Частина 7

Сергій Гордон був найпопулярнішим студентом факультета журналістики. Голубоокий, статний красень, мрія всіх дівчат, особливо простих і наївних. Сергій їздив на спортивній іномарці і мав власну квартиру в центрі міста, в цьому була заслуга заможних батьків. Тож молодий хлопець проводив весь час в нічних клубах і ресторанах, та інколи для галочки приходив в університет в пошуках прихильниць. Ніхто не відміняв шаленої харизми Сергія і його везучості, завжди в центрі уваги в колі таких же крутих студентів. Але часом таке життя набридало хлопцеві і тянуло на щось нове і свіже.

Ольга Квітка разом зі своєю подругою дитинства Іриною Махно приїхали в обласний центр для навчання в університеті. Дівчата поселилися у гуртожитку, отримали книжки, познайомилися з групою та приступили до навчання. Дуже швидко промайнули чотири роки навчання, Ольга навчалась, як невіжена, з ранку до вечора в бібліотеці університету засідала та статті друкувала. Так їй подобалось навчатися, але багато сучасних студентів не розуміли Олю, навіть цурались трохи. Занадто вона чесною була, простою, поважала викладачів, отримувала гарні оцінки. Та ще й в онлайн-журналах підробляла, хлопцями не цікавилась, до розваг зовсім байдуже ставилась. Ще на першому курсі Ірина з Ольгою дуже товаришували і навіть разом жили в гуртожитку, але трошки пізніше шляхи дівчат розійшлися: одна вдарилась в розваги, а інша в навчання. Квітка не зважала ні на кого, вона впевнено йшла до цілі стати професійним журналістом. І для цього у неї були всі риси: наполеглива, щира, з гострим розумом, і власним поглядом на усе на світі, до того ж гарна. Ольга завжди приваблювала погляди чоловіків, але вона не звертала ні на кого уваги, не вважала за потрібним. Проте все ж була і у неї маленька таємниця, дуже їй був до душі хлопець один, який навіть не дивився в бік Квітки. Таємним коханням Ольги був Гордон. Та Сергій не був би першим красенем в університеті, якби не міг розгледіти щенячий погляд будь-якої дівчини. Тож він вирішив трохи повеселитися:

– Привіт, чорнява! – фривольно звернувся Сергій до Ольги на одній із перерв. Він так близько підійшов до неї, що вона забула, як дихати від хвилювання.

– Привіт, – тихо відповіла Оля після хвилини паузи. Вона не знала, куди діти погляд, до того він був гарним і впевненим у собі.

– Сьогодні після пар йдемо гуляти, – промовив він трохи насмішливо, – буду чекати біля першого корпусу, але недовго. Не чекавши відповіді, Сергій пішов до своєї університетської свити. А Оля не знала, що і думати. Чи хотіла вона піти гуляти з ним? Та вона мріяла про це декілька років! Тому відповідь була й так зрозуміла.

Саме Сергій після тижня зустрічань став першим чоловіком Олі, справжнім коханням, як вона думала. Декілька місяців дівчина наче парила над землею, до того щастя переповняло її легені. Як раз завершилася сесія, четвертий курс був закінчений, диплом бакалавра отриманий. Оля не помічала нічого навколо, поки одного липневого ранку на тесті для вагітних не виявилось дві полоси. І ось тоді рожеві окуляри розбились об сувору дійсність.

– Люба, – якось по байдужому звернувся Сергій до Олі, – ну залетіла, з ким не буває. Ми з тобою дорослі люди. Я дам тобі грошей, і скоріше закінчимо з цією вагітністю та й продовжимо далі насолоджуватися життям. Сергій витягнув з портмоне декілька купюр і поклав на стіл. А Оля просто мовчала, не знала, що сказати, а чи й взагалі треба було щось говорити.

– Тоді вже час, – сказала вона спокійно. Не було ніяких істерик, криків, звинувачень. Оля одразу вирішила народжувати попри все на світі, тим паче диплом, який не який був отриманий. А мрія про весілля і справжню родину зачекають свого часу. Того ж вечора після відходу Сергія, Оля подзвонила мамі, яка була вже декілька років в Польщі на заробітках і чесно все розповіла.

– Доню, я прийму будь-яке твоє рішення! – сказала спокійно мати, – двадцять три роки- чудовий вік для народження дитини.

– Люблю тебе, – прошепотіла Ольга, груди стиснула величезна любов до самої рідної людини.

– Олю, я не зможу приїздити до тебе, але всіма силами допоможу фінансово.

– Дякую.

– Тобі зараз дуже знадобляться гроші.

– Мамусю, багато не треба, – швидко сказала Оля, – я буду й надалі писати для журналів. Тільки треба провести інтернет в село.

– Люба, а ти хочеш поїхати до Синєгору? – запитала мама.

– Так, тільки в село, – твердо відповіла Ольга.

– Доню, може знімемо тобі квартиру у місті?

– Ні, мамо. Я хочу якнайшвидше поїхати звідси.

– Олю, але ти ж там будеш зовсім сама, – схвильовано сказала мати.

– Одна я буду тут, а в селі на мене завжди чекає тітка Надія, та і взагалі рідний дім є рідний.

– Добре, – рішуче сказала мама, – збирай речі і їдь. А батько дитини?

– Мамо, давай назавжди закриємо цю тему. Йому немає місця в нашому житті.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.