– Я Олег Несмітний, квартирант тітки Надії, – чоловік посміхнувся і потиснув руку у відповідь Ользі, а потім повернувся до маленької дівчинки, – приємно познайомитись, маленька принцесо!
– Ну добре, любі мої! – сказала тітка Надія і обвела всіх оком, – а тепер ну-мо за стіл. Олю, давай пиріг я поріжу. Гості потихеньку повсідалися, і так вийшло, що Несмітний опинився біля Квітки. Але ніхто не відчув збентеження, це був наче сімейний обід в мирній і комфортній атмосфері. Олег розповідав за місто, а дівчата за село, часом, лунав веселий сміх. І якось слово за словом, Олег з Ольгою обмінялись телефонами. А потім прийшов вечір, Катруся пішла с тіткою Надією дивитися мультики.
Вони залишились удвох Ольга заварила каву, мала слабкість таку – обожнювала цей напій.
– Скільки цукру? – запитала вона.
– Одну ложку, – відповів він, а потім був ненавмисний дотик чи, може, навмисний, хто його знає. І розмови про усе на світі: про життя, про людей, про любов. Олег провів рукою по гладкому волоссю Ольги і зачарованно подивився в її голубі очі:
– Вибач, – сказав він і продовжив торкатись до волосся, – я мріяв про це весь обід. А вона лишень мовчала і танула, і не знала що сказати, вже й забула, коли останнє таке було. Хоча, по правді сказати, такого ніколи не було. Навіть з батьком Катрусі, який був першим і єдиним чоловіком в житті Ольги, поки він не дізнався про вагітність і не зник, тож вона чотири роки вже сама. І ніжний дотик Олега став для жінки, наче перший сніг взимку, такий же несподіваний і радісний. А ще були вечірні зорі, такі яскраві і весняні, і спів пташок, і гомін молоді по селу, і вони такі вже майже закохані. Він міцно-міцно обійняв її:
– Господи, ну звідки ти така взялася? – прошепотів Олег на вушко Ользі, – я думав вже таких немає на світі.
– Не знаю, – тихенько вимовили її вуста. Вона й справді не знала, що це таке і як за один день знайомства можно так зачаровано дивитись в чоловічі очі. Ольга одразу зрозуміла, що Олег заможна людина, одна машина на подвірї тітки Надії чого тільки коштувала, одяг, який на перший погляд був доволі простим, але дорогим, і незабутній легкий аромат парфумів, що витав біля нього. Одне тільки вона не могла зрозуміти, як такий чоловік зупинився у простій хаті тітки Надії, він наче створював іллюзію простоти навколо себе. І ця мужність у купі з палаючим поглядом і щирою усмішкою заполонили всі думки, вона не знала, що з цим робитим. Але страшенно хотіла хоч ненадовго побути бажаною жінкою для такого чоловіка.
Частина 5
З того Ольгиного "не знаю" почалась історія неймовірного, нереального кохання сільської дівчини і заможного чоловіка із міста. Олег бачив, яка панує бідність навколо, але ні поглядом, ні словом не дозволив собі якихось образливих висловів. Несмітний ще не знав, що приваблює жінку він сам, чи його гроші, але це не хвилювало його до того часу, поки серце при погляді на бажану жінку не почало стукати трішки швидше. Олег не вірив в кохання з першого погляду, але з кожним днем йому хотілось більшого саме з Квіткою.
Кожного ранку Несмітний приходив до Ольги додому, вони пили улюблену каву з бутербродами, потім блукали в лісі, їздили в гори на стареньких велосипедах. Квітка не соромилась ані свого будинку, ані простої їжі, ані звичайного одягу, кожен сам робить свій вибір. Олег дорослий, серйозний чоловік, а Ольга, хоч і сільська жінка, але, дійсно, гарна, розумна, харизматична. Вона не шукала кохання, хоча в селі були вільні чоловіки, але і без почуттів не хотіла, ні зустрічань, ні сім’ю.
Квітка ніколи не полишала доньки, вона одразу показала Олегові, що їх двоє і вони завжди разом. Хоча інколи Катруся не хотіла гуляти з ними та бігла до тітки Надії.
– Мамусю, давай швидше збирайся, – голосила малеча під спальнею, – вже Олег випив дві чашки кави, а ти ще не зібрана. Катруся називала чоловіка по імені на прохання самого Олега.
