiряний мiх, який тримав один з отрокiв, ступив до київського князя й розв'язав ремiнний гузир. З мiха пiд ноги Богдановi викотилося щось кругле й мокре. Богдан сторожко дивився.

— Що се є?

Морятин тихо мовив те саме, що й допiру:

— Вiно вiд Великого князя витичiвського.Тодi нахилився й пiдняв принесене. На довгому чорному чубi-оселедцi висiла засолена людська голова.

— Хто се є? –здавленим голосом перепитав Богдан.

— Роденський князь Вогнян. Ясичi тому два днi кинули через засiку.

— Ясичi?..

— Ясичi, –потвердив Морятин i вкотив голову назад у мiх, ще й добре скрутив гузир сирицею.

13
{"b":"88010","o":1}