– Я готова, – сказала Ольга. Вона була прекрасна, довге розпущене волосся разом з віночком створювали образ лісової мавки, а сукня по п'яти кольору індіго, яку подарувала подруга з міста, доповнювала образ. Олег хвильку мовчав, лиш їв очима прекрасну принцесу, а потім сказав:
– Не речі прикрашають жінку, а жінка речі! Це про тебе, Олю.
– А я, я красуня? – запитала білявка Катруся. Дівчинка покрутилась, демонструючи червону спідничку і сріблясту кофтинку. Оля заплела донечці коси з яскравими стрічками, тож маленька виглядала, як справжня принцеса.
– Зіронька, ти прекрасна, – ласкавим голосом промовив Олег, – сьогодні всі чоловіки будуть мені заздрити, адже зі мною справжні красуні. Дівчата весело засміялись, вони збиралися на сільський ярмарок з нагоди Великодня. До центра Синєгіру сходились люди, приїздили жителі різних сіл, хто продавав різноманітні товари: дерев'яні поробки, саморобні прикраси, сушені гриби, пасхи, яйця, домашню птицю і всіляку випічку, а хто приходив гарненько скупитися, адже в цей день ціни були нижче через свято. Ольга не хотіла йти на ярмарку через плітки, які вже рясно ходили по селу. Адже Олег був мужчиною видним, а жінок одиноких чимало. Та й місцеві хлопці невдоволено відвертали обличчя від Ольги, вважаючи її продажною шкурою. Але всі жителі села прекрасно знали характер принцески, вона була спокійна і тиха, коли її не зачіпати, в іншому випадку Ольга могла поставити на місце кривдників. Коли жінка повернулась в село вже вагітною, то вислухала чимало пліток за спиною, тож вже дуже давно перестала перейматися за такі дурниці. А сьогодні, побачивши в очах Олега захоплення, Оля не пожалкувала про своє рішення йти на ярмарку.
– Ходімо скоріше! – Катруся нетерпляче потягнула за руки дорослих. Тож вони втрьох швидкими кроками вирушили до центру села. Все було, як завжди: грала українська музика, стояли палатки, весело бігала малеча. Біля криниці, на лавочці, наче королеви сиділи баба Параска та тітка Одарка, вони пильно слідкували за всім і за всіма. Адже на наступний день потрібно розповісти чимало цікавих звісток з елементами фантастики.
– Ой, Парасю, ти подивись, хто прийшов! – Тітка Одарка тикнула пальцем в Ольгу, – та ще й з городським.
– Ага, не встиг чоловік наших жінок побачити, як ця видра його вже захомутала, – відповіла Параска.
– А я тобі казала, що Ольга тільки прикидається тихонею, а , насправді, мисливиця за чоловіками, – продовжила свою думку Одарка, – наших не захотіла, а на багача з машиною накинулась.
– Ну нічого, люба, – сказала бабця, – ми при першій нагоді відкриємо бідному чоловіку очі. Олег наче відчув, що розмовляють про них, тому сказав:
– Олю, хай Катруся побігає з іншою малечею.
– Звісно, – відповіла жінка, – тільки перед моїми очима і недалеко. Біжи, сонечко.
– Ура, – закричала маленька дівчинка і побігла до своїх однолітків гратися на малесенькому майданчику.
– Олю, – звернувся до жінки Олег, – ну-мо до криниці сходимо з поважними матронами привітаємось.
– Може, не треба! Ти ж знаєш, це найперші плітарки в селі.
– Треба, Олю, треба, – рішуче сказав Олег і міцно взяв її за руку. Впевненими кроками молоді люди підійшли до поважних жінок.
– День добрий, дівчата, – сказав Олег і щиро посміхнувся.
– Ой, любчику, ти нас зовсім збентежив, – задоволеним голосом відповіла бабця.
– І вам доброго здоров'ячка, дорогенькі! – сказала тітка Одарка і ягідним голосом додала, – приємно бачити, що нарешті наша Оля знайшла своє кохання. Стільки років жила сама, доньку без чоловіка народила.
– А ви чоловік з міста згодилися взяти безприданицю та ще й з дитиною, – додала бабця Параска.
– Справжня любов долає всі перепони, – заголосила Одарка і запитала, – так коли весілля ви кажете? Обидві плітарки виглядали страшенно задоволеними, Ольга не знала куда дітись, так їй стало незручно і трішки соромно. Але Олег був дуже спокійним і навіть посміхнувся.
– Які добрі люди живуть в Синєгорі, – промовив він насмішливо, – таку щиру турботу дуже рідко зустрінеш. На секундочку плітарки сховали очі, але тільки на секундочку.
